Вирок № 69783417, 23.10.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/755/14-к Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 11/783/33/17 Доповідач: Гончарук Л. Я.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах

апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої Гончарук Л.Я.

суддів Головатого В.Я., Макойди З.М.

при секретарі Щербай В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Опаки, Дрогобицького району, Львівської області, українця, громадянина України, позапартійного, з середньою-спеціальною освітою, одруженого, на утриманні має двоє неповнолітніх дітей, військовозобов'язаного, раніше не судженого, не працюючого, проживаючого в АДРЕСА_1 -

за ч.2 ст.286 КК України,

за участю прокурора Яворського С.М.

засудженого ОСОБА_1

захисника Петлевича С.С.

потерпілої ОСОБА_3

представника цивільного відповідача ОСОБА_4

за апеляціями прокурора Матолича О.М. та потерпілої ОСОБА_3 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 травня 2017 року відносно ОСОБА_1, -

встановила:

вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 травня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та обрано йому покарання - у виді 5 (п'ять) років позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від основного покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

На підставі п.п. 2,3,4 ч.1 ст. 76 КК України (чинним на момент вчинення злочину):

-не виїзджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

-повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-періодично з'являтись для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу відносно засудженого ОСОБА_1 - залишено попередній «підписку про невиїзд з постійного місця проживання».

Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої внаслідок злочину задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 завдану майнову шкоду - витрати на поховання в сумі 34 361,52 грн. (тридцять чотири тисячі триста шістдесять одну) гривню 52 коп., моральну шкоду в сумі 130000 (сто тридцять тисяч) гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 1000 (тисячу) гривень, а всього разом 165 361 (сто шістдесять п'ять тисяч триста шістдесять одну) гривню 52 коп..

В решті позовних вимогах відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при ГУ МВСУ у Львівській області витрати за проведення по кримінальній справі експертиз, код 25575150 рахунок: 31259272210042, МФО 825014 в сумі 1790.40грн. (Т.1 а.с. 102, а.с. 122).

Вирішено питання з речовими доказами.

Арешт накладений на майно ОСОБА_1 постановою старшого слідчого в ОВС ВР ДТП СУ ГУ МВС України у Львівській області Слутий Я.О. від 13.04.2012 року - скасовано. (Т.1 а.с. 148).

На підставі п. "в" ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році», звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання, призначеного цим вироком.

Згідно вироку, ОСОБА_1, 12 грудня 2011 року приблизно о 17 годині 20 хвилин, керуючи автомобілем НОМЕР_1 та рухаючись ним у напрямку до м. Дрогобича, на вулиці Набережній смт. Підбуж, Дрогобицького району, Львівської області, при проїзді ділянки дороги в районі будинку № 11, грубо порушив вимоги Р 1 п. п. 1.2., 1.З., 1.5.; Р 2 п. п. 2.1. ґ), 2.3 б), 2.9 а); Р 11 п. 11.2; р 12 п. п. 12.4., 12.9 б).; Р 13 п. 13.1 Правил дорожнього руху України, які виразилися в тому, що він, керуючи транспортним засобом без поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, рухаючись із перевищенням встановленої у населених пунктах швидкості, не дотримався безпечного бокового інтервалу до правої межі проїзної частини дороги, внаслідок чого втратив контроль над рухом автомобіля, виїхав за межі проїзної частини дороги на лівий тротуар, де вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_6. Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, від яких на місці пригоди померла. Порушення вказаних вимог Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_1 знаходяться в прямому причинному зв'язку з наслідками вчиненої ним дорожньо-транспортної пригоди. Таким чином, ОСОБА_1 не виконав вимоги Р 1 п. п. 1.2., 1.З., 1.5.; Р 2 п. п. 2.1. ґ), 2.3 б), 2.9 а); Р 11 п. 11.2; р 12 п. п. 12.4., 12.9 б).; Р 13 п. 13.1 Правил дорожнього руху України, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року та введені в дію 01 січня 2002 року, і його дії з технічної точки зору стали причиною настання дорожньо-транспортної пригоди.

