Постанова № 69796604, 25.10.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2017 р. Справа № 522/18748/16-а

Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Домусчі Л.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 09 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси (нині Центральне обєднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі) про зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

05.10.2016 року позивачка звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, та просила зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси перерахувати пенсію за віком ОСОБА_2 з дати поновлення виплати 06.06.2012 року із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

При цьому, представник позивачки посилається на те, що до червня 1992 року ОСОБА_2 проживала в м. Одесі за адресою: вул. ОСОБА_3 (зараз вул. Ніжинська)АДРЕСА_1, та отримувала пенсію за віком. Потім позивачка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в звязку з чим виплату пенсії їй було призупинено. 06.06.2015 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 звернулася до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси із заявою (додаток 2 до Порядку № 22-1) про поновлення виплати пенсії за віком, проте виплату пенсії не поновлено. У звязку з чим, представник позивачки звернувся до суду. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року по справі № 522/13948/15-а позов ОСОБА_2 задоволено: зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси поновити ОСОБА_2 виплату пенсії за віком, починаючи з 06 червня 2012 року.

З постанови державного виконавця від 18.03.2016 року про закінчення виконавчого провадження стало відомо, що розпорядженням УПФУ в Приморському районі м. Одеси № 5088 від 15.01.2016 року ОСОБА_2 поновлено виплату пенсії за віком з 06.06.2012 року в розмірі 1 копійка на місяць, сума боргу склала 44 копійки та виплачена у лютому 2016 року. 25.03.2016 року позивачка через представника ОСОБА_4 звернулася до відповідача із заявою про перерахунок розміру пенсії з дати поновлення 06.06.2012 року зі всіма підвищеннями, індексаціями, надбавками та доплатами, передбаченими нормами чинного пенсійного законодавства України, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війні. Відповідачем перерахунок пенсії відповідно до норм пенсійного законодавства не здійснено. Листом УПФУ № 195/Л-11 від 13.04.2016 року повідомлено, що пенсію ОСОБА_2 обчислено вірно згідно матеріалів пенсійної справи. Пенсія перераховується через поштове відділення за колишнім місцем реєстрації в Україні до 1992р. Щодо наданої заяви про перерахунок пенсії повідомлено, що відповідно п. 29 Порядку № 22-1 особа, що звертається повинна предявити паспорт або інший документ, що засвідчує її місце проживання. До листа додано довідку № 5804 від 20.04.2016 року про нараховану пенсію в розмірі 1 коп. на місяць та розпорядження про призначення № 5088 від 15.01.2016 року.

Проте, позивачка вважає протиправним нездійснення перерахунку та непоновлення виплати пенсії у розмірі, передбаченому нормами чинного пенсійного законодавства України, у звязку з чим звернулась до суду із зазначеним позовом.

Ухвалою судді від 06.10.2016 року було відкрито скорочене провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до УПФУ в Приморському районі м. Одеси про зобовязання вчинити певні дії за період з 05.04.2016 року.

Ухвалою судді від 05.01.2017 року справу було призначено до судового розгляду у загальному порядку.

Позивачка та її представник у судове засідання не зявились, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, до суду була надана заява представника позивача про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засідання позовні вимоги ОСОБА_2 не визнала та просила відмовити. Підтримала пояснення, наданні у письмових запереченнях (а.с. 22-23, 47-48), зазначила, що пенсію позивачці було поновлено на підставі відповідного рішення суду від 16.12.2015 року за даними, наявними у копії пенсійного посвідчення про призначення пенсії у 1985 році, де вказано лише середньомісячний заробіток при виході на пенсію та розмір одержуваної пенсії з дати призначення. Для поновлення виплати пенсії за рішенням суду органом пенсійного фонду внесено дані за наявним документом з урахуванням грошової реформи у вересні 1996 року. Розрахункова сума пенсії на дату виїзду позивачки за кордон склала 0,01216 грн. (з урахуванням коефіцієнтів підвищення основного розміру пенсії на 01.06.1992р.), інші підвищення законодавством не передбачено. Також, за даними Держстату України ІСЦ поріг індексації станом на 2017 рік не досяг 101%, тому підстав для проведення індексації немає. Пояснила, що до управління пенсійного органу позивачка не надала жодних документів, крім пенсійного посвідчення, на підставі яких можливо б було визначити розмір поновленої пенсії. До органу ПФУ позивачка не зверталась із заявами про призначення їй пенсії як дитині війни, розпорядження УПФУ в Приморському районі м. Одеси №5088 від 15.01.2016 року не оскаржувалось. Також, у заяві від 13.05.2016 року позивачка просила перераховувати пенсію на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк» м. Дніпродзержинськ, проте між управлінням та Дніпропетровським обласним управлінням АТ «Ощадбанк» договір на обслуговування пенсіонерів не укладався.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 09 березня 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.

