Рішення № 69781407, 23.10.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/13549/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 жовтня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої судді Кожух О.А.,

суддів Бисаги Т.Ю., Джуги С.Д.,

за участі секретаря Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01 червня 2017 року по справі за позовом Перечинської районної кредитної спілки «Туря» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2016 року Перечинська районна кредитна спілка «Туря» (далі: КС «Туря») звернулася до суду із даним позовом, у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 8117,46 грн.

Посилається на те, що 26.04.2006 між КС «Туря» та ОСОБА_3 було укладено договір позики № 470/1, за умовами якого останній отримав позику у розмірі 15000,00 грн. зі сплатою 45 % річних від суми позики, з кінцевим терміном повернення до 25.10.2007.

Для забезпечення виконання зобовязань позичальника за цим договором між КС «Туря» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 26.04.2006 № 470/1.

Позивач зазначав, що відповідачі свої зобов'язання належним чином не виконують, у звязку із чим станом на 22.12.2016 утворилась заборгованість у розмірі 8117,46 грн., з якої 1739,49 грн. по тілу кредиту та 6377,97 за відсотками.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 01.06.2017 позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь КС «Туря» заборгованість за договором позики у розмірі 8117,46 грн., а також судовий збір на користь Державного бюджету України по 800 грн. з кожного з відповідачів.

На це рішення подав апеляційну скаргу поручитель ОСОБА_1 Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду в частині вимог до ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог до цього відповідача.

Зокрема вказує, що кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя, у звязку з чим порука припинилася на підставі ч.4 ст.559 ЦК України.

У запереченнях на апеляційну скаргу голова правління КС «Туря» рішення суду просив залишити без змін.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не зявились, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Зважаючи на те, що доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі, представником позивача подано заперечення на апеляційну скаргу, а отже, позиція сторін апеляційному суду відома, судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглянула справу за відсутності осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до положень ст. 197, ч. 2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, керуючись принципом диспозитивності, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не роблячи висновків щодо неоскарженої частини судового рішення.

Таким чином апеляційний суд перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги поручителя ОСОБА_1 у частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з нього заборгованості за договором позики.

Задовольняючи позов у частині вимог до поручителя, суд першої інстанції, виходив із того, що порука є чинною, у звязку з чим заборгованість підлягає стягненню із ОСОБА_1 та боржника у солідарному порядку.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 26.04.2006 між КС «Туря» та ОСОБА_3 було укладено договір позики № 470/1, за умовами якого останній отримав позику у розмірі 15000,00 грн. зі сплатою 45 % річних від суми позики, з кінцевим терміном повернення до 25.10.2007 (а.с.4).

Таким чином кінцевим строком виконання основного зобовязання було визначено 25.10.2007.

Для забезпечення виконання зобовязань позичальника за цим договором між КС «Туря» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 26.04.2006 № 470/1 (а.с.5).

Згідно п. 3.1. «Поручитель» відповідає перед «Кредитором» в повному обсязі заборгованості до повного виконання взятих на себе зобовязань.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

У статті 559 ЦК України передбачені спеціальні підстави та умови припинення поруки. Зокрема, згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Отже, зобовязання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобовязаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець повязує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного виконання взятих на себе зобовязань не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобовязаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обовязок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобовязань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

У справі, яка розглядається, з договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання взятих зобовязань за основним договором не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобовязання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «предявлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Отже, порука це строкове зобовязання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, його сплив припиняє субєктивне право кредитора.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Правові висновки щодо припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України було неодноразово висловлений в постановах Верховного Суду України - від 21.05.2012 (справа № 6-48 цс11), від 23.05.2012 (справа № 6-33 цс12), від 10.09.2014 (справа № 6-28цс14), від 08.10.2014 (справ №6-128 цс14), від 07.10.2015 (справа № 6-263цс15), від 20.04.2016 (справа № 6-2662цс15).

У даній справі Договором позики встановлено строк виконання основного зобовязання до 25 жовтня 2007 року, а отже вимогу до поручителя про виконання ним зобовязання за договором поруки слід було предявити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців від вказаної дати.

Таким чином, з урахуванням зазначених норм матеріального права, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, судова колегія вважає, що порука за договором поруки № 470/1, укладеним 26.04.2006 між КС «Туря» та ОСОБА_1 - припинена, оскільки вимогу до поручителя ОСОБА_1 про повернення боргових сум кредитор предявив лише у грудні 2016 року - більш ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобовязання.

Зважаючи на викладене, відповідно до ст. 309 п.п. 3, 4 ЦПК України рішення суду першої інстанції, через невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог до поручителя ОСОБА_1, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову до цього відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.Якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. ОСОБА_1 при поданні апеляційної скарги було сплачено 1760 грн. судового збору. Відтак рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України 800 грн. судового збору слід скасувати, а із позивача стягнути на користь ОСОБА_1 1760 грн. судового збору, сплаченого ним за подання апеляційної скарги

Керуючись ст. 307, п.п. 3,4 ч. 1 ст. 309, 313, п.1 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01 червня 2017 року в частині солідарного стягнення із ОСОБА_1 на користь Перечинської районної кредитної спілки «Туря» заборгованості за договором позики, та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України 800 грн. судового збору скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Перечинської районної кредитної спілки «Туря» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Перечинської районної кредитної спілки «Туря» на користь ОСОБА_1 1760 грн. у відшкодування сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча: Судді: