Рішення № 69809223, 18.10.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8700/17-ц

Провадження №2/522/5659/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Домусчі Л.В.,

при секретарі Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особі на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору-уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ОСОБА_3 та кредит» в особі ліквідатора про повернення суми вкладу, та стягнення моральної шкоди –

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» в особі філії «Одеське РУ» (далі - ПАТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит») з вимогами про закінчення строку дії договору банківського вкладу та повернення суми вкладу.

На обґрунтування вимог ОСОБА_4 посилався на те, що 27 грудня 2013 року між ним та ПАТ «Банк «ОСОБА_3 та кредит» укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) «Пенсійний» № 328823/12782/370-13, відповідно до умов якого він передав банку грошові кошти у сумі 500 доларів США терміном до 01 січня 2015 року зі сплатою 11,10% річних за користування коштами, а 10 січня 2014 року поповнив свій вклад на суму 157,50 доларів США. Оскільки, після закінчення строку дії договору позивач звернувся із заявою про повернення коштів, а банк повернув лише нараховані проценти за користування коштами, просив позов задовольнити.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково (а.с.19-20). Стягнуто з ПАТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» на користь ОСОБА_4 грошові кошти за договором банківського вкладу у розмірі 623,69 доларів США. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 3 % річних за порушення грошового зобов’язання скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ПАТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» на користь ОСОБА_4 З % річних за порушення грошового зобов’язання у розмірі 10,97 доларів США. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.45-48).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.12.2016 року рішення суду 1-ї інстанції від 07.08.2015 року та рішення суду апеляційної інстанції від 11.11.2015 року скасовані, справа направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В..

У ході судового розгляду справи позивачем неодноразово уточнювались позовні вимоги та в останній редакції від 24.04.2017 року (а.с.120-122), ОСОБА_1 пред’явив вимоги до ОСОБА_2, за участю третьої особі на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору - уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ОСОБА_3 та кредит» в особі ліквідатора, та просив:

- повернути йому невиплачений залишок за договором банківського вкладу № 328823/12782/370-13 від 27.12.2013 року у сумі 623, 69 дол. США;

- на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» виплатити йому пеню за кожний день прострочення виконання договору у розмірі 3 % від суми грошей, яка підлягає поверненню після закінчення строку його дії, (з 06.01.2015 року по 27.03.2017 року) у розмірі 15 174, 00 дол. США;

- відшкодувати моральну шкоду у сумі 10 000 гривень.

Позивач у судовому засіданні уточнені позовні вимоги та обставини, якими вони обґрунтовані, підтримав та просив задовольнити у повному обсязі. Посилався у судовому засіданні на те, що відповідач ОСОБА_2 не прийняв своєчасно необхідних заходів для запобігання неплатоспроможності банку, не надав своєчасно реальної фінансової підтримки банку, у зв’язку з чим вважає, що ОСОБА_2 як власник банку (належать 97.6693% активів банку) має нести відповідальність у відповідності до ч.5 ст. 58 Закону України «Про банк та банківську діяльність». Зазначив, що 06.01.2015 року ним було отримано частину депозитного вкладу та відсотків за ним, проте повністю депозитний вклад виплачено не було, тому вважає, що має право на повернення депозитних коштів у повному обсязі, а також отримання 3% річних від простроченої суми та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог також зазначив, що відчуває себе приниженим, оскільки депозитний вклад повинен був бути повернутий 03.01.2015 року, він постійно ходив до відділень банку, проте кошти йому тривалий час не повертали. Вважає, що не має підстав для застосування положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки строк дії договору банківського вкладу закінчився 01.01.2015 року, а тимчасова адміністрація була введена в банку тільки восени 2015 року. Посилався на те, що унаслідок психологічний мук та страждань, через неповернення його коштів, у нього погіршився стан здоров’я, вимушений був проходити лікування серцево-судинної системи.

Відповідач у судове засідання не з’явився про час та місце розгляду справи судом повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи – ОСОБА_5 (по довіреності від 23.08.2017 року) у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала та просила відмовити., підтримала пояснення, надані ними ще в якості відповідачів у письмових запереченнях від 27.03.2017 року (а.с.96-99). Пояснила, що постановою НБУ №898 від 17.12.2015 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит». Чинним законодавством передбачено інший спеціально встановлений порядок задоволення вимог кредиторів після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; задоволення таких вимог здійснюється за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб через відповідні позасудові механізми у відповідності до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, відповідно до довідки АТ «Банк «ОСОБА_3 та кредит» від 01.03.2017 року №3-037610/1261 позивач отримав по всім договорам за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виплату гарантованого відшкодування 06.11.2015 року в сумі 150 598, 85 грн. та 23.12.2015 року в сумі 49 401, 15 грн., що разом складає 200 000 грн.. Також, відповідно до довідки банку від 01.03.2017 року №3-03761/1261, до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» включені кредиторські вимоги №19699 від 21.01.2016 року від ОСОБА_1 та віднесено їх до 4-ї черги вимог кредиторів на суму 68 355, 23 грн.. Наразі відбувається погашення вимог кредиторів 3-ї черги, іншого порядку та процедури для виплати цих кошті не існує. Заперечувала проти вимог ОСОБА_1 щодо стягнення 3% пені за кожен день прострочення виконання договору, оскільки ст.. 36, 46 Закону України «Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» така вимога є незаконною. Крім того, стосовно позовних вимог до ОСОБА_2 зазначила, що позивачем не наведено, які саме правовідносини між ними виникли з відповідачем. Заперечувала також проти вимог позивача щодо відшкодування завданої йому моральної шкоди, відзначила, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються положенням Закону України «Про банки і банківську діяльність», загальними нормами зобов’язального права та укладеними між сторонами договорами, за якими не передбачено відшкодування моральної шкоди. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження зазнання ним моральної шкоди унаслідок дій відповідача.

Суд з урахуванням вимог ст.. 169 ЦПК України, за згодою осіб, які брали участь у справі, ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, сповіщеного належним чином.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи, з урахування пояснень, наданими сторонами, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 грудня 2013 року між ПАТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» та ОСОБА_4 укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) «Пенсійний» № 328823/12782/370-13 на 370 днів у іноземній валюті, відповідно до умов якого позивач вніс на депозитний рахунок, відкритий у відповідача, кошти у сумі 500 доларів США терміном до 01 січня 2015 року зі сплатою 11,10 % річних за користування коштами.

Відповідно до п. 2 за час користування коштами вкладу протягом строку, визначеного п. 1 цього договору-заяви, банк нараховує і виплачує вкладнику проценти за ставкою 11,10% річних.

Згідно з додаткової угоди від 10 січня 2014 року до договору про банківський строковий вклад (депозит) №328823/12782/370-13 від 27 грудня 2013 року ОСОБА_4 здійснив поповнення свого банківського вкладу на суму 157,50 доларів США. Після збільшення суми вкладу, сума грошових коштів на депозитному рахунку склала 657,50 доларів США.

06 січня 2015 року позивач звернувся до банку із вимогою про повернення вкладу та нарахованих відсотків. У день звернення банк виплатив позивачу лише нараховані проценти, а вклад повернутий не був.

03 березня 2015 року позивач повторно звернувся до банку із вимогою про повернення вкладу, однак його заява не задоволена з посиланням на заборону НБУ про видачу вкладів в іноземній валюті.

Також судом встановлено, що 17.09.2015 року Правління Національного банку України прийняло рішення №612 «Про віднесення ПАТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» до категорії неплатоспроможних».

17.09.2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №171 про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Тимчасова адміністрація встановлена строком на три місяці з 18.09.2015 року по 17.12.2015 року (а.с.101-102).

Постановою НБУ №898 від 17.12.2015 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» (а.с.103).

Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО від 18.12.2015 року №230 «Про початок ліквідації АТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18.12.2015 року по 17.12.2017 року призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осібна ліквідацію банку ОСОБА_6 (а.с.104). Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО від 01.09.2016 року №1703 уповноваженою особою Фонду було призначено ОСОБА_7 з 05.09.2016 року (а.с.105).

З матеріалів справи суд вбачає, що ОСОБА_1 отримав за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виплату гарантованого відшкодування – 06.11.2015 року у сумі 150 598, 85 грн. та 23.12.2015 року – 49 401, 15 грн., що разом складає 200 000 грн. (довідка АТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» від 01.03.2017 року №3-037610/1261 (а.с.107).

Відповідно до вищевказаної довідки банку, вимоги ОСОБА_1 на суму 68 355, 23 грн. включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів (кредиторська вимога №19699 від 21.01.2016 року) та віднесена до четвертої черги вимог кредиторів на суму 68 355. 23 грн. (а.с.107-108).

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з пп. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Суд вбачає, що на момент розгляду справи судом, у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналогічна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 20 січня 2015 року у справі № 6-2001цс15; у постанові від 12.04.2017 року у справі за № 6-350цс17.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.36 закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Таким чином, з урахуванням викладеного, зважаючи на те, що позивач отримав гарантовану Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» суму виплати у розмірі 200 000 грн., його вимоги включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, то стягнення залишку коштів за депозитним вкладом, суми відсотків за користування банківським вкладом та 3% річних від простроченої суми заборгованості, регулюються виключено спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, позивачем суду не наведено, а за розглядом справи судом не встановлено, що сторони (ОСОБА_8 та ОСОБА_2В.) перебували у будь-яких зобов’язальних відносинах.

Суд вбачає, що договір банківського вкладу був укладений між позивачем та ПАТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит», у свою чергу ОСОБА_2 стороною договору не виступав та жодних договірних відносин з відповідачем не мав.

З огляду на відсутність між сторонами договірних відносин, суд вважає, що відповідачем не порушувались права позивача у зв’язку з невиплатою коштів за депозитним вкладом.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8, пред’явлені до ОСОБА_2, щодо стягнення залишку за договором банківського вкладу № 328823/12782/370-13 від 27.12.2013 року у сумі 623, 69 дол. США та пені за кожний день прострочення виконання договору у розмірі 3 % від простроченої суми боргу у розмірі 15 174 дол. США.

У частині вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди суд зазначає наступне.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається ст. 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України вiд 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на те, що відшкодування моральної шкоди є похідними від первісних позовних вимог, та враховуючи положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суд приходить до висновку про відмову з цих підстав у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів та обставин справи, керуючись вищевикладеним, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.. 1, 3, 10, 11, 15, 57, 60, 88, 169, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України; ст.ст.. 1, 3, 15, 16, 23, 509, 526-530, 626-629, 631, 638-639, 1058-1060, 1066, 1074 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особі на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору-уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ОСОБА_3 та кредит» в особі ліквідатора про повернення суми вкладу, та стягнення моральної шкоди – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, згідно ч.1 ст.294 ЦПК України.

Суддя: Домусчі Л.В.