Рішення № 69814230, 19.10.2017, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 19.10.2017

Справа № 334/844/16-ц

Провадження № 2/334/222/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Добрєва М.В.,

при секретарі Матвієнко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приват Банк» про захист прав споживачів та стягнення коштів за договором депозитного вкладу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приват Банк» в якому просить ухвалити рішення, яким стягнути на її користь суму внеску (депозиту) - 95000 грн., а також 18% річних за вкладом, 3% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України та інфляційні витрати. В заяві вказала, що 02 грудня 2013 року між нею та ПАТ КБ «Приват Банк» укладено договір «вклад «Депозит Плюс» №SAMDNWFD0070025823000, щодо розміщення депозитного вкладу на суму 95000,00грн. на строк 6 (шість) місяців.

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що починаючи з травня 2014 року, вона неодноразово зверталась до Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приват Банк», у якому було оформлено депозитний договір, з проханням повернути їй депозит, але працівники банку їй відмовили. По теперішній час, банк користується коштами позивачки та не повертає належні їй кошти, у звязку з чим вона змушена звернутись до суду.

В судовому засіданні представник позивачки, адвокат ОСОБА_3, уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд, стягнути на користь позивачки суму внеску - 95000,00 грн., а також 18% річних за Договором - 49285,48 грн., 3% річних 7730,14 грн., інфляційні витрати 77981,05грн., а всього 229996,67грн.

Представник відповідача, проти позову заперечував, посилаючись на те, що факт укладення позивачкою договору з ПАТ КБ «Приват Банк» не підтверджено належними доказами, крім того, вказана ситуація виникла у звязку конфіскацією та націоналізацією структурного підрозділу «Кримське РУ ПАТ КБ «Приват Банк», тому вимоги позивачки, щодо стягнення відсотків та інфляційних витрат не підлягають задоволенню, так як відповідач не користується депозитом позивачки з травня 2014року.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вислухавши пояснення сторін, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково у звязку із наступним.

Судом встановлено, що 02 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк» у відділенні за адресою: вул. Васильєва, буд. 19, м. Ялта, АРК Крим укладено договір «вклад «Депозит Плюс» №SAMDNWFD0070025823000 щодо розміщення депозитного вкладу на суму 95000,00грн. на строк шість місяців по 02.06.2014 року включно, із нарахуванням відсотків за ставкою 16 відсотків річних.

02 грудня 2013 року між позивачем, як вкладником, і відповідачем підписано додаткову угоду до договору №SAMDNWFD0070025823000, щодо збільшення відсоткової ставки за цим вкладом на 2 відсотки річних.

Відповідно до умов договору позивач передала, а відповідач прийняв на особовий рахунок № 2630961255161грошові кошти у сумі 95000,00грн. на умовах договору. Зазначені кошти були внесені на депозитний рахунок шляхом готівкового внесення коштів у філії «Кримське регіональне управління» відповідача, що підтверджується копією банківської квитанції від 02 грудня 2013 року.

У договорі також зазначено, що на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 16% річних, період нарахування відсотків за вкладом 1 місяць, рахунок/карта для зарахування відсотків № 6762462084302824.

Договір був укладений на строк з 6 місяців, по 02 червня 2013 року включно.

На протязі січня - квітня 2014 року позивач, користуючись своїм правом використовувати відсотки, нараховані відповідачем за користування внеском на пластикові карти «Depozit card» і «Бонус плюс», здійснила покупки товарів за допомогою цих карток на загальну суму 4216,44 грн.

Відповідно до п. 5 Договору, у позивача і відповідача є право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це одне одного за два банківських дня до дати розірвання договору. Пунктом 6 Договору, на вимогу позивача до закінчення строку внеску відповідач був зобовязаний повернути суму внеску. При цьому за неповний строк вкладу відсотки виплачуються за заниженою відсотковою ставкою.

Починаючи з травня 2014 року, позивачка зверталась до Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приват Банк» з проханням повернути їй депозит, але працівники банку їй відмовили, повідомивши про труднощі банку щодо видачі готівкових грошових коштів, і обмежились лише наданням довідки від 02 травня 2014 року № 44041210 щодо наявності рахунків позивча у банку і сум грошових коштів на цих рахунках.

Позивачка зверталась з заявами за захистом своїх прав до Національного банку України та Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, на які отримано наступні відповіді.

Згідно листа заступника директора Генерального департаменту банківського нагляду НБУ від 27 лютого 2015 року № 47-606/12960, невиконання сторонами договірних зобовязань, а також незгода з діями Банку призводить до виникнення спорів, вирішення яких не входить до компетенції та повноважень Національного банку України, а здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до листа Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 05 березня 2015 року № 02/139/02-17, рекомендовано звернутися до ПАТ КБ «Приватбанк» з офіційним листом (бажано рекомендованим лисом з повідомленням про вручення) про намір повернути грошову суму (вклад) у відповідності до вказаного договору. Письмова відмова або взагалі неотримання відповіді від вищевказаного банку слугуватиме підставою для звернення до суду з вимогами про стягнення коштів або зобовязання видати вклад з річними відсотками.

15 вересня 2015 року позивачем вручено відповідачу через реєстрацію у Дніпровському відділенні Запорізького РУ ПАТ КБ «Приватбанк» за адресою: м. Запоріжжя, пл. Інженерна, 1, заяву про видачу вкладу з проханням надати позивачу у повному обсязі суму вкладу та відсотки за договором.

25 вересня 2015 року позивач надіслав аналогічну заяву на адресу відповідача цінним листом з описом вкладення і рекомендованим повідомленням про вручення.

