
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2017 р.Справа № 816/1074/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.
Суддів: Курило Л.В. , Бартош Н.С.
за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Апеляційного суду Полтавської області, Державної судової адміністрації України на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.08.2017р. по справі № 816/1074/17
за позовом ОСОБА_1
до Апеляційного суду Полтавської області третя особа: Державна судова адміністрація України
про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Полтавської області, в якому просив: визнати протиправними дії Апеляційного суду Полтавської області по нарахуванню позивачу з 01.01.2017 р. по 30.06.2017 р. суддівської винагороди, виходячи з мінімального прожиткового мінімуму (а не мінімальної заробітної плати) відповідно до Закону України №2453-VI "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 р.; зобов'язати Апеляційний суд Полтавської області здійснити перерахунок суддівської винагороди, нарахованої та виплаченої позивачу з 01.01.2017 р. по 30.06.2017 р., виходячи з розміру посадового окладу, обчисленого згідно зі ст. 133 Закону України №2453-VI "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 р. (виходячи з мінімальної заробітної плати); встановити факт наявності дискримінації у виплаті заробітної плати починаючи з 01.01.2017 р. в порівнянні із суддями, які пройшли кваліфікаційне оцінювання; зобов'язати Апеляційний суд Полтавської області для усунення факту дискримінації донарахувати позивачу заробітну плату за період з 01.01.2017 р. по 30.06.2017 р. у розмірі не меншому ніж отримує суддя, який пройшов кваліфікаційне оцінювання.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 р. адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Апеляційного суду Полтавської області щодо нарахування судді Апеляційного суду Полтавської області суддівської винагороди, виходячи з мінімального прожиткового мінімуму відповідно до вимог Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VI, за період з 01.01.2017 р. по 30.06.2017 р.; зобов'язати Апеляційний суд Полтавській області нарахувати та виплатити судді Апеляційного суду Полтавської області Абрамову П.С. суддівську винагороду за період фактичної роботи з 01.01.2017 р. по 30.06.2017 р. у розмірі, встановленому ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 133, ст. 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р.№2453-VІ, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р.№1801-VІІІ, в розмірі 3200 грн., за вирахуванням проведених позивачу виплат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 р. в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційних скарг, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційних скарг задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 05.07.2001 №2613-ІІІ обраний на посаду судді Гребінківського районного суду Полтавської області безстроково (а.с. 35-38).
Відповідно до Указу Президента України "Про переведення суддів" від 19.12.2001 р. №1237/2001, наказом в.о. голови Апеляційного суду Полтавської області від 05.03.2002 р. позивач зарахований на роботу на посаді судді Апеляційного суду Полтавської області у судову палату в цивільних справах з 05.03.2002 р. в порядку переведення з Гребінківського районного суду Полтавської області (а.с. 20).
Згідно з штатним розписом Апеляційного суду Полтавської області на 2017 рік посадові оклади суддів затверджені на рівні 17 600 грн (а.с. 16-18).
Згідно довідки Апеляційного суду Полтавської області про загальну суму доходу позивача за період січень - червень 2017 року від 17.07.2017 р. № 06-29/299 (а.с. 33) суддівська винагорода позивача у період з 01.01.2017 р. по 30.06.2017 р. нараховувалася виходячи із посадового окладу 11 мінімальних заробітних плат у розмірі 1 600 грн. Доплата за вислугу років позивачу нараховувалася виходячи із цього ж окладу у розмірі 60% посадового окладу.
Заява ОСОБА_1 про перерахунок йому як судді Апеляційного суду Полтавської області суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000 гривень залишена відповідачем без задоволення (а.с. 30, 31-32).
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо визнання протиправними дій Апеляційного суду Полтавської області стосовно нарахування йому суддівської винагороди виходячи із мінімального прожиткового мінімуму, а не мінімальної заробітної плати, відповідно до вимог Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VI, за період з 01.01.2017 р. по 30.06.2017 р., у звязку з чим відповідача зобовязано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період фактичної роботи з 01.01.2017 по 30.06.2017 у розмірі, встановленому ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 133, ст. 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VІІІ, в розмірі 3200 грн, за вирахуванням проведених позивачу виплат.
В іншій частині позовних вимог відмовлено, оскільки не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
02.06.2016 р. прийнято Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VІІІ (в подальшому - Закон № 1402-VІІІ), відповідно до ч. 3 ст. 135 якого базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Абзацом першим пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Пунктом 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402- VIІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № № 41-45, ст. 529; 2015 р., № № 18-20, ст. 132 із наступними змінами) (в подальшому Закон № 2453-VIІ).
Згідно ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. До цієї статті не вносилися будь-які зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.
