Рішення № 69786640, 24.10.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5759/17 Справа № 186/432/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Свистунової О.В.,

суддів Баранніка О.П., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Актабанк

на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 08 червня 2017 року

по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Актабанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство Актабанк (далі ПАТ Актабанк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між ПАТ Актабанк та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 0862229901/Т/972127 від 11.10.2013 року на споживчі потреби. За умовами кредитного договору відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання надано кредит в розмірі 35 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредиту у розмірі 0,01 % річних, та щомісячну комісію за супроводження кредиту у розмірі 1 137,50 грн., які включаються в суму щомісячного платежу.

Відповідно до п.2.1.3 кредитного договору погашення кредиту, сплата процентів за користування кредитом, сплата комісії за супроводження кредиту здійснюється позичальником щомісячно, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту, 15 (пятнадцятого) числа кожного місяця рівними частинами в сумі 2 109,88 грн. з кінцевою датою погашення всієї заборгованості за кредитом 10.10.2016 року.

У порушення умов укладеного договору відповідач зобовязання належним чином не виконав, а тому станом на 15.03.2017 року за ним існує заборгованість за кредитним договором у розмірі 69 550,74 грн., яка складається з: прострочена заборгованість по кредиту в розмірі 34 027,96 грн.; строкова заборгованість за відсотками в розмірі 0,35 грн.; прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 12,55 грн.; прострочена комісія за обслуговування кредиту в розмірі 31 759,88 грн.; штраф по кредиту в розмірі 3750,00 грн. Вказану суму заборгованості позивач просив суд стягнути з відповідача, а також судовий збір.

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 08.06.2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ Актабанк, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ Актабанк та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 0862229901/Т/972127 від 11.10.2013 року на споживчі потреби. За умовами кредитного договору відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання надано кредит в розмірі 35 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01 % річних, та щомісячну комісію за супроводження кредиту у розмірі 1 137,50 грн., які включаються в суму щомісячного платежу.

Відповідно до п.2.1.3 кредитного договору погашення кредиту, сплата процентів за користування кредитом, сплата комісії за супроводження кредиту здійснюється позичальником щомісячно, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту, 15 (пятнадцятого) числа кожного місяця рівними частинами в сумі 2 109,88 грн. з кінцевою датою погашення всієї заборгованості за кредитом 10.10.2016 року.

Згідно ст.ст. 526,527,530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його не виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

У порушення умов кредитного договору, відповідач свої зобовязання належним чином не виконував, допустив прострочення повернення кредиту і сплати відсотків за його користування, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість, яка станом на 15.03.2017 року становить 69 550,74 грн., яка складається з: прострочена заборгованість по кредиту в розмірі 34 027,96 грн.; строкова заборгованість за відсотками в розмірі 0,35 грн.; прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 12,55 грн.; прострочена комісія за обслуговування кредиту в розмірі 31 759,88 грн.; штраф по кредиту в розмірі 3750,00 грн.

Колегія суддів вважає доведеними вимоги банку в частині стягнення простроченої заборгованості по кредиту, строкової заборгованості за відсотками, простроченої заборгованості за відсотками та штрафу по кредиту та такими, що підлягають задоволенню, однак не в частині стягнення простроченої комісії за обслуговування кредиту.

Суд першої інстанції встановив, що згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 0862229901/Т/972127 від 11.10.2013 року, відповідачем 15.11.2013 року сплачено в погашення заборгованості по тілу кредиту 972,04 грн. та 1 137,50 грн. в рахунок погашення комісії за обслуговування кредиту, 16.12.2013 року відповідачем сплачено 90,12 грн. в рахунок погашення комісії за обслуговування кредиту, після чого більше платежів не було.

У відповідності до ст. 257 ЦК України, загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки. Згідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У відповідності до ст. 256 ЦК України, визначено, що позовна давність це строк, у межа якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

У звязку з чим, суд вважав, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості з кредиту сплинув 16.12.2016 року.

А оскільки, відповідно до матеріалів справи, ПАТ Актабанк звернулось до суду з зазначеним позовом 29.03.2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Тому, суд першої інстанції, на підставі ст. 267 ЦК України, згідно до якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови у позові, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно з ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Відповідно до п.5.3 кредитного договору, терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, пені та/або штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю у 10 (десять) років (а.с.7-8).

Тобто, сторони підписуючи кредитний договір погодили строк позовної давності.

Однак, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у звязку зі спливом строку позовної давності.

Щодо позовних вимог банку в частині стягнення комісії по кредиту, колегія виходить з наступного.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки, відповідно до умов кредитного договору від 11 жовтня 2013 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини пятої статті 11, частин першої, другої, пятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозвязку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Крім того, відповідно до ч.4ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У розумінні п.17 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Суд приходить до висновку, що комісія, визначена у кредитному договорі укладеному між сторонами у справі, не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», а виходячи зі змісту третього абзацу ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемною.

Зазначене також підтверджується правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Відповідно до ч, 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Згідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, оскільки умови п.1.2 кредитного договору, є нікчемним у силу закону, а тому не потребує визнання правочину недійсним в окремому порядку, колегія суддів вважає, що у частині стягнення комісії слід відмовити, застосувавши вищезазначену правову позицію Верховного Суду України.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судових витрат у розмірі 1 360 грн.

Керуючись ст.ст. 209,303,307,309,314,316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Актабанк задовольнити.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 08 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Актабанк задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Актабанкзаборгованість за кредитним договором № 0862229901/Т/972127 від 11 жовтня 2013 року на споживчі потреби станом на 15 березня 2017 року у розмірі 37790,86 грн., яка складається з: 34 027,96 грн. прострочена заборгованість по кредиту; 0,35 грн. строкова заборгованість за відсотками; 12,55 грн. прострочена заборгованість за відсотками; 3750 грн. штраф по кредиту.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Актабанксудові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 360 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: О.П.Бараннік

ОСОБА_3