Рішення № 6978193, 08.12.2009, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.12.2009 Справа № 13/169-ПН-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ільяс"

до Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси і Кредит" в особі Херсонської обласної дирекції "Південне регіональне управління"

за участі:

3-ї особи без самостійних вимог на стороні відповідача –приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Нікітіна Р.В.

представників сторін:

позивача –Жарікова В.І. (представника за дорученням),

відповідача –Краснощоки О.І., Булиги І.М. (представників за дорученнями),

3-ї особи –не з’явився,

про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та визнання недійсним договору іпотеки,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання виконавчого напису нотаріуса № 510 від 10.04.2009 р. таким, що не підлягає виконанню, а також про визнання іпотечного договору від 03.07.2009 р., укладеного між сторонами, як таким, що припинив свою дію. В подальшому позивач заявою від 21.10.2009 р. змінив позовні вимоги в частині спірного договору іпотеки та просить суд визнати цей договір недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, позивач вказує на: 1) вчинення виконавчого напису без відповідних на те підстав, оскільки, на його думку, вимоги відповідача по стягненню заборгованості за кредитним договором були спірними, оскільки відповідно до статті 19 Закону України „Про іпотеку” будь-яке збільшення основного зобов’язання підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, проте в даному випадку при зміні процентної ставки за договором кредиту зміни до договору іпотеки не вносилися; 2) безпосередньо сам виконавчий напис вчинено з порушенням порядку, встановленого законодавством, тобто за його твердженнями, відповідач не направив вимогу про сплату заборгованості за зобов’язаннями основного кредитора, що є порушенням приписів статті 35 названого Закону; 3) зміст виконавчого напису не відповідає приписам статті 89 Закону України Про нотаріат” та пунктам 283, 287 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо відображення у виконавчому написі ім’я та по-батькові нотаріуса, який його вчиняє; 4) при винесенні виконавчого напису нотаріусом допущені порушення статей 46 та 90 Закону України „Про іпотеку” та пункту 283 названої Інструкції щодо обов’язкового повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця відносно усунення порушень договірних зобов’язань; 5) виконавчий напис вчинено в порушення приписів частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України, оскільки майнова порука за договором іпотеки припинила свою дію, оскільки, на думку позивача, відповідач та основний кредитор без повідомлення позивача та внесення відповідних змін до договору майнової поруки змінили розмір основного зобов’язання за кредитом в сторону збільшення шляхом збільшення процентної ставки за кредитом з 18% до 20%, а потім до 25%.

В свою чергу, позовні вимоги щодо визнання недійсним договору іпотеки ґрунтуються на невідповідності його приписам статті 559 ЦК України та статтям 3 і 28 Закону України „Про заставу”, у зв’язку з чим договір є недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України.

Відповідачем позовні вимоги не визнаються з посиланням на: 1) повідомлення позивача про невиконання основним боржником зобов’язань за кредитом, свідченням чому є відповідна письмова вимога за вих. № 204/1 від 03.03.2009 р.; 2) правильність оформлення виконавчого напису нотаріусом, оскільки відповідно до форми № 76, як додатку до наказу Міністерства юстиції України № 2368/5 від 21.12.2008 р., у виконавчому написі нотаріуса повинно бути зазначено прізвище та ініціали такого нотаріуса; 3) нерозповсюдження положень статті 559 ЦК України на правовідносини, які регулюють іпотеку, так як, за твердженнями відповідача порука і застава є різними самостійними способами забезпечення виконання зобов’язань.

Безпосередньо розгляд справи проведено в судових засіданнях, які відбулися 27 жовтня з відкладенням та оголошенням перерв до 12 листопада, 1 та 8 грудня поточного року. В судові засідання представник 3-ї особи не з’явився, у зв’язку з чим справа розглянута без його участі.

При вирішенні справи по суті та визначенні її підсудності суд виходив з приписів частини 3 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, за якою справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача. В даному випадку як місцезнаходження відповідача (з урахуванням місцезнаходження філії банку), так і місце виконання виконавчого напису нотаріуса співпадають.

За результатами розгляду справи судом оголошено вступну та резолютивну частину даного рішення.

Крім викладеного з матеріалів справи слідує, що 3 липня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Банк „Фінанси та Кредит” в особі начальника Херсонської обласної дирекції філії „Миколаївське регіональне управління”, правонаступником якого є відповідач у справі, та товариством з обмеженою відповідальністю „Южний дилерський центр” укладено договір про відновлювальну кредитну лінію № 52-07/07, за умовами якого Банк надав ТОВ „Южний дилерський центр” грошові кошти у вигляді кредитної лінії в розмірі 960000 грн до 2 березня 2009 року зі сплатою 18% річних (а.с. 19-26).

В подальшому між Банком та вказаним Товариством укладено 23 липня 2008 року додаткову угоду № 1 до зазначеного договору кредиту, за змістом якої збільшено розмір процентної ставки з 18% до 20 % річних починаючи з дня надання кредиту (а.с. 27), а 28 жовтня того ж року укладено додаткову угоду № 2, за якою змінено процентну ставку наступним чином: „ ... 18% за період з дня видачі до 22 липня 2008 р., 20% за період з 23 липня 2008 р. до 27 жовтня 2008 р., 25 % за період з 28 жовтня 2008 р. до строку повернення кредиту ...” (а.с. 28).

З метою забезпечення виконання зобов’язання за договором кредиту 3 липня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Банк „Фінанси та Кредит” в особі начальника Херсонської обласної дирекції філії „Миколаївське регіональне управління”, правонаступником якого є відповідач у справі, та товариством з обмеженою відповідальністю „Компанія „Ільяс” укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки (зареєстрований в реєстрі за № 2309), за умовами якого позивач, виступаючи в якості майнового поручителя, взяв на себе зобов’язання перед Банком, щодо повернення наданих Банком Товариству „Южний дилерський центр” грошових коштів в розмірі 960000 грн до 2 березня 2009 року зі сплатою 18% річних (а.с. 14-17). Також в пункті 2 договору сторонами обумовлено, що у випадку зміни сторонами основного зобов’язання, в тому числі процентної ставки за користування кредитними ресурсами, іпотекодавець зобов’язується невідкладно укласти з іпотекодержателем відповідну додаткову угоду до цього договору. За змістом пункту 1 договору іпотеки в іпотеку передається належне позивачу нерухоме майно –комплекс нежилих будівель та споруд, які знаходяться по вул.. Фабричній, буд.. 6 у м. Нова Каховка, Херсонської області.

Оскільки Товариством „Южний дилерський центр” умови кредитного договору щодо повернення суми кредиту та нарахованих процентів не були виконані, Банк на адресу позивача надіслав за вихідним № 204/1 від 03.03.2009 р. вимогу про усунення порушень та зажадав сплати заборгованості як від майнового поручителя (а.с. 47). З відмітки на цій вимозі слідує, що позивачем в особі директора Криушенко К.А. вона отримана 03.03.2009 р., що спростовує твердження позивача про не направлення її в порушення приписів статті 35 Закону України „Про іпотеку”.

Згодом, 10 квітня 2009 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р.В. вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за № 510 (а.с. 13), згідно до якого звернуто стягнення заборгованості перед ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит” в розмірі: 960000 грн по кредиту; 44712,33 грн по процентам за кредит; 10050 грн витрат по вчиненню нотаріального напису, а всього на суму 1014762,33 грн; на нерухоме майно –комплекс нежилих приміщень та споруд, які знаходяться по вул.. Фабричній, буд.. 6 у м. Нова Каховка, Херсонської області, належне на праві власності ТОВ „Компанія „Ільяс”, відповідно до договору іпотеки від 03.07.2007 р., зареєстрованого в реєстрі за № 2309.

Враховуючи викладені обставини, предмет спору та підстави заявлених вимог, суд зазначає, що відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися серед іншого порукою та заставою, а також іншими видами забезпечення, які встановлені договором або законом. Зокрема, за змістом статті 553 того ж Кодексу за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку, а відповідно до статті 572 в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). В свою чергу, за статтею 575 того ж Кодексу іпотека є різновидом застави, а саме заставою нерухомого майна. Водночас, статтею 583 ЦК України встановлена майнова порука, а саме зазначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

З тексту спірного договору іпотеки слідує, що він за своєю юридичною природою містить в собі правові характеристики майнової поруки, встановленої названою статтею 583 ЦК, а тому правовідносини, які виникають між сторонами такого правочину, підлягають регулюванню як законодавством щодо застави (іпотеки), так і поруки.

Так, статтею 1 Закону України „Про іпотеку” надано визначення іпотеки та майнового поручителя, а саме іпотека –це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, а майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника.

Поряд з цим, статтею 11 цього ж Закону встановлено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. А згідно до статті 19 Закону будь-яке збільшення основного зобов’язання або процентів за основним зобов’язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Проте, як зазначено вище, між позивачем та відповідачем не укладалися додаткові угоди щодо внесення змін до договору іпотеки відносно збільшення основного зобов’язання за кредитним договором в частині збільшення розміру процентів.

В той же час, оскільки майнова порука підлягає регулюванню і положеннями щодо поруки, суд зазначає, що законодавством встановлені випадки припинення поруки, а саме частиною 1 статті 559 ЦК України визначено, що порука припиняється з припинення забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

В даному випадку, банк і позичальник, без згоди поручителя, уклавши додаткові угоди № 1 та № 2 до кредитного договору змінили істотні умови кредитного договору (основного зобов’язання) в сторону його збільшення, чим безпосередньо збільшили і обсяг відповідальності майнового поручителя по кредитним зобов’язанням позичальника (за пунктом 2 договору іпотеки майновий поручитель несе відповідальність, в тому числі, за нараховані проценти). Проте, як зазначено раніше, за пунктом 2 договору іпотеки сторони повинні були невідкладно укласти додаткову угоду до договору у випадку зміни основного зобов’язання, в тому числі процентної ставки за користування кредитом

Враховуючи викладене суд зазначає, що на підставі частини 1 статті 559 ЦК України майнова порука за договором іпотеки від 03.07.2007 р. № 2309 припинилась, а тому позивач з моменту її припинення не є майновим поручителем за невиконання ТОВ „Южний дилерський центр” зобов’язань за кредитним договором перед ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит”. Припинення поруки є наслідком припинення дії самого договору. Зокрема згідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

З цих підстав суд не приймає до уваги заперечення відповідача відносно нерозповсюдження положень статті 559 ЦК України на правовідносини, які регулюють іпотеку.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні визначено Законом України „Про нотаріат”. Так, згідно до частини 1 статті 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Такі документи за статтею 88 Закону повинні підтверджувати безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки встановлено частиною 3 статті 33 Закону України „Про іпотеку”. Так, цією нормою передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється серед іншого на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, виконавчий напис нотаріуса вчинено без врахування факту припинення дії майнової поруки та самого договору іпотеки, а тому позовні вимоги щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими. При цьому суд не приймає до уваги посилання позивача на інші підстави визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки вони спростовуються викладеними вище обставинам та приписам правових норм, в тому числі і положеннями наказу Міністерства юстиції України № 2368/5 від 21.12.2008 р., яким затверджено „Правила ведення нотаріального діловодства”, за додатком 76 яких у виконавчому написі нотаріуса вказується прізвище нотаріуса та ініціали.

Водночас, позовні вимоги в частині визнання договору іпотеки недійсним задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Недійсність правочинів встановлена положеннями статей 215 та 203 ЦК України. Зокрема, частиною 1 статті 215 визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. В свою чергу, статтею 203 встановлено фактичні загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В даному випадку позивач вказує, що договір не відповідає положенням частини 1 статті 203 ЦК України, а саме зміст спірного договору суперечить статті 559 ЦК України.

Проте, враховуючи викладені обставини суд доходить висновку про безпідставність заявлених вимог, оскільки спірний договір не суперечить названим вище положенням правових норм, оскільки статті 559 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення поруки, а не вимог до договору поруки, у зв’язку з чим підстави для визнання його недійсним за статтями 203 та 215 ЦК України відсутні.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а тому сплачене позивачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі зазначених правових норм і керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,

в и р і ш и в :           

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Нікітіна Р.В. № 510 від 10.04.2009 р. таким, що не підлягає виконанню.

3.В іншій частині позову в задоволенні позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Ільяс” (розташованого за адресою: Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Фабрична, 6; розрахунковий рахунок невідомий; код 32631659) на користь державного бюджету 85 грн державного мита.

5.Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” в особі Херсонської обласної дирекції „Південне регіональне управління” (розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Червонопрапорна, 26; розрахунковий рахунок 39002011509980 у ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит” МФО 326933; код 26499505) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Ільяс” (розташованого за адресою: Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Фабрична, 6; розрахунковий рахунок невідомий; код 32631659) –85 грн компенсації по сплаті державного мита та 118 грн на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Дата підпису рішення –9 грудня 2009 року

Суддя М.К. Закурін