Пунктом 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VІІІ визначено, що незалежність суддів , забезпечується, в тому числі, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (ч.7 ст. 48 Закону № 1402-VІІІ).
Як в ч. 1 ст. 135 Закону № 1402- VІІІ, так і в ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VIІ визначено, що суддівська винагорода регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 р. № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VIП в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів, визначених Конституцією України.
Таким чином, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, а матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.
Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посадовий оклад позивача повинен розраховуватися із застосуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.
Доводи відповідача та третьої особи, що судом першої інстанції безпідставно не враховано вимоги пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774 - VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (в подальшому - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017 р., відповідно до якого мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600 грн., колегія суддів вважає безпідставними з наступних підстав.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1774-VIII не вносилися зміни до Закону № 2453-VI, що є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди до проходження кваліфікаційного оцінювання позивача як судді, у звязку з чим відповідно до ст.130 Конституції України вони не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.
Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією (ст. 130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади.
Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією, так і відповідними законами про судоустрій.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання дій відповідача протиправними щодо нарахування судді Апеляційного суду Полтавської області Абрамову П.С. суддівської винагороди, виходячи з мінімального прожиткового мінімуму відповідно до вимог Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VI, за період з 01.01.2017 р. по 30.06.2017р. та зобовязання проведення відповідних нарахувань і виплат.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на приписи ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, а саме, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситьсявідровідач, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Відповідно до ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (в подальшому Конвенція) та практику Суду як джерело права.
У рішеннях по справі "Бурдов проти Росії" (заява № 59498/00), по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейським Судом з прав людини сформовано правову позицію, відповідно до якої органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Колегія суддів вважає, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII, ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах, що свідчить про порушення принципу "якості закону".
Колегія суддів зазначає, що "якість закону" є автономним поняттям, створеним Європейським Судом з прав людини у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону проілюстровані у справі "Корецький та інші проти України". Зокрема, в пп.46-47 рішення Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, вислів "передбачений законом" у п.2 ст. 11 конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.
Відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини, чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).
Таким чином, з огляду на суперечливість Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII, яким передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів суддів, колегія суддів вважає, що для визначення розміру суддівської винагороди такі положення Закону застосовуватися не можуть.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи у проведенні виплати суддівської винагороди, діяв не у спосіб, що предбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивачки на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", починаючи з 01.01.2017 р., що є конституційною гарантією незалежності судді.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Апеляційного суду Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.01.2017 р. по 30.06.2017 р., за період фактичної роботи, додаткової оплачуваної відпустки, у розмірі, встановленому ч. 2, 3, 4, 5 ст. 133, ст. 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VІ, тобто виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. № 1801-VІІІ, в розмірі 3200 грн., коефіцієнта 1,1 як судді апеляційного суду, з виплатою доплати за вислугу років - з 01.01.2017 р. по 30.06.2017 р. - 60% від посадового окладу, з урахуванням проведених позивачу виплат у вказаному періоді.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту наявності дискримінації у виплаті заробітної плати починаючи з 01.01.2017 р. в порівнянні із суддями, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та зобовязання відповідача для усунення факту дискримінації донарахувати позивачу заробітну плату за період з 01.01.2017 р. по 30.06.2017 р. у розмірі не меншому ніж отримує суддя, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 1 Закону України від 06.09.2012 р. №5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно ж до ч. 3 ст. 6 цього Закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, зокрема, особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту наявності дискримінації у виплаті заробітної плати починаючи з 01.01.2017 р. в порівнянні із суддями, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та зобовязання відповідача для усунення факту дискримінації донарахувати позивачу заробітну плату за період з 01.01.2017 р. по 30.06.2017 р. у розмірі не меншому ніж отримує суддя, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, оскільки особливий порядок обчислення суддівської винагороди, встановлений Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, у звязку з чим не може вважатися дискримінацією.
Доводи ОСОБА_1, що в судовому рішенні не вмотивовано, під який саме пункт статті 6 Закону України від 06.09.2012 р. №5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" підпадають дії щодо розмежування у виплаті заробітної плати суддям, які пройшли та, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у рішенні суду першої інстанції чітко визначено, що це особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб (абзац 6 частини 3 статті 6 цього Закону).
Таким чином, колегія суддів переглянувши у межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апелянтів спростовані приведеними вище обставинами та нормативно правовим обґрунтуванням.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_1, Апеляційного суду Полтавської області, Державної судової адміністрації України залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.08.2017р. по справі № 816/1074/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя ОСОБА_2Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст ухвали виготовлений 24.10.2017 р.
Судове рішення № 69796709, Харківський апеляційний адміністративний суд було прийнято 19.10.2017. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 816/1074/17. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: