Ухвала суду № 69826446, 24.10.2017, Апеляційний суд Київської області

УХВАЛА

Іменем України

24 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Олійника В.І.,

суддів Березовенко Р.В., Лівінського С.В.,

при секретарі Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехніка Нова» на рішення Володарського районного суду Київської області від 06 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехніка Нова» про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу, який обґрунтовувала тим, що 29.09.2009 року між її матір'ю ОСОБА_3, як власницею земельної ділянки площею 4,435 га., що розташована на території Біліївської сільської ради Володарського району Київської області, та ТОВ «Сільгосптехніка Нова» укладено договір оренди землі №42, за яким відповідачу була передана зазначена земельна ділянка в оренду строком на 5 років. Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року позивачка 12.12.2014 року успадкувала цю земельну ділянку, отримавши відповідне свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Після закінчення строку дії згаданого договору оренди землі відповідач продовжував використовувати спірну земельну ділянку і лише на виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 17.12.2015 року, залишеного в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляді цивільних і кримінальних справ від 20.04.2016 року, повернув її позивачці згідно з актом приймання-передачі об'єкта оренди від 24.05.2016 року.

Тому позивачка вважала, що відповідач безпідставно використовуючи з 30.09.2014 року до 23.05.2016 року належну їй земельну ділянку спричинив їй збитки у формі неодержаного доходу у розмірі 40 060 грн. 09 коп., навівши в позовній заяві відповідний розрахунок.

Також зазначала, що рішенням Володарського районного суду Київської області від 08.12.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22.02.2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 21.07.2017 року відкрито провадження у справі за зазначеним позовом, призначено попереднє судове засідання на 10.08.2017 року і ухвалою суду від 10.08.2017 року було призначено судовий розгляд на 05.09.2017 року.

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 06 вересня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Сільгосптехніка Нова» на користь ОСОБА_2 збитки у вигляді неодержаного доходу у розмірі 40 060 грн. 09 коп.

Стягнуто з ТО «Сільгосптехніка Нова» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 551 грн. 21 коп.

В апеляційній скарзі відповідача з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка правомірно звернулася до суду за захистом своїх прав і законних інтересів та має право на відшкодування збитків, заподіяних їй внаслідок неодержання доходу за час тимчасового невикористання належної їй земельної ділянки через самовільне зайняття цієї ділянки відповідачем у період від 30.09.2014 року до 23.05.2016 року.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За змістом ч.3 ст.10 та ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 4,435 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Біліївської сільської ради Володарського району Київської області. 29.09.2009 року ОСОБА_3 уклала з ТОВ «Сільгосптехніка Нова» договір оренди землі №42 строком на 5 років.

Після її смерті цю земельну ділянку успадкувала за заповітом її дочка ОСОБА_2, якій земельна ділянка була повернута відповідачем на виконання рішення суду за актом приймання-передачі об'єкта оренди 24.05.2016 року.

Зазначене підтверджуються наявними матеріалами справи, а саме: копією державного акту на право приватної власності на землю (серія НОМЕР_2), виданого Біліївською сільською радою 29.09.2001 року, актовий запис №51; копією згаданого договору оренди землі; копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3, серія НОМЕР_1, виданого 30.05.2014 року виконавчим комітетом Біліївської сільської ради Володарського району Київської області, актовий запис № 4; копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.12.2014 року; копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.12.2014 року НОМЕР_3; копіями рішень судів у справі №364/871/15-ц; копією акту приймання-передачі об'єкта оренди від 24.05.2016 року. (а.с.8-21).

Так як дія згаданого договору оренди землі була припинена 29.09.2014 року, а відповідач передав позивачці належну їй земельну ділянку лише 24.05.2016 року, то належна ОСОБА_2 земельна ділянка перебувала у незаконному користуванні відповідача в період від 30.09.2014 року до 23.05.2016 року, тобто протягом 1 року 8 місяців.

Факт та період самовільного заняття і користування відповідачем спірною земельною ділянкою не заперечується сторонами та доведений попередніми рішеннями судів у справі, а також ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляді цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 року та, відповідно, є такими, що не підлягають доказуванню згідно зі ст.61 ЦПК України. (а.с.153-155)

Скасовуючи попередні судові рішення у цій справі, суд касаційної інстанції в названій ухвалі зазначив, що згідно з пунктом «ґ» частини третьої ст.152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відшкодування заподіяних збитків. Відповідно до пункту «д» ч.1 ст.156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при порушенні земельного законодавства, визначається з урахуванням витрат доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати при використанні земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки. Зокрема, при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду, зокрема, першої інстанції при новому розгляді справи (ч.4 ст.338 ЦПК України).

Також наведені висновки і мотиви суду касаційної інстанції щодо визначення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню за самовільне зайняття земельної ділянки, ґрунтуються на п.16 Постанови Пленуму ВСУ №7, на який посилався і позивач, обґрунтовуючи наведений у позові розрахунок розміру завданої шкоди.

Крім того, за роз'ясненням, викладеним у п.12 Постанови Пленуму ВСУ №7, у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до ст.ст.211, 212 ЗК України, ст.ст.22, 623, 1166, 1172, 1192 Цивільного кодексу України особами, що її заподіяли. Вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до ст.156 ЗК України, ст..1166 ЦК України така шкода відшкодовується у повному обсязі.

За змістом норм ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання; одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. За статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним правилом ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір цих збитків доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом; суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК України. За ст.211 ЗК України за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність. Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю; власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт «д» ч.1 ст.156 ЗК України).

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.57 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 року у справі №3-188гс14, на яку посилався представник Відповідача в обґрунтування своїх заперечень проти позову, відсутня вказівка на обов'язковість застосування названої ним Методики, проте викладено позицію про те, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків; у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором.

Суд, вирішуючи питання щодо правового порядку обґрунтування розміру завданих позивачці збитків у вигляді неодержаного доходу та щодо обов'язковості у даному випадку застосування згаданої методики, бере до уваги та враховує правову позицію Верховного Суду України з вирішення аналогічного питання, викладену в його постанові від 14.06.2017 року у справі №923/2075/15 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок.

Верховний Суд України «забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться» на підставі аналізу наведених норм права (зокрема, ст.ст.15, 16, 22, 1166 ЦК України, ст.ст.211, 152 ЗК України) дійшов висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника; за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

При цьому, на думку Верховного Суду України, помилковим є обмеження посиланням на недотримання позивачем положень Методики як виключної підстави для розрахунку розміру збитків, наслідком чого є неможливість покладення на відповідача обов'язку з відшкодування понесених позивачем збитків. Дійсно, відповідно до положень ч.3 ст.157 ЗК України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Проте норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов'язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики.

Зважаючи на таку позицію Верховного Суду України, викладену в згаданій постанові від 14.06.2017 року, мотиви і висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляді цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 року по цій справі, а також беручи до уваги суперечність та діаметральну протилежність даних Володарської районної державної адміністрації Київської області про створення і водночас нестворення на території Володарського району комісії, передбаченої Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року за №284, згідно з наданими районною державною адміністрацією відповідями представникам сторін (а.с. 65, 97), що, на думку суду, свідчить про відсутність у позивача можливості визначити розмір завданих їй збитків шляхом звернення до органу виконавчої влади, за таких обставин суд вірно врахував наведений позивачем у позовній заяві та вважав доведеним наданими доказами розрахунок розміру збитків, що підлягають відшкодуванню відповідачем за період самовільного зайняття і користування належної Позивачеві земельної ділянки.

На підтвердження розрахунку розміру збитків, про відшкодування яких заявлено позов, позивачка надала суду відомості: про середню урожайність кукурудзи (якою була засіяна спірна земельна ділянка відповідачем) на зерно по Володарському району в 2015 році, що становила 51,6 ц з 1 (одного) га зібраної площі у вазі після доробки за даними Головного управління статистики у Київській області по статистичному бюлетеню від 28.03.2016 року №07-09/1456 «Збір урожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду у господарствах Київської області у 2015 році», що підтверджено копією листа Управління статистики у Білоцерківському районі Головного управління статистики у Київській області від 01.06.2016 року №23-64/160 (а.с. 23); про середню ціну реалізації кукурудзи на зерно у сільськогосподарських підприємствах (крім малих) Володарського району у 2015 році, що становила 2 708,9 грн. за даними державного статистичного спостереження за формою №21-заг (річна) «Реалізація сільськогосподарської продукції», що підтверджено копією листа Головного управління статистики у Київській області від 31.05.2016 року №07-71/2178 (а.с.22); про розмір затрат по вирощуванню кукурудзи в 2015 році, що підтверджено довідкою, виданою 01.08.2016 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (а.с.24, 50, 162, 163).

При цьому вирішуючи питання щодо спірних, на думку представника Відповідача, статистичних даних про середню урожайність кукурудзи, суд вірно взяв до уваги норми Закону України «Про державну статистику», що: регламентує засади здійснення державної статистичної діяльності з метою отримання всебічної та об'єктивної статистичної інформації, зокрема, щодо економічної ситуації в Україні та її регіонах і забезпечення нею держави та суспільства; визначає користувачами даних статистичних спостережень, зокрема, й фізичних осіб; а також визначену цим Законом та відповідними підзаконними актами структуру органів державної статистики; розмежування первинної статистичної інформації, що подається респондентами під час статистичних спостережень, та статистичних даних як опрацьований і поданий у формалізованому вигляді результат зведення і угруповання первинних даних.

Зважаючи на вищенаведене, суд вірно вважав обґрунтованою позицію позивачки щодо доведення даних про середню урожайність кукурудзи за даними Головного управління статистики у Київській області по статистичному бюлетеню від 28.03.2016 року № 07-09/1456 «Збір урожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду у господарствах Київської області у 2015 році», що наведені в листі Управління статистики у Білоцерківському районі Головного управління статистики у Київській області від 01.06.2016 року №23-64/160 (а.с.23), повноваження якого поширюються на територію Володарського району, а не загальну інформацію за даними статистичного спостереження за формою №29-сг (річна) «Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду», наведену в листі Головного управління статистики в Київській області від 31.05.2016 року №07-71/2178 (а.с.22). Дані про середню ціну реалізації кукурудзи взяті позивачем по показниках саме Володарського району, а не області в цілому, і до того ж ці дані є нижчими за середню ціну по Київській області порівняно з районом.

Крім того, на підставі ч.4 ст.623 ЦК України щодо врахування при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) заходів, вжитих кредитором для їх одержання, суд вірно врахував, що позивач звернулася до відповідача з вимогою про повернення належної їй земельної ділянки одразу після її успадкування в 2014 році, а фактично змогла отримати цю земельну ділянку від відповідача лише у травні 2016 року після постановлення 20.04.2016 року відповідної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляді цивільних і кримінальних справ у справі № 364/871/15-ц за її позовом до відповідача про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Згідно з довідкою від 15.02.2017 року за №14 (а.с.96), наданою відповідачем лише на стадії апеляційного перегляду даної цивільної справи і доданою до його заперечень до апеляційної скарги позивача на попереднє рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 було нараховано за 2015 рік орендну плату за земельний пай, але жодних доказів про повідомлення позивачку про можливість отримати ці кошти як у 2015 році, так і в подальші 2016 і 2017 роки відповідачем не надано.

Відповідач та його представник, заперечуючи в цілому розмір збитку, який просить стягнути позивачка, через незастосування ними Методики, в той же час не заперечували наведених у позовній заяві та не наводили інших власних показників середньої врожайності кукурудзи, середньої ціни її реалізації та розмірів затрат по вирощуванню за 2015 рік.

За встановлених обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачка правомірно звернулася до суду за захистом своїх прав і законних інтересів та має право на відшкодування збитків, заподіяних їй внаслідок неодержання доходу за час тимчасового невикористання належної їй земельної ділянки через самовільне зайняття цієї ділянки відповідачем у період від 30.09.2014 року до 23.05.2016 року, а тому позов підлягав до задоволення.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехніка Нова» відхилити.

Рішення Володарського районного суду Київської області від 06 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.І. Олійник

Судді: Р.В. Березовенко

С.В. Лівінський