Згідно листа відповідача в особі супервайзера з розробки технологій обробки вхідної кореспонденції від клієнтів ГО від 05 жовтня 2015 року № 20.1.0.0.0/7-20150925/1572, повідомлено про неможливість виконати вимоги позивача через неможливість здійснювати Національним банком України банківського регулювання і нагляду, валютного контролю та державного фінансового моніторингу за діяльністю банків та їх підрозділів, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, і відповідно до постанови Правління Національного банку України № 260 від 06 травня 2014 року ПАТ КБ «Приват Банк» припинив свою діяльність в Криму.

Посилання відповідача на те, що він не повинен виконувати зобовязання за договором, кошти за яким вносились у відділенні банку на території АР Крим та на те, що усі довідки, видані позивачці, у відділенні банку на території АР Крим, котра на даний період часу окупована, не можуть бути прийняті судом, суд вважає необґрунтованими, оскільки договір вкладу укладався між позивачкою та ПАТ КБ «Приват Банк», як юридичною особою, місцем знаходження якої є м. Дніпропетровськ.

Згідно зі ст.95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Відповідно до п.5 Постанови Правління Національного Банку України від 06 травня 2014 року №260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», банки, в тому числі ПАТ КБ «Приватбанк», зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.

Доводи відповідача про те, що зобов'язання за укладеним з позивачем договором повинні виконуватись за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АР Крим є безпідставними, оскільки ст. 58 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

Отже, відповідачем не було здійснено повернення депозиту разом з сумою нарахованих за користування ним процентів позивачеві. Таким чином, відповідач продовжує користуватися грошовими коштами позивача в розмірі 95000,00грн., що були внесені позивачем як депозит. Оскільки відповідач, всупереч волі позивача, продовжує користування депозитом, то до такого користування мають застосовуватися положення депозитного договору, зокрема у визначенні річної відсоткової ставки на суму депозиту. Відповідно до преамбули Договору розмір процентної ставки становить 16 % річних, а згідно додаткової угоди до Договору ця відсоткова ставка збільшена відповідачем на 2%, тобто разом 18% річних.

З урахуванням того, що Договір має положення «Продление вклада на новый срок», яким передбачено «3. Если по окончании срока вклада Вы не заявили Банку о желании забрать свои средства, вклад автоматически продлевается еще на один срок. Срок вклада продлевается неоднократно без Вашей явки в банк», а також факту одноосібного користування відповідачем внеском позивача, навіть без згоди на це останнього, положення Договору щодо його пролонгації, у тому числі, зобовязання відповідача нараховувати відсотки за користування внеском, слід визнати чинними на даний час.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу Українизобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, з огляду на частину 1 статті 509 Цивільного кодексу України та зміст Договору, останній є зобовязанням.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно частини 1 статті 610 Цивільного кодексу Українипорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, Відповідач не повернув позивачу у визначені Договором строки суму внеску та не сплатив суму нарахованих за користування ним процентів, то відповідач порушив умови Договору, оскільки такий його обовязок був ним передбачений.

Частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 1 статті 611 Цивільного кодексу України вказує, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиція ВСУ при розгляді справи № 6-39цс13 від 29 травня 2013 року: "Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частини пятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Судами встановлено, що позивачі у день закінчення строку дії договорів 10 квітня 2009 року, звернулися до банку із заявами про повернення банківських вкладів кожний, чим засвідчили свої наміри припинити дію договорів. У звязку з цим банк був зобовязаний повернути вкладникам депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів 10 квітня 2009 року, проте повернув кошти позивачам лише 31 грудня 2009 року, чим порушив свої грошові зобовязання. За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивачів необхідно стягнути проценти по банківським вкладам за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладникам, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобовязання на підставі частини другої статті 625 ЦК України".

Виходячи із вищенаведеного сума грошових коштів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача складається з основної суми боргу 95000,00 грн., а також з відсотків за користування депозитом, які складають 53501,92 грн., що за виключенням використаної позивачем суми (4216,44 грн.), утворює заборгованість по процентах по депозиту в сумі 49285,48 грн.А також з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 7730,14 грн. та інфляційні витратиза фактичну кількість днів користування внеском, які, відповідно до розрахунку суду складають 65312,45грн. (сума боргу * загальний індекс інфляції сума боргу за період з 02.12.2013р. по 18.01.2017р.)

95000,00 * 113,4 95000,00 = 12388,00грн.

95000,00 * 143,31 95000,00 = 41144,45грн.

95000,00 * 112,4 95000,00 = 11780,00грн.

12388,00 +41144,45+11780,00 = 65312,45грн.

Крім того, з відповідача на користь позивача у відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню, документально підтверджені судові витрати на правову допомогу у розмірі 1378,00 грн., що підтверджується квитанцією до приходно-касового ордеру № 9 від 08 лютого 2016 року, та відповідним розрахунком витрат на правову допомогу від 08 лютого 2016 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь держави, підлягають стягненню судові витрати у розмірі 2173,28грн.

Керуючись ст.ст. 60, 61, 88, 209, 213, 214, 215, 218, ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приват Банк» на користь ОСОБА_1, суму внеску - 95000,00 грн., 18% річних за Договором - 49285,48 грн., 3% річних - 7730,14 грн. інфляційні витрати - 65312,45грн., а всього 217328 (двісті сімнадцять тисяч триста двадцять вісім) гривень 07коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приват Банк» на користь ОСОБА_1суму понесених нею витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень 00коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приват Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 2173 (дві тисячі сто сімдесят три) гривні 28коп.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особа, без участі якої було ухвалене рішення, має право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Добрєв М. В.