Рішення № 69825488, 19.10.2017, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/648/17

Провадження № 2-п/362/35/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2017 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Корнієнка С.В.,

при секретарі Лагуті І.А.,

розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначає, що 26.12.2011 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Позивач, на виконання вимог договору своєчасно надав відповідачеві належну за договором суму коштів.

Проте, відповідач взяті на себе зобовязання не виконав, у звязку з чим станом на 31.10.2016 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 37577 гривень 78 копійки, яку позивач просить стягнути з відповідача та понесені ним судові витрати у розмірі 1600.00 гривень.

Представник позивача в судове засідання не зявився, подавши до суду письмову заяву про слухання справи у його відсутності, вимоги позову підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову та застосувати позовну давність.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в позові, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з положень ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно вимог ст.ст. 526, 530, 611, 612, ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не пропустив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно положень ст. 629 ЦК України договір є обовязків до виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд також враховує положення ст.ст.610 та 625 ЦК України, відповідно до яких порушенням зобовязання є його невиконання, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Згідно з вимогами ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику - грошові кошти, у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до вимог ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

З огляду матеріалів справи вбачається, що 26.12.2011 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Враховуючи, що на підставі зібраних по справі доказів установлено, що позивач взяті на себе зобов'язання за укладеним з відповідачем, що є кредитною установою, договором щодо повернення отриманих у кредит коштів не виконує, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором від 26.12.2011 року.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Пунктом 7 ч. 13 ст. 11 цього Закону передбачено, що кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Загальна позовна давність у відповідності до положень ст.257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно до положень п. 31 постанови пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин роз'яснено, що враховуючи положення п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У звязку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Зі змісту ч. 4 ст. 267 ЦК України вбачається, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи та що не заперечує представник відповідача, ОСОБА_1 останній платіж по погашенню заборгованості він здійснив 16 січня 2013 року, проте ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 08 лютого 2017 року, тобто з пропуском установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності та ст.258 ЦК України однорічного строку позовної давності по вимогах щодо сплати штрафу.

Таким чином, враховуючи заяву представника відповідача про застосування до вимог позивача строків позовної давності, положення статей 256, 257, ч.2 ст.258,ч.1,5 ст.261,ч.3 ст.267 ЦК України щодо строку позовної давності, з урахуванням вищевказаних обставин справи і факту предявлення позову тільки 08 лютого 2017 року, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 509, 525,526,530,611,612,623,629, 1054 ЦК України , ст. 10, 60, 88, 208, 209, 212- 215, 218, 223, 224,294, ч. 4 ст.295 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволені позову публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги або закінченню апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Корнієнко С.В.