Постанова № 69794455, 24.10.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3420/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіЛевчук О.А.,

за участю секретаря Кудряшової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 20.02.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2 та зобовязати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що громадянка ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2 прибула в Україну в 1996 році та була документована посвідкою на постійне проживання, виданою ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області №303907 від 27.02.2008 року з терміном дії безстроково, що підтверджується відміткою в паспорті. Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 20.02.2017 року на підставі пункту 1 та 6 частиним 1 статті 12 Закону Україним «Про імміграцію» було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проте в рішенні про скасування не вказано, які саме відомості вважаються неправдивими або такими, що втратили чинність. Також позивач зазначає, що ОСОБА_1 ОСОБА_2 є матірю малолітньої дитини, яка проживає разом з нею на території України, а тому рішення ДМС про скасування дозволу на імміграцію порушує також права та інтереси дитини. Крім того, прийняття такого рішення майже через десять років після надання права постійного проживання на території України, протягом якого ОСОБА_1 ОСОБА_2 в Україні створила сімю, працює, не вчиняє дій, які б відповідно до законодавства могли бути самостійною підставою для скасування дозволу на імміграцію, є невиправданими та несвоєчасними, адже при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію підтвердив правильність надання громадянкою ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2 необхідних документів та наявність підстав для надання дозволу на імміграцію в Україну.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в письмових запереченнях, в яких зазначив, що рішення від 20.02.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2 прийнято із дотриманням законних підстав, відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 12 ЗУ «Про імміграцію», оскільки неповнолітня дитина позивачки на момент прийняття документів не мала дозволу на імміграцію та в громадянстві України не перебувала, а тому підстав для прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2 не існувало.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

09.07.2006 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернулась до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україні, до якої додано ксерокопію паспорту громадянина СРВ, переклад паспорту, довідку з Посольства СРВ, копію свідоцтва про народження дітей, довідку з місця мешкання, довідку з місця навчання, довідку про доходи, форму №1 та квитанції держмита (а.с.49-56).

07.02.2008 року за результатами розгляду матеріалів заяви громадянки СРВ - ОСОБА_1 ОСОБА_2 щодо отримання дозволу на імміграцію в Україні інспектором ВГІРФО УМВС України в Одеській області складено висновок, затверджений начальником ВГІРФО УМВС України в Одеській області, відповідно до якого перебування на території Яукраїни Зіонг ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано законним та згідно п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» вона має право на отримання дозволу на імміграцію, як батько, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти та п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (як особа, яка має право набуття громадянства України за територіальним походженням) (а.с. 65).

ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» видано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с. 66).

13.02.2008 року, відповідно до заяви, ОСОБА_1 ОСОБА_2 документовано посвідкою на постійне проживання серії ОД №3009, терміном дії безстроково (а.с. 15, 67).

20.02.2017 року начальником ГУ ДМС України в Одеській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2 (а.с. 69-71).

Так, вказаним висновком, згідно вимог п.1 та 6 ч.І ст.12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, скасовано, посвідку на постійне проживання в Україні серії ОД №3009 видану 13.02.2008 року ВГІРФО УМВС України в Одеській області визнано недійсною, в паспортних документах громадянки ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2 штамп «Дозволено постійне проживання в Україні» - анульовано.

Також у висновку вказано, що дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 ОСОБА_2 отримала згідно п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (як мати іммігранта), проте неповнолітня дитина заявниці ОСОБА_1 ОСОБА_2 Чанг, ІНФОРМАЦІЯ_4 на момент прийняття документів у її матері, не мала дозволу на імміграцію в Україні. Крім цього, відповідно до п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію», для осіб, зазначених у п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону, подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожзиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, законодавством України лише повнолітня дитина (з 18-річного віку) може нести фінансові зобов'язання перед батьками. Отже, у даному випадку вимога статті 9 Закону взагалі виконана бути не може. Тобто, громадянка ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2 не могла бути визнана матір'ю іммігранта.

Крім того, у висновку вказано, що з матеріалів справи вбачається ряд порушень Закону України «Про імміграцію» та відсутність у заявниці підстав для імміграції в Україну як на момент подачі клопотання, так і на момент надання їй дозволу на імміграцію. Згідно обліків Головного управління ДМС України в Одеській області неповнолітні діти заявниці ОСОБА_1 ОСОБА_2 Чанг, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_5 Уієн, ІНФОРМАЦІЯ_5, на момент надання матері дозволу на імміграцію у громадянстві України не перебували. Отже, громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2 дозвіл на імміграцію в Україну було надано в порушення Закону України «Про імміграцію» та посвідкою на постійне проживання був документований безпідставно.

20.02.2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення №5/3-303907 про скасування дозволу на імміграцію в України, видане громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 72).

Так, умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію» № 2491-ІІІ від 07.06.2001 року, який набрав чинності з 07.08.2001 року (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Згідно ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» (у редакції чинній на момент надання ОСОБА_1 ОСОБА_2 дозволу на імміграцію в Україну) дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у

визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 7) особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Статтею 12 ЗУ «Про імміграцію» визначено підстави для скасування дозволу на імміграцію.

Так, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Як вбачається зі змісту висновку, рішення про скасування дозволу на імміграцію в України, виданий громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, прийнято на підставі п. 1 та 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Разом з тим, доказів, які б свідчили про наявність обставин передбачених п. 1 та 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» та могли слугувати підставою для скасування дозвілу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, як то свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність відповідачем до суду не надано.

Також, відповідачем на надано доказів існування інших підстав для скасування наданого Позивачу дозволу на імміграцію та вилучення у нього посвідки на постійне проживання в України, які передбачені ст.12 Закону України Про імміграцію, а саме: відповідачем не надано суду вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем, також, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Крім того, станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ВГІРФО УМВСУ в Одеській області, як спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань імміграції, було перевірено надані до заяви документи та будь-яких порушень законодавства не встановлено, у тому числі, не було встановлено і подання ОСОБА_1 ОСОБА_2 недостовірних даних.

Відповідно до п.п. 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Проте, відповідачем у справі не надано будь-яких доказів надіслання (вручення) ОСОБА_1 ОСОБА_2 запрошення про надання пояснень у зв'язку із початком розгляду питання щодо скасування їй дозволу на імміграцію та не надано доказів вручення (надсилання) рішення (висновку).

Також, рішення (висновок) про скасування дозволу на імміграцію в України, видане громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, не містить обґрунтування, що вивчались обставини наявності у позивача, дітей, які народились в Україні, права на набуття ними громадянства України, тривалість терміну перебування дітей в Україні, їх соціальні зв'язки, можливі негативні наслідки якщо діти мають розлучатись з матірю.

При цьому, суд зазначає, що діти позивача ОСОБА_5 Уієн, ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 ОСОБА_5 Чанг, ІНФОРМАЦІЯ_4, народилися на Україні, знаходяться на її утриманні і потребують допомоги, у зв'язку з цим, суд вважає, що рішення, прийняте відповідачем, порушує не лише права позивача, але й права і інтереси її дітей.

Згідно до вимог ч.ч. 2, 3 ст.13 Закону України Про імміграцію, особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.

Враховуючи те, що вимушений виїзд ОСОБА_1 ОСОБА_2 з території України може позбавити родину законного джерела доходу, а тому рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області тягне за собою порушення інтересів дітей.

Так, відповідно до ст.ст. 8, 11, 14 Закону України Про охорону дитинства, кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Кожна дитина має право на рівень життя, достойний для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У Преамбулі Закону України Про охорону дитинства зазначено, що цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний, загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477- ІV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В свою чергу, відповідно до ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.8 Конвенції кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоровя чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Крім цього, статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово нагадував, що будь-яке втручання у право особи має бути: 1) здійснено згідно з законом; 2) переслідувати легітимну мету або цілі; 3) бути необхідним у демократичному суспільстві (тобто пропорційним цілям, які мали бути досягнуті та виправданим).

Стаття 8 Конвенції зобовязує державу поважати, зокрема, приватне життя. Відтак, носії державної влади мають враховувати ці зобовязання, приймаючи рішення про якійсь захід, котрий може впливати на один з інтересів, захищених статтею 8. При цьому таке рішення має справедливо урівноважувати зазначені права громадян та інші відповідні інтереси.

Так, приймаючи рішення про скасування дозволу на імміграцію в України, видане громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області не враховано й те, що з моменту отримання ОСОБА_1 ОСОБА_2 дозволу на імміграцію в України та посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 ОСОБА_2 пройшло досить багато часу.

Таким чином, це рішення не відповідає справедливому балансу між цілями, яких намагався досягнути субєкт владних повноважень та несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів позивача , які настали внаслідок прийняття цього рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 ОСОБА_2 має стійкий правовий та соціальний зв'язок з Україною, адже в Україні проживають її чоловік, який документований посвідкою на постійне проживання, термін дії безстроково, діти, які народилися на території України, що підтверджується свідоцтвом про народження серії 1-ЖД №065131 та свідоцтвом про народження серії 1-ЖД №017975, є фізичної особою-підприємцем та платником податків, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис № 2 556 000 0000 118203 від 22.09.2015 року (а.с. 14, 18, 53-54, 57).

Також, судом встановлено, що 15.05.2006 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_6 Чуієн, що підтверджується свідоцтвом про шлюб та не оспорюється сторонами (а.с. 94-95).

Крім того, ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_6 Чуієн мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_5 Уієн, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 93).

09.08.2007 року ОСОБА_6 Чуієн надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання, термін дії безстроково (а.с. 16, 92).

Отже, станом на дату видачі дозволу на імміграцію в України та посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 Чуієн, якому було видано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Проте, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в України, видане громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки позивач проживає на території України тривалий час, наданням посвідки на постійне проживання в Україні підтверджувалась законність перебування іноземця в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача. При видачі посвідки на постійне проживання в Україні відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів, доказів порушення закону позивачем при видачі йому посвідки в ході перевірки наданих останнім документів відповідачем не встановлено та до суду не надано; несвоєчасно: дозвіл на імміграцію в Україну позивачу видано 27.02.2008 року, тоді, як висновок про скасування цього дозволу винесений 20.02.2017 року; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення та порушено положення Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 159 - 163, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 20.02.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Зобовязати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд у строки та в порядку встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 24 жовтня 2017 року.

Суддя О.А. Левчук

.