На вказану постанову ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 09 березня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, проте про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що до червня 1992 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала в м. Одесі за адресою: вул. ОСОБА_3 (зараз вул. Ніжинська)АДРЕСА_1 та отримувала пенсію за віком. Потім позивачка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в звязку з чим виплату пенсії їй було призупинено.

06.06.2015 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 звернулася до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси (нині Центральне обєднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі) із заявою (додаток 2 до Порядку № 22-1) про поновлення виплати пенсії за віком, проте виплату пенсії не поновлено. У звязку з чим, представник позивача звернувся до суду.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року по справі № 522/13948/15-а позов ОСОБА_2 було задоволено, визнано протиправною бездіяльність УПФУ в Приморському районі м. Одеси щодо непоновлення ОСОБА_2 виплату пенсії за віком; зобов'язано УПФУ в Приморському районі м. Одеси поновити ОСОБА_2 виплату пенсії за віком починаючи з 06 червня 2012 року.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій за розглядом справи №522/13948/15-а було встановлено, що Управління своїм листом №310/А-11 від 23.06.2015 року повідомило представника, що згідно програмного комплексу АСОПД/КОМТЕХ та проведеної інвентаризації архівних документів управління, архівна пенсійна справа ОСОБА_2 в управлінні відсутня.

Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_6 18.03.2016 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №50224730 з примусового виконання виконавчого листа №522/13948/15-а, виданого Приморським районним судом м. Одеси 15.01.2016 року.

Державним виконавцем у постанові про закінчення виконавчого провадження від 18.03.2016 року також вказано, що листом УПФУ в Приморському районі м. Одеси від 29.02.2016 року за вих. №1260/02-51 повідомлено, що ОСОБА_2 розпорядженням №5088 від 15.01.2016 року поновлено виплату пенсії за віком з 06.06.2012 року. Сума пенсії склала 1 копійка на місяць, сума боргу склала 44 копійки та виплачена у лютому 2016 року основним способом у плановий період.

25.03.2016 року позивачка через представника ОСОБА_4 звернулася до УПФУ в Приморському районі м. Одеси із заявою про перерахунок розміру пенсії з дати поновлення - 06.06.2012 року зі всіма підвищеннями, індексаціями, надбавками та доплатами, передбаченими нормами чинного пенсійного законодавства України, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війні.

Листом УПФУ в Приморському районі м. Одеси № 195/Л-11 від 13.04.2016 року повідомлено, що на підставі рішення суду від 16.12.2015 року розпорядженням від 15.01.2016 року №5088 раніше призначену пенсію за віком ОСОБА_2 поновлено з 06.06.2012 року. Розмір пенсії склав 0,01 грн., борг по перерахунку 0,44 грн. виплачено у лютому 2016 році.

До листа надано розпорядження відповідача №5088 від 15.01.2016 року, а також довідку від 20.04.2016 року №5804 щодо нарахування пенсії за період з 01.06.2012 року по 14.05.2014 року.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що управління ПФУ в Приморському районі м. Одеси (нині Центральне обєднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі) поновило ОСОБА_2 виплату пенсії у відповідності до чинного законодавства та визначило її розмір на підставі наявних в управлінні документів.

Крім того, суд першої інстанції також зазначив, що позивачка до органу пенсійного фонду із заявою про призначення (поновлення) пенсії як дитині війни не зверталась, рішення за вказаним питанням органом пенсійного фонду не приймалось, з огляду на що, на думку суду першої інстанції, в цій частині позовних вимог ОСОБА_2 порушень її прав не встановлено.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність вимог позивачки стосовно перерахунку з 06.06.2012 року поновленої їй пенсійної виплати з урахуванням підвищень, індексації, надбавок та доплат, тому позовні вимоги, на думку суду першої інстанції, задоволенню не підлягають.

Однак, колегія суддів частково не погоджується з вищевикладеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_7 та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності ОСОБА_7 чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом ОСОБА_7 України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 ОСОБА_7 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_7 та законами України.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 ОСОБА_7 України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 ОСОБА_7 України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Основи) відповідно до ОСОБА_7 України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Згідно до вимог ст.3 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 року, право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Передбачене Основним Законом України право громадян на соціальний захист (стаття 46) конкретизоване у Законі «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (1058-15) а Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсій.

Згідно до вимог ст.7 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», який діє з 2003 року, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.

Згідно до вимог ч.2 вищезгаданої статті, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058-IV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року за №1-32/2009 (№25-рп/2009) визнано такими, що не відповідають ОСОБА_7 України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV.

Згідно з пунктом 3.3 мотивувальної частини вищезазначеного рішення, виходячи із правової, соціальної природи пенсії право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія,- в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 152 ОСОБА_7 України закони, інші правові акти або окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2, проживаючи в державі Ізраїль, являючись громадянкою України, має такі ж самі конституційні права як і інші громадяни України, так як ОСОБА_7 України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

При цьому, на підставі наведеного, колегія суддів вважає за необхідне з метою повного захисту порушених прав позивача та дотримання гарантії дотримання прав, свобод, інтересів позивача від порушень закону з боку відповідача субєкта, який виконує делеговані йому владні повноваження, зазначити наступне.

Згідно до вимог ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-III до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог ОСОБА_7 України та законів України.

Таким чином, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною 3 ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

З аналізу вищевикладених норм законодавства вбачається, що відповідачем позивачу призначена та виплачується пенсія в порядку та у розмірі, що передбачений Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» та розмір пенсійних виплат, які проводяться позивачу, є меншим, ніж встановлений Законом розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

Так, відповідно до вимог ст.46 ОСОБА_7 України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно до вимог ст.8 ОСОБА_7 України ОСОБА_7 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_7 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_7 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_7 України гарантується.

Відповідно до вимог ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_7 України гарантується.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування ОСОБА_7 України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 року № 9 визначено, що оскільки ОСОБА_7 України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності ОСОБА_7 і в усіх необхідних випадках застосовувати ОСОБА_7 як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на ОСОБА_7, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Проніна проти України» від 18.07.2006 року, «Богатова проти України» від 07.10.2010 року та «Петриченко проти України» від 12.07.2016 року наголошує на тому, що суди мали врахувати посилання позивачів на ст.46 ОСОБА_7 України як обґрунтування їхніх вимог, та пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум.

У рішенні у справі «Великода проти України» від 03.06.2014 року, Європейський Суд з прав людини зазначає, що неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 ОСОБА_7 України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 ОСОБА_7 України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на щомісячне отримання пенсійних виплат у розмірі не нижчому, ніж встановлений Законом розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у зв'язку із чим колегія суддів приходить до висновку про зобовязання відповідача провести перерахунок пенсії за віком з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до вимог ст.ст.28, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести вказаний перерахунок та виплату пенсії позивача з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому відповідно до Закону України «Про державний бюджет України ….» на відповідний рік, починаючи з 06 червня 2012 року, за виключенням суми фактично проведених виплат.

Стосовно позовної вимоги щодо зобовязання відповідача провести виплати позивачу як «дитині війни», колегія суддів зазначає, що, ОСОБА_2 до органу пенсійного фонду із заявою про призначення (поновлення) пенсії як «дитині війни» не зверталась, рішення за вказаним питанням органом пенсійного фонду не приймалось.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що в цій частині позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, постанову Приморського районного суду м. Одеси від 09 березня 2017 року скасувати, прийняти у справі №522/18748/16-а нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Зобовязати управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси (нині Центральне обєднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі) провести ОСОБА_2 перерахунок пенсії за віком з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до вимог ст.ст.28, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплатити вказаний перерахунок пенсії з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому відповідно до Закону України «Про державний бюджет України ….» на відповідний рік, починаючи з 06 червня 2012 року, за виключенням суми фактично проведених виплат.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: А.В. Крусян