На вирок суду прокурор Матолич О.М. подав апеляцію в якій просить вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 травня 2017 року відносно ОСОБА_1 скасувати та постановити свій вирок, яким ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання за вказаною статтею у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

Вважає зазначене судове рішення незаконним і таким, що підлягає скасуванню у зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправильним застуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Зазначає, що судом 1-ої інстанції не надано належної оцінки зібраним та перевіреним в ході судового розгляду доказам перебування ОСОБА_1 під час вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, зокрема поясненням допитаного в судовому засіданні підсудного, який пояснив, що 11.12.2011 він приїхав із заробіток з Росії і випив вдома на чотирьох осіб пляшку шампанського та ліг спати. 12.12.2011 (в день вчинення злочину) він прокинувся приблизно о 11 год. 00 хв. та випив склянку пива 150 гр., показам свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Звертає увагу, що у оглянутій судом в ході судового розгляду історії хвороби стаціонарного хворого Дрогобицької міської лікарні № 1 ОСОБА_1 (медичної карти №09924), попри записи щодо визначення перебування останнього в стані алкогольного сп'яніння за допомогою апарату «Алконт-ОІС» (вміст парів етанолу у видихуваному повітрі на рівні 1%), також містяться записи, скріплені підписами лікарів про те, що з порожнини рота підсудного чутний запах алкоголю.

Підкреслює, що суд безпідставно змінив пред'явлене ОСОБА_1 органом досудового слідства обвинувачення, з якого виключив вчинення ним злочину в стані алкогольного сп'яніння.

При цьому вказує, що ОСОБА_1 під час попередніх двох розглядів в судах 1-ої інстанції беззаперечно та у повній мірі визнав вину у пред'явленому йому обвинуваченні, в тому числі те, що перебував в стані алкогольного сп'яніння.

Наголошує, що призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості скоєного злочину та особі засудженого, є явно несправедливим внаслідок м'якості, оскільки звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, суд першої інстанції не навів переконливих доводів на підтвердження свого висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, а обмежився лише формальним перерахуванням даних, що характеризують особу обвинуваченого, зіслався на форму вини та тяжкість злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, прийшов до висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, звільнивши підсудного від призначеного основного покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України, при цьому, суд безпідставно не застосував до ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Крім того, апелянт стверджує, суд першої інстанції при призначенні покарання не врахував думку потерпілої ОСОБА_3, яка заперечила застосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України та просила суд призначити йому покарання у виді реального позбавлення волі, а також те, що починаючи з 12.12.2011, за понад 5 років після ДТП ОСОБА_1 потерпілій було відшкодовано лише 19 тисяч гривень, як наслідок вона має до підсудного претензії матеріального та морального характеру, які останнім не задоволено.

Акцентує, що твердження суду, що обвинувачений визнав свою вину повністю також не підтверджується матеріалам справи, оскільки ОСОБА_1 вину визнав частково.

На вирок суду потерпіла ОСОБА_3 подала апеляцію в якій просить винести ухвалу якою скасувати вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області по справі № 442/755/14 від 12 травня 2017 року та постановити новий вирок яким: визнати винним, та призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком 6 років, та застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три роки. Вирок винести без застосування ст. 75 КК України, та ст.3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році». Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_3 в межах обов'язкового ліміту відповідальності страховика в розмірі 50 000 гривень суму відшкодувань за шкоду, завдану смертю потерпілої ОСОБА_6, згідно ст. 1200 ЦК України.. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на поховання, виготовлення та встановлення надгробного пам'ятника в сумі 34 361,52 гривні, які не покриваються страхувальником. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму відшкодувань за шкоду, завдану смертю потерпілої ОСОБА_6, згідно ст. 1200 ЦК України, в розмірі 82 330 гривень 22 копійки, які не покриваються страхувальником. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 завдану моральну шкоду в сумі 500 000 гривень. Арешт, накладений на майно ОСОБА_1, залишити в силі до повного відшкодування ОСОБА_1 присудженого йому відшкодування збитків.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що зазначений вирок є необгрунтованим через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, яке за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок м'якості.

Наголошує, що суд виключив з пред'явленого підсудному обвинувачення, кваліфікуючу ознаку «в стані алкогольного сп'яніння» та «порушення правил експлуатації транспорту», як вмінені безпідставно. Проте згідно з даними висновків експертів № 1/844 від 27.01.2012 року та № 1/195 від 06.04.2012 року, згідно якого вбачається, що в даній дорожній ситуації дії водія ОСОБА_1 не відповідали технічним вимогам п.п. 1.2, 11.2 та 13.1 Правил дорожнього руху і вказаний факт невідповідності дій водія знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку, з настанням даної пригоди - виїздом автомобіля на зустрічну смугу руху, далі на тротуар, де і вчинив наїзд на пішохода.

Апелянт не погоджується із висновками суду в частині віднесення у обставини, які пом'якшують покарання щире каяття та добровільне відшкодування шкоди. Вказує, що щирого каяття не було, моральна шкода відшкодована, в невеликій частині, через чотири роки, після скоєння ДТП, після чого більше не відшкодовувалася, та підсудній не вибачався перед потерпілою ОСОБА_3, та не просив пробачень перед іншими потерпілими. Заподіяна матеріальна шкода потерпілим, ОСОБА_1 не відшкодовував взагалі і не намагався її відшкодувати.

Зазначає, що суд не врахував обтяжуючі покарання обставини - тяжкі наслідки, завдані злочином, у виді смерті потерпілої, та вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, а також думку потерпілої родичів загиблої, які наполягали на позбавлення волі на строк 6 років.

Підкреслює, що суд не взяв до уваги ту обставину, що ОСОБА_1, при отриманні обвинуваченого акту не заперечував факт алкогольного сп'яніння, також ОСОБА_1, при винесенні вироку попередніми двома суддями, які виносили вирок 11.09.2012 році, та в 12.08.2013 році, де судді при винесенні вироку вміняли ОСОБА_1, стан алкогольного сп'яніння, на що ОСОБА_1, не було подано жодних заперечень, останній підтверджував, у цих судових засіданнях, що знаходився у стані алкогольного сп'яніння.

Зазначає, що судом не було враховані покази лікарів Дрогобицької ЦМЛ, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_7, фельдшера Підбузької районної лікарні, ОСОБА_8, дружини підсудного ОСОБА_13, які вказували, що ОСОБА_1, знаходився у нетверезому стані, та із рота несло різким запахом алкоголю. Також суд не врахував історію хвороби ОСОБА_1, де були зроблені записи у історії хвороби про те, що ОСОБА_1, знаходився у нетверезому стані.

Наголошує, що судом не було враховані покази апарату АЛКОН, на пари видиху алкоголю, який показав 1 проміле алкоголю у ОСОБА_1, проте попередні суди дані покази враховували. Тобто, на думку апелянта, відсутні обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, а саме: щире каяття, добровільне відшкодування збитків.

Акцентує, що судом першої інстанції не враховано обставину, що обтяжує покарання підсудному, яка передбачена ст.67 КК України, настання тяжких не зворотних наслідків заподіяних від скоєння злочину, тобто смерть ОСОБА_6 внаслідок ДТП.

Щодо призначення відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3, зазначає, що суд не врахував усіх обставин нанесення моральної шкоди, а саме ОСОБА_3, була відшкодована моральна шкода в сумі 9 тисяч гривень, а не 19 тисяч, як вказав суд. 10 тисяч моральної шкоди було відшкодовано ОСОБА_14 ОСОБА_3 зазнала моральних страждань в зв'язку з несподіваною втратою матері, що призвело до порушення її нормальних життєвих зв'язків, постійного пригніченого стану, швидкої втоми, постійного відчуття психологічного дискомфорту, порушення сну, депресивного стану, зруйноване благополучне сімейне життя, їх сім'я без матері стала не повноцінною, по тривалості її душевні страждання є по життєвими, не можливим є відновлення понесених втрат немайнового характеру, вона дуже важко переносять смерть матері, постійно згадує та постійно сумує в зв'язку з її загибеллю. Тому неодноразово через свій депресивний стан зверталася за медичною допомогою, до лікарні де проходила курс лікування, під час якого приймала медичні препарати, та заспокійливі ліки, дані лікарства приймає і по сьогоднішній час, при чому зазнає сильних страждань. Оскільки дана справа слухається 6 років, а ОСОБА_1, так і не поніс заслуженого покарання, та не вибачився за скоєне, то її душевні страждання в подальшому збільшуватимуться по мірі поступового, що разу глибшого, усвідомлення втрати матері, та несправедливості щодо міри покарання які обирав суд ОСОБА_1

На апеляційну скаргу прокурора та потерпілої захисник Петлевич С.С. подав заперечення, просить такі залишити без задоволення, а вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 травня 2017 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни.

Заслухавши доповідача, прокурора, потерпілу, які підтримали апеляції, обвинуваченого та захисника, які заперечили подані апеляції, представника цивільного відповідача, який поклався на розсуд суду стосовно апеляції прокурора, а апеляцію потерпілої заперечив, дослідивши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора Матолича О.М. та потерпілої ОСОБА_3 слід задоволити частково.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1. у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами і є обгрунтованим.

Вина засудженого ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій, на думку колегії суддів, вірно кваліфіковано за ч.2 ст. 286 КК України.

Як встановлено судом, ОСОБА_1, 12 грудня 2011 року приблизно о 17 годині 20 хвилин, керуючи автомобілем НОМЕР_1 та рухаючись ним у напрямку до м. Дрогобича, на вулиці Набережній смт. Підбуж, Дрогобицького району, Львівської області, при проїзді ділянки дороги в районі будинку № 11, грубо порушив вимоги Р 1 п. п. 1.2., 1.З., 1.5.; Р 2 п. п. 2.1. ґ), 2.3 б), 2.9 а); Р 11 п. 11.2; р 12 п. п. 12.4., 12.9 б).; Р 13 п. 13.1 Правил дорожнього руху України, які виразилися в тому, що він, керуючи транспортним засобом без поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, рухаючись із перевищенням встановленої у населених пунктах швидкості, не дотримався безпечного бокового інтервалу до правої межі проїзної частини дороги, внаслідок чого втратив контроль над рухом автомобіля, виїхав за межі проїзної частини дороги на лівий тротуар, де вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_6. Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, від яких на місці пригоди померла. Порушення вказаних вимог Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_1 знаходяться в прямому причинному зв'язку з наслідками вчиненої ним дорожньо-транспортної пригоди. Таким чином, ОСОБА_1 не виконав вимоги Р 1 п. п. 1.2., 1.З., 1.5.; Р 2 п. п. 2.1. ґ), 2.3 б), 2.9 а); Р 11 п. 11.2; р 12 п. п. 12.4., 12.9 б).; Р 13 п. 13.1 Правил дорожнього руху України, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року та введені в дію 01 січня 2002 року, і його дії з технічної точки зору стали причиною настання дорожньо-транспортної пригоди.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину визнав, просив пробачення у потерпілої, вказав, що неодноразово намагався відшкодувати шкоду потерпілій стороні, зазначив, що зобов'язується відшкодувати потерпілій покладені на нього відшкодування.

На переконання колегії суддів, всупереч доводів, які наведені в апеляціях, перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп'яніння під час ДТП не доведено.

Так, прокурор в апеляції, зокрема вказує, що перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп'яніння встановлено за допомогою апарату «Алконт-01С», згідно якого встановлено вміст парів етанолу у видихуваному повітрі на рівні 1%.

Проте, згідно відповіді ДП «Тернопільстандартметрологія» № 09-18/442від 11.05.2016 р., вбачається, що даний прилад було дозволено використовувати в роботі до 05.07.2011 р. В свідоцтві № 3-Ф від 5січня 2011 р. виник сумнів стосовно запису - чинне до грудня 2011 року (т.3 а.с.2). Допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції головний метролог ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» свідок ОСОБА_15 вказав, що у свідоцтві, згідно з правилами ДСТУ 27008 має бути вказана дата, до якого дійсний апарат, а в цьому свідоцтві її немає. Запис у свідоцтві «дійсний до грудня 2011 р.» працівник ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», який проводив повірку приладу у січні 2011 р., не міг поставити, у графі «дійсний до» повинен був поставити дату - «05.07.2012 р.».

Як встановлено колегією суддів, використання спеціальних технічних засобів для виявлення у водія ознак стану алкогольного сп'яніння на момент ДТП було врегульовано Інструкцією « Про виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння», затвердженою спільним Наказом МВС та МОЗ України 09.09.2009 р. № 400/666, згідно п.1.5 даної інструкції, така не поширюється на проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертиз, згідно п.3.14, якщо водій - учасник дорожнього руху, внаслідок ДТП перебуває у несвідомому стані або з важкими травмами, обов'язково проводиться дослідження біологічного середовища або крові на етанол на вміст алкоголю у закладах охорони здоров'я, куди він доставлений. Слідчий повинен був вилучити кров на етанол та надати її на експертизу, проте цього зроблено не було.

Згідно висновку експерта № 1047 від 21 грудня 2011 р. у ОСОБА_1 виявлено тілесні ушкодження і закрита травма грудної клітки у вигляді перелому 9 ребра справа з гемопневмотораксом, закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, садна в лівій лобно-тім'яній ділянці.

Згідно з записами в медичній карті №09294 при поступленні ОСОБА_1 в стаціонар Дрогобицької міської лікарні № 1 проводився забір крові на етанол. Результат аналізу відсутній (т.1 а.с. 95-96).

Згідно відповіді головного лікаря Дрогобицької міської лікарні № 1 ОСОБА_16, терапевтом ОСОБА_17 та травматологом ОСОБА_9 проведено визначення вмісту етанолу у видихуваному повітрі за допомогою приладу «Алконт-01СУ» та забрано кров для дослідження на вміст етанолу. Протягом 90 днів зберігання крові в холодильнику остання для дослідження на вміст етанолу слідчими органами не вилучалась. Скерування слідчих органів для огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 не було, а тому спеціального огляду у відповідності до вимог спільного наказу МОЗ та МВС України № 400/666 від 09.09.2009 р. не проводилось (т.2 а.с. 185).

Відповідно до відповіді головного лікаря Дрогобицької міської лікарні № 1 ОСОБА_16, реєстрація в Журналі реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і оформлення Акту медичного огляду не проводились (т.2 а.с. 190).

Стосовно покликань в апеляції потерпілої про неврахування судом при призначенні відшкодування моральної шкоди усіх обставин завдання такої, то колегія суддів, вважає за необхідне, наголосити, що як ствердив в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1, він неодноразово здійснював спроби відшкодувати шкоду потерпілій стороні, оскільки в нього були кошти для відшкодування, які він отримав за працю закордоном, однак потерпіла відмовлялась від зустрічі з ним. Попри це, ОСОБА_1 частину моральної шкоди відшкодував.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно, врахувавши характер та обсяг заподіяних потерпілій моральних страждань, за яких обставин та якими діями вони завдані, ступінь і форму вини заподіювача, матеріальний стан обвинуваченого, те, що за час розгляду справи в суді підсудній вже сплатив 19000 грн. і, виходячи з вимог розумності, виваженості та справедливості, прийшов до переконання про необхідність задоволення цивільного позову частково та визначив відшкодування моральної шкоди у розмірі 130000 грн.

Крім того, відповідно до ст. 1200 ЦК України, суд першої інстанції слушно відмовив в частині позовних вимог до Моторного (транспортного) страхового бюро України, оскільки таке не може бути визнано цивільним відповідачем за цивільним позовом у кримінальному процесі, а суд в свою чергу не вправі розв'язувати у кримінальному провадженні цивільно-правовий спір з особою, не причетною до самої події злочину. Звернення потерпілого про виплату страхового відшкодування в МТСБУ відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не було,

При цьому, відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Згідно ст.77 КК України, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при призначенні покарання безпідставно не застосував до ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами буде необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Водночас, визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Застосований захід примусу повинен найбільше сприяти досягненню передбаченої ч. 2 ст. 50 КК України мети покарання - виправленню засуджених та попередженню вчинення нових злочинів.

Суд першої інстанції, враховуючи дані про особу ОСОБА_1 його поведінку до та після вчинення злочину, наявність обставини, що пом'якшує покарання, щирого каяття, часткового відшкодування шкоди завданої злочином та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та дані про особу підсудного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем свого проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та матір, яка є інвалідом 3 групи, винуватість визнав повністю та обставини даної ДТП, безпідставно звільнив останнього від відбування покарання з випробовуванням на підставі ст. 75 КК України, при цьому, не враховано, що ОСОБА_1 не було відшкодовано матеріальне та моральне відшкодування, яке є обов'язком винної особи.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в частині обрання покарання ОСОБА_1 підлягає скасуванню у зв'язку із неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність з постановленням в цій частині нового вироку.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування основного покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році», разом з тим, не вбачає підстав для звільнення від відбування додаткового покарання.

На підставі наведеного керуючись ст. ст. 362, 366, 367, 372, 378 КПК України (1960 р.), колегія суддів ,-

постановила :

Апеляції прокурора Матолича О.М. та потерпілої ОСОБА_3 задоволити частково.

Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 травня 2017 року в частині обрання покарання ОСОБА_1 та звільнення від відбуття покарання на підставі ст. 75 КК України, та Закону України «Про амністію у 2014 році» скасувати та постановити у цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок набирає чинності з дня його проголошення та може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня його проголошення.

Судді:

Гончарук Л.Я. Головатий В.Я. Макойда З.М.