Рішення № 69815829, 19.10.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/5417/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.

Провадження № 22-ц/783/4552/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1; Т.І.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.

з участю секретаря Іванової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Франківського районного суду Львівської області від 15 червня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и л а:

11 серпня 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк (ПАТ КБ) «Приватбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 25 травня 2011 року між сторонами укладено договір, за умовами якого відповідачу надано кредит в розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте відповідач свої зобов’язання перед позивачем не виконує і станом на 30 червня 2015 року має заборгованість у сумі 12 712,17 грн.Просить позов задовольнити.

Рішенням Франківського районного суду Львівської області від 15 червня 2016 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду оскаржує ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що 25 травня 2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем укладено договір згідно умов якого відповідачу надано кредит в розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Вказує, що відповідач свої зобов’язання перед позивачем не виконує і станом на 30 червня 2015 року має заборгованість у сумі 12712,17 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити, оскільки суд першої інстанції зробив свої висновки без належних підстав, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим на підставі повної і всебічної перевірки доказів, їх дослідження і правильної оцінки; тому з висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. На підставі ст.ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення цим вимогам не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності укладеного між сторонами договору, наявності боргу та того, що відповідач отримувала в банку кредит.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Встановлено, що 25 травня 2011 року відповідачем підписана анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг для отримання банківських послуг - кредитної картки. В заяві міститься інформація про те, що позичальник ознайомилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами банку та погодилася з ними. Позичальник висловила свою згоду з тим, що дана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Дана заява підписана позичальником та представником банку. Підписана відповідачем і довідка про умови користування кредитною картою. Посилаючись на невиконання відповідачем умов договору, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 12 712,17 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 4 139,71 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом - 7 490,93 грн., штрафів - 581,53 грн. (процентна складова) та 500 грн. (фіксована частина) відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг.

Із наявної в матеріалах справи анкети-заяви від 25 травня 2011 року, підписаної відповідачем, вбачається, що в цій заяві присутня інформація про персональні дані відповідача, необхідні для отримання кредитної картки. У зазначеній анкеті-заяві висловлена згода з тим, що ця заява, разом із Пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між позичальником та банком договір про надання банківських послуг; а також те, що позичальник ознайомилася і згідна з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Позичальник зобовязалася виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті «Приватбанку», про що свідчить підпис відповідача. Умови і Правила надання банківських послуг, а також ОСОБА_1 банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на його офіційному сайті.

Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг анкета- заява разом з Тарифами та Умовами та Правилами надання банківських послуг становить договір про надання банківських послуг, який є договором приєднання. Відтак, між банком і відповідачем було укладено кредитний договір, який не оспорений та не визнаний недійсним.

З довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3 % (36 % на рік).

На виконання умов договору позичальнику надано кредитну картку № 4149437708277031, з цією картою відповідач сфотографована, про що є відомості в матеріалах справи. 14 травня 2012 року взамін попередньої картки випущена картка № 4149437805293972.

Відповідно до п.п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт надає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Відтак, є встановленим, що сторони досягли істотних умов договору.

Відповідно до ст.ст. 1054,1056-1 ЦК України за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти, визначені у договорі.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 526, 629 цього Кодексу договір є обов’язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається. Зобов’язання має виконуватись належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти і договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч.1 ст. 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний відповідно до закону судом недійсним. Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків тільки недійсний правочин.

Частиною 1 ст. 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Таким чином, встановлено, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам і тарифами складає між сторонами кредитний договір. Ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

На підставі договору позивач надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту відповідачу, яка їх використовувала, проводила операції, частково сплачувала заборгованість; що вбачається з розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів, яка є первинним документом відповідно до Переліку типових документів, затвердженого наказом МЮ України № 578/5 від 12 квітня 2012 року.

Заборгованість відповідача перед позивачем становить 12 712,17 грн., з яких: 4 139,71 грн. - заборгованість за кредитом, 7 490,93 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 581,53 грн. - штраф (процентна складова).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На підставі аналізу наявних у справі доказів колегія суддів приходить до висновку, що позичальником порушено умови договору щодо виконання кредитних зобов’язань, допущено заборгованість, відтак, позов є підставним і підлягає до задоволення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом і штрафів.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, висновки суду першої інстанції, викладені у оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин. Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідачів підлягають стягненню судові витрати - сплачений позивачем судовий збір в сумі 511,56 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 303, п.2 ч.1 ст.307, ст.ст. 309, 313, ч.2 ст.314, ст.316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

Рішення Франківського районного суду Львівської області від 15 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) в користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 25 травня 2011 року в розмірі 12 712,17 грн. (дванадцять тисяч сімсот дванадцять грн. 17 коп.), з яких: 4 139,71 грн. - заборгованість за кредитом, 7 490,93 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 581,53 грн. - штраф (процентна складова); а також 511,56 грн. судових витрат, всього: 13 223,73 грн. (тринадцять тисяч двісті двадцять три грн.73 коп.).

Рішенняапеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді