Постанова № 69795161, 24.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24 жовтня 2017 року 15:40 № 826/6010/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Шрамко Ю.Т., суддів Вєкуа Н.Г., Костенка Д.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1, (надалі - позивач), з позовом до Міністерства закордонних справ України, (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною відмову Міністерства закордонних справ України у відкликанні із відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_1 з метою подальшого виконання повноважень другого секретаря з консульських питань по посаді першого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Хорватія, про яку повідомлено листом від 19.03.2016 р. №201/19-091-1105;

- зобов'язати Міністерство закордонних справ України вчинити дії по відкликанню із відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_1 з метою подальшого виконання повноважень другого секретаря з консульських питань по посаді першого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Хорватія;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства закордонних справ України №2830-ос від 27.11.2014 року;

- зобов'язати Міністерство закордонних справ України провести розрахунок та здійснити виплату ОСОБА_1 відшкодування витрат в іноземній валюті, що виплачується працівникам закордонних дипломатичних установ України, які направлені у довгострокове закордонне відрядження, протягом відпустки ОСОБА_1 в Україні в розмірі 50 відсотків установлених норм відшкодування витрат в іноземній валюті на місяць разом з надбавками за відповідною посадою;

- судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що дострокове відкликання позивача і фактичне дострокове закінчення його довготермінового відрядження порушило визначені Порядком ротації працівників дипломатичної служби в системі органів дипломатичної служби України, затвердженого наказом МЗС України №147 від 31.05.2012 року, принципи ротації, оскільки відбулося позапланово, не прозоро, не було забезпечено рівних можливостей для дипломатичної кар'єри та професійного росту.

Крім того, позивач стверджує, що його дострокове відкликання з довготермінового відрядження у зв'язку із фактично проведенням службового розслідування та із формальною підставою як службова необхідність, не відповідає вимогам ст.ст. 21, 22, 28 Закону України «Про дипломатичну службу» та вимогам Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Постановою КМУ від 13.06.2000 р. №950, носить протиправний характер та суперечить ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Додатково позивач зазначив, що станом на момент звернення до суду він продовжує перебувати на посаді другого секретаря з консульських питань по посаді першого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Хорватія та має право на повернення на вказану посаду після припинення відпустки по догляду за дитиною, що передбачено ст.ст. 179, 181 КЗпП України та ст. 18 Закону України «Про відпустки».

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд ї задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував.

В наданих суду письмових запереченнях відповідач зазначив, що рішення про відкликання дипломатичного працівника, направленого у довготермінове відрядження, викладені у статті 22 Закону України «Про дипломатичну службу», якою зокрема передбачено, що працівники, направлені у довготермінове відрядження, можуть бути достроково відкликані до України у випадку службової необхідності. Рішення про відкликання працівника з дипломатичної служби приймається виключно МЗС України. Законодавство України не встановлює вимог щодо порядку та строків прийняття рішення про відкликання працівника з довготермінового відрядження, у тому числі щодо дострокового відкликання. Також, представник відповідача стверджував, що прийняття рішення про відсторонення особи від виконання повноважень за посадою є виключними (дискреційними) повноваженнями Міністерства, а відтак твердження позивача щодо потреби його обов'язкового відсторонення від виконання повноважень за посадою під час проведення службового розслідування є безпідставним.

На думку представника відповідача, вимога позивача про його відкликання з відпустки по догляду за дитиною з метою подальшого виконання повноважень другого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Хорватія не підлягає задоволенню, оскільки трудове законодавство України передбачає єдиний спосіб поновлення порушеного права працівника, а саме - поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Водночас, дипломатичне представництво України за кордоном є окремою установою, яка має власний штатний розпис, та як наслідок, завершення довготермінового відрядження працівників, які були направлені з центрального апарату МЗС України, відбувається шляхом їхнього переведення з закордонної дипломатичної установи до центрального апарату МЗС України.

В судовому засіданні 26.07.2017 року суд з урахуванням думки представників сторін на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані представниками сторін документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу Міністерства закордонних справ України №2883-ос від 28.11.2013 року ОСОБА_1 переведено з 23.12.2013 року з посади другого секретаря по посаді першого секретаря відділу спеціальних міжнародно-правових проблем договірно-правового департаменту МЗС України на посаду другого секретаря з консульських питань по посаді першого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Хорватія на час довготермінового відрядження.

Пунктом 5 вказаного наказу відряджено ОСОБА_1 23.12.2013 року до Посольства України в Республіці Хорватія разом з дружиною та донькою, зокрема, на підставі ст. 21 Закону України «Про дипломатичну службу», Плану ротації працівників дипломатичної служби у 2013 році, довідки ВКІМ про володіння іноземною мовою від 26.06.2012 року №338/12.

27.11.2014 року Міністерством закордонних справ України видано наказ №2830-ос щодо відкликання ОСОБА_1, другого секретаря з консульських питань по посаді першого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Хорватія 07.12.2014 року у зв'язку із службовою необхідністю.

З матеріалів справи також вбачається, що наказом МЗС України №473 від 27.11.2014 року з 05 по 22 грудня 2014 року призначено службове розслідування з метою перевірки додержання другим секретарем Посольства України в Республіці Хорватія ОСОБА_1 законодавства про державну службу, антикорупційного законодавства та правил етики поведінки.

В подальшому, 21.01.2015 року на підставі наказу МЗС України №79-ос позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 28.12.2014 року по 10.08.2015 року включно, яку продовжено до 10.08.2016 року включно (наказ МЗС України №1516-ос від 27.08.2015 року).

12.02.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства закордонних справ України із заявою щодо надання копії акту службового розслідування, яке проводилось на підставі наказу МЗС України №473 від 27.11.2014 року.

Листом №721/19-091-235 від 22.02.2016 року направлено позивачу копію акту службового розслідування, складеного відносно нього, з висновку якого вбачається, що в діях ОСОБА_1 відсутні порушення законодавства про державну службу та правил етики поведінки державного службовця.

Позивач зазначив, що 26.02.2016 року він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив відкликати його з відпустки по догляду за дитиною з метою подальшого виконання повноважень другого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Хорватія.

За результатами розгляду вказаного звернення, Міністерство закордонних справ України листом №201/19-091-1105 від 19.03.2016 року повідомило ОСОБА_1 про те, що службове розслідування щодо додержання ним під час роботи на посаді другого секретаря Посольства України в Республіці Хорватія законодавства про державну службу, антикорупційного законодавства та правил етики поведінки проводилось без його відсторонення від виконання службових обов'язків, а відтак посилання у заяві позивача на ст. 28 Закону є безпідставним.

Позивач вважає таке рішення МЗС України про відмову у відкликанні із відпустки по догляду за дитиною з метою подальшого виконання повноважень другого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Хорватія та наказ МЗС України від 27.11.2014 року №2830-ос протиправними та такими, що порушують його права та законні інтереси, що і зумовило його звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору по суті, суд виходить з наступного.

Правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу працівників дипломатичної служби України визначені Законом України «Про дипломатичну службу» (далі - Закон №2728-ІІІ).

Відповідно до статті 2 цього Закону, відносини, що виникають у зв'язку з проходженням дипломатичної служби, регулюються Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про державну службу», Кодексом законів про працю України, Консульським статутом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, частиною першою статті 21 Закону №2728-ІІІ встановлено, що довготермінове відрядження дипломатичних працівників триває, як правило, до чотирьох років у державах з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною ситуацією і до трьох років у державах з важкими кліматичними умовами або складною політичною ситуацією.

Відповідно до частини четвертої статті 21 цього Закону, після закінчення довготермінового відрядження працівники дипломатичної служби відкликаються у порядку, встановленому законодавством.

Водночас, згідно статті 22 Закону працівники дипломатичної служби, направлені у довготермінове відрядження, можуть бути достроково відкликані до України у випадках: службової необхідності; за станом здоров'я; невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків; вчинення проступків, які їх ганьблять; вчинення членами їх сімей дій, що можуть призвести до негативних наслідків при подальшому перебуванні працівника дипломатичної служби у довготерміновому відрядженні.

Наведене свідчить, що відкликання з довготермінового відрядження у зв'язку зі службовою необхідністю є правом, а не обов'язком відповідача.

Відкликання позивача з довгострокового відрядження зумовлене забезпеченням належного проведення службового розслідування відносно ОСОБА_1 на підставі абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про дипломатичну службу».

При цьому, службове розслідування, яке проводилось відносно позивача у період з 05.12.2014 року по 22.12.2014 року на підставі наказу МЗС України №473 від 27.11.2014 року, повинно було закінчитись складанням акту службового розслідування до 26.12.2014 року.

Водночас, акт про результати службового розслідування, що проводилось на підставі наказу МЗС України від 27.11.2014 року №473 складений лише 14.05.2015 року, тобто з порушенням термінів, встановлених наказом, на підставі якого призначено проведення такого розслідування. Відповідачем не надано до суду доказів продовження строків проведення службового розслідування.

Відповідно до вимог Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №950 від 13.06.2000 р. (далі - Порядок №950, в редакції на час існування спірних правовідносин) підставами для проведення службового розслідування є: невиконання або неналежне виконання службових обов'язків, перевищення держслужбовцем своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян; недодержання законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, порушення етики поведінки; вимога самого держслужбовця зняти з нього безпідставні, на його думку, звинувачення або підозру.

Пунктом 4 Порядку №950 визначено, що службове розслідування проводиться з відстороненням державного службовця від виконання повноважень за посадою або без такого відсторонення. Тобто питання відсторонення віднесено до компетенції керівника і стосується всіх підстав, перелічених у цьому Порядку.

Водночас, відсторонення за законодавством про державну службу є складовою службового розслідування, що вбачається з положень частини другої ст. 22 Закону №3723-XII про те, що тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не має перевищувати часу службового розслідування. Час розслідування визначається конкретним рішенням керівника органу.

З урахуванням наведеного, суд критично ставиться до доводів відповідача стосовно того, що рішення відносно відсторонення позивача від посади окремо не приймалось, оскільки дострокове відкликання з довготермінового відрядження на період проведення службового розслідування унеможливлювало виконання позивачем покладених на нього функцій та завдань.

При цьому, згідно ст. 1 Закону №2728-ІІІ довготермінове відрядження - перебування працівників дипломатичної служби за принципом ротації в закордонних дипломатичних установах України у строки, передбачені цим Законом. Тобто, дострокове відкликання позивача із довгострокового відрядження у зв'язку із службовою необхідністю зупиняє можливість виконання тієї мети, яка передбачена для виконання консульських завдань.

При цьому, чинним законодавством, а саме ні Законом №2728-ІІІ, ні Порядком №950 не врегульоване питання службової необхідності як підстави для дострокового відкликання із довготермінового відрядження та його завершення виключно у разі необхідності забезпечення належного проведення службового розслідування.

Відтак, суд відхиляє доводи відповідача в цій частині як необґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону №2728-ІІІ, рішення про відсторонення працівника дипломатичної служби від виконання повноважень за посадою, крім випадків, передбачених частинами четвертою і п'ятою цієї статті, скасовується, якщо за результатами службового розслідування підстави прийняття такого рішення не підтверджуються.

Як вбачається з висновку акту про службове розслідування від 14.05.2015 року, в діях ОСОБА_1 відсутні порушення законодавства про державну службу та правил етики поведінки державного службовця.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що наказ відповідача №2830-ос від 27.11.2014 року є таким, що прийнятий без урахування всіх обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню як протиправний.

Додатково суд зазначає, що Порядок ротації працівників дипломатичної служби в системі органів дипломатичної служби України затверджено наказом Міністерства закордонних справ України від 31.05.2012 №147 (далі Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку працівники підлягають ротації і направляються у довготермінове відрядження з урахуванням їхньої професійної підготовки, спеціалізації та досвіду роботи, а також службової необхідності.

Пунктом 7 Порядку визначено, що працівники, включені до затвердженого Плану ротації, зобов'язані в строк, установлений наказом МЗС України про переведення працівника на відповідну посаду, виїхати до закордонних дипломатичних установ України.

Працівники, строк довготермінового відрядження яких завершився, зобов'язані протягом трьох робочих днів з моменту повернення в Україну прибути до Департаменту персоналу для вирішення питання щодо подальшого проходження дипломатичної служби.

Згідно п. 11. Порядку призначення, переведення та відкликання працівників в системі органів дипломатичної служби оформлюється наказом МЗС України.

Відповідно до п. 12.8 Порядку, після підписання Міністром закордонних справ України наказу МЗС України про затвердження Плану ротації працівників дипломатичної служби Департамент персоналу повідомляє працівникам про їх включення до цього Плану під розпис.

Відповідно до п. 12.10 Порядку, Департамент персоналу на підставі Плану ротації надсилає керівникам структурних підрозділів МЗС України та представництв МЗС України на території України список працівників (із зазначенням посади в закордонній дипломатичній установі та попередньої посади в апараті МЗС України чи представництві МЗС України на території України), які повертаються з відрядження, для внесення пропозицій щодо подальшого проходження ними дипломатичної служби в апараті МЗС України чи представництві МЗС України на території України.

Пунктом 13 Порядку визначено, що ротація проводиться у такому порядку: ротація працівників проводиться на основі затвердженого Плану ротації в межах поточного календарного року. Департамент персоналу на підставі Плану ротації складає графік виїзду-повернення працівників, які підлягають ротації. Графік виїзду-повернення працівників, які підлягають ротації, а також зміни до нього затверджуються заступником Міністра - керівником апарату МЗС України.

Судом встановлено, що Планом ротації на 2014-2015 року не було заплановано закінчення довготермінового відрядження ОСОБА_1, а відтак його планова ротація та закінчення довготермінового відрядження повинні були відбутись у грудні 2017 року, що додаткового свідчить про протиправність оскаржуваного наказу №2830-ос від 27.11.2014 року.

Щодо оскаржуваної відмови МЗС України, оформленої листом №201/19-091-1105 від 19.03.2016 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про відпустки», після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

Аналогічні положення містить і абз. 7 ст. 179 КЗпП України, згідно якого вiдпустки для догляду за дитиною, передбаченi частинами третьою, четвертою та шостою цiєї статтi, можуть бути використанi повнiстю або частинами також батьком дитини, бабою, дiдом чи iншими родичами, якi фактично доглядають за дитиною.

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить, що використання відпустки для догляду за дитиною батьком дитини є його правом, а не обов'язком. Водночас, чинне законодавство не містить жодних заборон та/або застережень щодо можливості дострокового виходу на роботу до моменту досягнення дитиною трирічного віку або ж віку, зазначеного у медичному висновку.

При цьому, добровільність реалізації батьком дитини права на використання відпустки для догляду за дитиною не заперечує і відповідач.

За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваної відмови відповідача, оформленої листом №201/19-091-1105 від 19.03.2016 року та, як наслідок, наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

В частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача вчинити дії щодо відкликання позивача із відпустки по догляду за дитиною, суд виходить з наступного.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Оскільки суд прийшов до висновку про протиправність відмови відповідача, а інших підстав для відмови чинним законодавством не передбачено, наявні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, що, водночас, з урахуванням наведеного вище, не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, а є способом відновлення порушеного права позивача.

Щодо решти позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що станом на момент звернення до суду позивач продовжує перебувати на посаді другого секретаря з консульських питань по посаді першого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Хорватія, а відтак має право на подальше виконання своїх повноважень та на здійснення перерахунку та виплат витрат в іноземній валюті, що виплачуються працівникам закордонних дипломатичних установ України.

Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування норм та розміру відшкодування витрат в іноземній валюті працівникам дипломатичної служби України, направленим у довгострокове відрядження» №1575 від 17.11.2004 року передбачено, що розмір компенсаційних виплат в іноземній валюті, що здійснюються працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження, за час відпустки становить: у разі проведення відпустки в Україні - 50 відсотків установлених норм компенсаційних виплат в іноземній валюті на місяць разом з установленими надбавками за відповідною посадою.

Відповідно до довідки та пояснень представника відповідача, з грудня 2014 року позивачу не здійснюються виплати. Водночас, матеріалами справи підтверджується, що позивачу надано відпустку, яку він проводить в Україні до 10.08.2016 року включно, що свідчить про протиправність нездійснення відповідачем таких виплат та необхідність здійснення їх перерахунку та виплати.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням не обхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не виконав покладений на нього обов'язок доказування правомірності вчинення оскаржуваних дій та прийняття оскаржуваного рішення, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2.Визнати протиправною відмову Міністерства закордонних справ України у відкликанні із відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_1 з метою подальшого виконання повноважень другого секретаря з консульських питань по посаді першого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Хорватія, оформлену листом від 19.03.2016 р. №201/19-091-1105.

3.Зобов'язати Міністерство закордонних справ України задовольнити заяву ОСОБА_1 про відкликання із відпустки по догляду за дитиною з метою подальшого виконання ним повноважень другого секретаря з консульських питань по посаді першого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Хорватія.

4.Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства закордонних справ України №2830-ос від 27.11.2014 року.

5.Зобов'язати Міністерство закордонних справ України провести розрахунок та здійснити виплату ОСОБА_1 відшкодування витрат в іноземній валюті, що виплачується працівникам закордонних дипломатичних установ України, які направлені у довгострокове закордонне відрядження, протягом відпустки ОСОБА_1 в Україні в розмірі 50 відсотків установлених норм відшкодування витрат в іноземній валюті на місяць разом з надбавками за відповідною посадою.

6.Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) документально підтверджені понесені ним судові витрати у розмірі 551,21 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства закордонних справ України (ідентифікаційний код 00026620).

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Ю.Т. Шрамко

Судді Н.Г. Вєкуа

Д.А. Костенко