Рішення № 69822983, 19.10.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/4172/17 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 642/1269/16-ц ОСОБА_1

Категорія: договірні Доповідач - Швецова Л.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: Швецової Л.А.,

Суддів: Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,

За участі секретаря: Кучер Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Кредитної спілки «Східноєвропейська кредитна спілка», ОСОБА_5, ОСОБА_6, 3-я особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та витребування майна, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень від 13.01.2017, просить визнати недійсним правочин - договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 19.03.2015 року та зареєстрований за № 297, а також витребувати майно ОСОБА_2 - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 від добросовісних набувачів - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, повернувши його у власність позивача ОСОБА_2

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладені між відповідачами ОСОБА_3 та Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» 11 липня 2014 року договір відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором № КСНП-51 від 26.07.2013 та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 26 липня 2013 року за реєстровим № 1084 є нікчемними в силу положень ст.ст. 203, 215, 216, 515 ЦК України, а також ст.ст. 1, 21 Закону України «Про кредитні спілки», а отже є підстави визнати недійсним договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 19 березня 2015 року за реєстровим № 297 та витребувати дане майно у добросовісних набувачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Кредитна спілка «Східноєвропейська кредитна спілка», ОСОБА_5, ОСОБА_6, 3-я особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним – відмовлено.

Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернулась на це рішення з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2

Обґрунтовуючи свої апеляційні доводи, апелянт зазначила, що мотиви, з яких суд відмовляє позивачу у застосуванні висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду України не вмотивовані. Вважала, що судом не було з’ясовано, що договір між Кредитною Спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_3 є нікчемним в силу Закону та не підлягає визнанню недійсним, а також в порушення ст. 216 ЦК України, не було визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та у порушення вимог ст. 388 ЦК України не було застосовано віндикацію.

В судове засідання суду апеляційної інстанції відповідачі не з’явилися, належним чином повідомленні, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності не з’явившихся осіб.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з таких підстав.

Як передбачено ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що укладені 11.07.2014 між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_3 договір відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором та договір відступлення права за іпотечним договором не являються нікчемними, а є оспорюваними правочинами. В той же час, позовних вимог про визнання їх недійсними позивачем заявлено не було, що, в свою чергу, в силу положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України, унеможливлює визнання їх недійсними в рамках заявленого позову, у зв’язку з цим не підлягають задоволенню інші позовні вимоги.

Однак, погодитися з таким рішенням неможливо виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовим розглядом встановлено, що позивачу на праві приватної власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 14.11.2009 належала квартира № 2 в багатоквартирному житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Ініціативна, 6.

26 липня 2013 року між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № КСНП-51, відповідно до якого кредитор (Кредитна спілка «Східноєвропейська кредитна спілка») зобов’язувався надати Позичальникові (ОСОБА_2В.) кредит шляхом відкриття кредитної лінії у сумі 100000,00 гривень. У якості забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 по вищевказаному кредитному договору між останньою та Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» 26 липня 2013 року було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 за реєстровим № 1084, відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку Кредитній спілці «Східноєвропейська кредитна спілка» належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі вказаного договору та ст. 73 Закону України «Про нотаріат» була накладена заборона відчуження вказаного в договорі майна.

11 липня 2014 року між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_3 був укладений договір відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором № КСНП-51 від 26.07.2013, відповідно до якого Цедент (Кредитна спілка «Східноєвропейська кредитна спілка») передав Цесіонарію (ОСОБА_3В.), а Цесіонарій набув право вимоги і став кредитором за вищевказаним кредитним договором.

Крім того, 11 липня 2014 року між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, відповідно до якого Первісний іпотекодержатель (Кредитна спілка «Східноєвропейська кредитна спілка») здійснив відступлення Новому іпотекодержателю (ОСОБА_3В.) права Іпотекодержателя за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 26.07.2013 за реєстровим № 1084.

19.03.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 19.03.2015 року та зареєстрований за № 297.

ОСОБА_4 06 травня 2016 року уклала договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_5та ОСОБА_6, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим № 1677.

З матеріалів справи вбачається, що на час розгляду справи судом першої інстанції право власності зареєстровано за ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 515 ЦК України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

За статтею 1 Закону України «Про кредитні спілки», кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.

Статтею 21 Закону України «Про кредитні спілки» визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а п. 11 ч. 1 цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається.

Отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного Законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження Законом не передбачені.

Враховуючи, що спірні зобов’язання між позивачем та Кредитною Спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» випливають с кредитного договору, укладеного з фізичною особою, надання кредитних коштів здійснено за рахунок об’єднання грошових внесків членів Кредитної Спілки,такі зобов’язання тісно пов’язані з особою кредитора і в силу ст. 515 ЦК України, заміна кредитора у таких зобов’язаннях не допускається і відступлення права вимоги не спричиняє правових наслідків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з вимогами ст. 215 ЦК України, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом,тобто, коли є правова норма, яка безпосередньо визначає недійсність правочину без дотримання її вимог.

Отже нікчемний правочин не потребує визначення його недійсним судом.

На підставі вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що правочин відступлення права вимоги за кредитним договором в силу ст. 204, 215 ЦК України є нікчемним в силу Закону та не підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Згідно ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верхового Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, судам, відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК тощо), та оспорюванні якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. ст. 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно о ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя.

Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку», Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину, зокрема кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала від виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано.

Отже, реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним у зв’язку з цим, вимогу про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами віндикації.

Цивільним Кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням є повернення майна з чужого незаконного володіння.

Такий спосіб захисту порушений прав та інтересів не суперечить роз’ясненням, наведених у п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Ст. 317, 319 ЦК України передбачає, що саме власнику належить право розпоряджатись своїм майном за своєю волею.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню, в судовому засіданні достеменно встановлено, що договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між КС «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_3 є нікчемним в силу закону, оскільки зобов’язання за кредитним та іпотечним договором, укладеними між КС «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_2 пов’язані з особою кредитора і заміну кредитора не допускають.

У зв’язку з вищевикладеним, договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 19 березня 2015 року за реєстровим № 297, відповідно до вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України, є недійним.

Також, судова колегія вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 щодо витребування майна у ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки вказане майно вибуло з володіння позивача не з її волі, а на підставі недійсного правочину.

На підставі вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню задоволенням позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 301,302, п.п.3 і 4 ст. 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, судова колегія судової палати, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року – скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та витребування майна – задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_4 до ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 19.03.2015 року та зареєстрований за № 297 – недійсним.

Витребувати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 від добросовісних набувачів - ОСОБА_5 та ОСОБА_9.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4, Кредитної спілки «Східноєвропейська кредитна спілка», ОСОБА_5, ОСОБА_6 судовий збір у розмірі по 231 грн. 50 коп. з кожного.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: