Постанова № 69813874, 25.10.2017, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/7188/17

2-а/310/213/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2017 року м. Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області в складі головуючого судді Прінь І.П., розглянувши у скороченому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії,

В С Т А Н О В И В :

12.10.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії. В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, у зв'язку з чим звернувся до Бердянського об'єднаного управління ПФУ з заявою про взяття на облік та виплату пенсії. 01.09.2017 року виплата пенсії з невідомих причин була зупинена 12.10.2017 року він звернувся до відповідача із заявою про наданя роз'яснень причин невиплати пенсії, але відповіді не отримав. Вважає, що відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та законами України його права на отримання пенсії, тим самим позбавив його єдиного джерела для існування. Статтею 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» визначено підстави для припинення виплати пенсії. Проте жодної з вказаної у цій статті підстав для припинення виплати йому пенсії на сьогодні не існує. Посилаючись також на практику Європейського Суду у справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», які є джерелом права і обов'язкові для України, просить визнати дії відповідача щодо зупинення з 01.09.2017 року виплати йому пенсії за віком протиправними і зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 01.09.2017 року.

Відповідач позов не визнав, надіславши свої письмові заперечення проти позову. В обґрунтування заперечень вказує на те, що позивач дійсно з 01.07.2014 року перебуває на обліку в Бердянському об'єднаному управлінні ПФУ в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа, згідно зі ст.1 Закону "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII). У вересні 2017 року з УПСЗН виконкому Бердянської міської ради до управління ПФУ надійшла інформація про прийняття рішення №352 від 08.09.2017 року про скасування довідки від 28.11.2014р. №2306003503, виданої на ім'я ОСОБА_1, про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Довідка скасована на основі інформації щодо перетинання державного кордону України, отриманої від Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України. Питання соціального захисту внутрішньо переміщених осіб регламентується Законом № 1706-VII, постановами Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014р. «Про облік внутрішньо переміщених осіб», №637 від 05.11.2014р. «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», №365 від 08.06.2016р. «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». На підставі отриманої інформації про скасування довідки ОСОБА_1 про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи, з 01.09.2017 року виплата пенсії позивачу була зупинена. 25.09.2017 року позивач подав до управління ПФУ заяву про поновлення виплати пенсії та нову довідку від 25.09.2017р. Комісією з питань щодо призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було прийнято рішення про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до п.18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, тобто через шість місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством. А тому вважають вимоги позивача безпідставними . Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані суду докази у їх сукупності, суд встановив такі обставини та відповідні ним правовідносини.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Бердянському об'єднаному управління Пенсійного фонду України з 01.07.2014 року, як внутрішньо переміщена особа.

Постійним зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1.

Позивач був взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Бердянської міської ради Запорізької області, про що йому була видана довідка №2306003503 від 28.11.2014р.

У вересні 2017 року УПСЗН виконкому Бердянської міської ради надіслало на адресу Бердянського об'єднаного управління ПФУ інформацію про те, що ними прийнято рішення №352 від 08.09.2017р. про скасування довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, в тому числі довідки ОСОБА_1, на підставі п.3 ч.1 ст.12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внаслідок отриманої інформації з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про перетинання особами державного кордону України.

На підставі цієї інформації Бердянське об'єднане управління ПФУ припинило виплату пенсії ОСОБА_1 з вересня 2017 року.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Тобто, до вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи застосовується той закон, під час чинності якого вони здійснюються.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, тобто особа має довести наявність прав, свобод чи інтересів, які порушені відповідачем.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст. 49 Закону № 1058-ІV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Між тим, відповідач не надав суду рішення про припинення виплати пенсії і не вказав, яка з обставин, визначених наведеною вище нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Також відповідачем не зазначено й будь-якої іншої норми Закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії, як скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Необхідно також зауважити, що посилання відповідача, як на підставу припинення пенсійних виплат, на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, є безпідставним, оскільки встановлення нормативно-правовим актом розширеного кола підстав для припинення виплати пенсії суперечить вимогам Закону України № 1058, який має вищу юридичну силу.

Статтями 2 та 3 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії з 1 вересня 2017 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, чим порушив конституційне право особи на соціальний захист - право на отримання пенсії.

За таких підстав позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 162, 163, 167, 254, 256 КАС України, ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ч. 1 ст. 83 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з 01 вересня 2017 року виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов'язати Бердянське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ЄДРПОУ 37963785) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) з 01 березня 2017 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 256 КАС України постанова суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Бердянський міськрайонний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Суддя І.П.Прінь