Ухвала суду № 69813981, 26.10.2017, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

26.10.2017

Справа № 1-кп/331/112/2017

ЄУН № 332/8273/16-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2017 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

Головуючого судді - Антоненко М.В.

При секретарі - Андрієнко С.О.

Прокурорів - Жулай Г.С., Чорнодід Ю.С., Маншиліна О.В.

Обвинуваченого - ОСОБА_1

Захисника - Яблуновського О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя знаходиться обвинувальний акт по кримінальному провадженню відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України.

Обвинуваченому ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого продовжено ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2017 року, а саме до 05.12.2017 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

У судовому засіданні прокурор Жулай Г.С. просила продовжити термін тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 на 2 місяці, оскільки підстави, за яких було обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не змінились, а ризики не зменшились, у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення в яких він обвинувачується, існують ризики, що перебуваючи на волі останній може переховуватися від суду та вчинити інші кримінальні правопорушення.

Прокурори Чорнодід Ю.С. та Маншилін О.В. підтримали думку прокурора Жулай Г.С.

Захисник Яблуновський О.Л. заперечує проти продовження ОСОБА_1 строку тримання під вартою. Просить суд змінити запобіжний захід у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, у зв'язку з тим, що у період досудового слідства ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину визнав повністю, розкаявся, своїми правдивими свідченнями сприяв розкриттю злочину, має постійне місце проживання, тобто на теперішній час зникли ризики, які б давали підстави для залишення запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та наполягає на зміні обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку свого захисника.

Суд, заслухавши думку прокурорів, обвинуваченого та його захисника, приходить до наступного.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави… суду вважати що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Також суд зазначає, що відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду відповідно до статті 5§3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції(§23-24 Калашніков проти Росії).

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов'язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також з'ясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобов'язані переглядати правомірність попереднього ув'язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140)

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі "Сергій Волосюк проти України" ("SergeyVolosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 р.). Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає , що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з'явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (Letellie v France, рішення від 26 червня 1991 р.), " особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попереднє затримання, принаймні протягом певного часу. За виняткових обставин цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є достатні підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п. 51).

Разом з тим, у контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що в даній кримінальній справі загальний термін тримання під вартою ОСОБА_4 становить більше 10 місяців, суд вважає, що доводи прокурора про те, що лише подальше тримання обвинуваченого під вартою може забезпечити його належну процесуальну поведінку на даний час не можна вважати належно обґрунтованими, оскільки з огляду на рішення Європейського суду ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку (Панченко проти Росії § 106) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії §10), вагомість наявних доказів може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, само по собі не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини §38), відсутність роботи або сім'ї не дає підстав вважати, що особа схильна до повторного вчинення злочинів (Сулаоя против Єстонії§ 64),а наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективу про значну міру покарання самі по собі не можуть бути виправданням тривалого попереднього ув'язнення (правова позиція в рішенні ЭСПЛ у справі «Адам'як проти Польщі».

Тривала неможливість розгляду даної кримінальної справи не залежить від поведінки самого обвинуваченого, при цьому як зазначив ЄСПЛ складність і специфіка розслідування є факторами, які необхідно враховувати при визначенні, чи проявили органи влади «особливу ретельність» в процесі провадження у справі (Скотт проти Іспанії § 74).

В пункті 6 згаданої ППВССУ № 14 суд акцентує увагу на тому, шо: «Під час розгляду клопотань про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальних провадженнях, у яких такий запобіжний захід застосовано протягом тривалого часу, суд має право враховувати обставину фактичного тривалого строку тримання під вартою для прийняття законного рішення.

При цьому у вступній частині ППВССУ № 14 зазначено: «Статтею 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на розгляд справи упродовж розумного строку. Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню будь-яким чином, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 09 грудня 1988 року, вимагає проведення судового розгляду стосовно затриманої особи у розумні строки після її затримання або звільнення цієї особи до розгляду справи (провадження) в суді Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові у правосудді.

Крім того, в листі від 04.04.2013 р. № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ з посиланням на практику Європейського суду з прав людини (справа «Єлоєв проти України», п. 60) звертає увагу на п. 3 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та зазначає, що зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органі мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою.

За таких обставин, з урахуванням, того, що фактичний строк тримання під вартою обвинуваченого становить більше десяти місяців, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 перебуває в провадженні суду з 07.12.2016 року, крім того, приймаючи до уваги, що обвинувачений має постійне місце проживання, за час перебування під вартою йому не було висунуто жодної підозри у вчиненні будь-якого іншого кримінального правопорушення суд вважає за можливе застосувати стосовно обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що єдиним можливим і достатнім запобіжним заходом, який можна застосувати до ОСОБА_1, є домашній арешт, пов'язаний із забороною обвинуваченому залишати житло з 21.00 години вечора до 07.00 год. ранку.

При цьому суд вважає доцільним покласти на обвинуваченого згідно ч.5 ст. 194 КПК України наступні обов'язки: 1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою; 2) не відлучатися за межі м. Запоріжжя без дозволу суду.

На підставі ст. 9, 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», керуючись ст.ст. 176-178, 181, 186, 193, 194, 196, 331, 372, 395 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, - змінити на домашній арешт, який полягає в забороні обвинуваченому залишати житло за адресою: АДРЕСА_1, в період часу з 21-00 години до 07-00 години.

Звільнити ОСОБА_1 з під варти у залі суду негайно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 наступні обов'язки:

1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою;

2) не відлучатися за межі села Димитрове, Оріхівського району Запорізької області без дозволу суду;

Дана ухвала діє протягом 2 місяців, тобто до 26 грудня 2017 року включно та підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали негайно вручити прокурору та направити:

- уповноваженій службовій особі місця ув'язнення - для виконання щодо негайного звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 з під-варти та вручення копії ухвали обвинуваченому;

- начальнику Оріхівського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області, на якого покласти контроль за поведінкою обвинуваченого під час дії відносно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя М.В. Антоненко