Рішення № 69777890, 20.10.2017, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження 2/235/2230/17

Справа №235/4918/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2017 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі : головуючого судді Хмельової С.М.

за участю: секретаря Соловйової М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду № 7 м. Покровськ цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем по справі з 13.09.1993 року. Працював гірничим робітником очисного забою 5 розряду підземним з повним робочим днем у шахті. 09.11.2009 року був звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на персію.

30.09.2011 року складений акт розслідування хронічного професійного захворювання, який затверджено 30.09.2011 року Головним державним санітарним лікарем м. Красноармійська Костенко Н.Л, позивачу встановлене професійне захворювання: пневмоконіоз (t/s, l/l, pi), ЛН І-ІІ (первой-второй) ст. J60.x. Дифузний кардіосклероз, СН-0 ст. Люмбалгія. І 20.8.7.

3.11.2011 року ОСОБА_1 був вперше оглянутий на МСЕК за професійним захворюванням. Йому було встановлено 30% втрати професійної працездатності за сукупністю з 26.10.2011 року: 5% трудове каліцтво 27.06.1989 року повторно, 25% пневмоконіоз, первинно безстроково, отримано в професії ГРОЗ.

Визначена потреба у додаткових видах допомоги, а саме медикаментозне лікування за професійним захворюванням.

Постановою ВВД ФССвНВнВтПЗ України в м. Покровську позивачу були призначені страхові виплати у вигляді одноразової допомоги, а також щомісячні платежі в частині компенсації частини втраченого заробітку, виплати на відшкодування моральної шкоди не нараховувались та не виплачувались.

Позивач тривалий час - більше 25 років - постійно працював в підземних умовах, весь час працював в умовах впливу шкідливих факторів.

Згідно пункту 16 акту, професійне захворювання виникло у зв'язку з подовжувальним періодом роботи в шкідливих умовах, обумовленим впливом виробничого фактора - пил протягом 80% часу робочої зміни.

У пункті 17 акту від 30.09.2011 року зазначено, що причиною професійних захворювань згідно карти умов праці №140 від 27.12.2006 року запиленість повітря робочої зони склала 27,2 мг/м3 (ПДК 104 мг/м3).

Підґрунтям для визначення професійної категорії захворювання виявились: дані клінічного обстеження, в тому числі рентгенологічні дані органів грудної клітини; інформація про умови праці, представлена в інформаційній довідці №848/03.3 від 1.04.11 року, згідно якої позивач підлягав дії пилу, концентрації якого перевищували ГДК; стаж в шкідливих умовах праці 22 роки 8 місяців.

Таким чином, його робота на користь підприємства була важкою, з перевищенням гранично допустимих норм.

Хворіти ОСОБА_1 став з 2006 року, його став непокоїти кашель з мокротинням, що важко відхаркується, що супроводжується нападами ускладненого дихання у ранкові части, хрипи у грудній клітині, загальна слабкість, підвищення пітливості, зниження працездатності. Він став відчувати болі у серці. Неодноразово лікувався у лікаря терапевта амбулаторно, після лікування відчував поліпшення на деякий час.

Протягом 2010-2011 років відбулось різке погіршення стану здоров'я, посилився кашель, з'явилась виражена задишка, став задихатись.

10.07.2010 року у зв'язку з поганим самопочуттям звернувся до лікаря, призначено лікування проте стан здоров'я не покращився, 19.07.2010 року направлений на стаціонарне лікування до терапевтичного відділення, де перебував з 20.07.2010 року до 31.07.2010 року.

У жовтні 2010 року - чергове погіршення стану здоров'я, з 10.10.2010 року по 26.10.2010 року проходив курс лікування амбулаторно з діагнозом: ХОЗЛ.

З 27.10.2010 року по 6.11.2010 року пролікований стаціонарно у терапевтичному відділенні, стан здоров'я трохи покращився.

І знову погіршення у грудні 2010 року, пройшов курс лікування амбулаторно.

13.12.2010 року направлений на консультацію до пульмонолога ДОКТМО, діагноз: хронічне обструктивне захворювання легенів, ІІ стадія, фаза загострення. Диффузний пневмосклероз. Пневмоконіоз?

З 10.02.2011 року перебував на лікуванні амбулаторно з діагнозом: ХОЗЛ.

29.04.2011 року звернувся до лікаря зі скаргами на кашель, втомлюваність, задишку. Призначено лікування, проте самопочуття не покращилось, направлений на стаціонарне лікування, перебував з 6.05.2011 року по 17.05.2011 року на лікуванні в умовах стаціонару ДЗ «Вузлова лікарня» з тим самим діагнозом.

У червні 2011 року обстежений в інституті праці у м. Києві, встановлено, що захворювання професійне.

3.11.2011 року вперше оглянутий на МСЕК за профзахворюванням, встановлена втрата професійної працездатності безстроково.

Визначена потреба у додаткових видах допомоги, а саме медикаментозне лікування по профзахворюванню.

Проте після встановлення стійкої втрати працездатності, стан здоров'я не покращувався, пнозивач продовжував періодично лікуватись.

З 22.03.2012 року по 2.04.2012 року стаціонарно пролікований у терапевтичному відділенні ДЗ «Вузлова лікарня на станції Красноармійськ».

З 26.07.2015 року по 8.08.2015 року - лікування у ПСП КЛПУ Красноармійська міська лікарня.

11.01.2016 року госпіталізований до терапевтичного відділення КСП КЛПУ Красноармійська міська лікарня, де перебував з 11.01.2016 року по 22.01.2016 року з діагнозом: пневмоконіоз, хронічний бронхіт 2 ст., в стадії загострення. Прикореневий та базальний пневмосклероз.

З 3.10.2016 року по 14.10.2016 року знову стаціонарне лікування з тим самим діагнозом.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 пройшов курс стаціонарного лікування в ДУ «Інститут медицини праці НАМН», де перебував з 11.11.2016 року по 28.11.2016 року з діагнозом: пневмоконіоз, ЛН - ІІ ст. - захворювання професійне, встановлене ЦЛЕК ДУ «Інститут медицини праці НАМН» в 2011 році. Дифузний кардіосклероз, СН 0 ст. Хронічна поперекова-крижова радикулопатія в стадії ремісії.

Зі скаргами на сухий нападоподібний кашель, задишку при ф/н, пітливість, слабкість, головний біль, позивач потрапив на лікування до стаціонарного відділення КЛПУ «Родинська міська лікарня», де перебував з 14.03.2017 року до 25.03.2017 року.

27.06.2017 року був повторно оглянутий на МСЕК, йому повторно було встановлено за сукупністю 45% втрати професійної працездатності, з 19.06.2017 року безстроково. Визнано інвалідом 3 групи.

За висновком про умови та характер праці мені протипоказана важка фізична праця, роботи в підземних умовах.

Рекомендовано спостереження та лікування у пульмонолога.

Після огляду на МСЕК, було визначено потреби у соціальній та медичній допомозі: медикаментозне та санторно-курортне лікування за професійним захворюванням.

Тривалий час позивач вимушений обмежувати себе у будь-яких навантаженнях, періодично відчуваю загальну слабкість, недомагання, частий кашель, задишку, що позначається на якості мого життя. Ці обставини викликають моральні страждання.

Через захворювання пневмоконіозом, він має слабке здоров'я, яке погіршується при будь-яких незначних навантаженнях. Позивач постійно проходжу підтримуючі курси лікування в умовах стаціонару.

Після погіршення стану здоров'я його звичайний уклад життя примусово змінився.

Через стан здоров'я він не зміг більше працювати на гірничому підприємстві, і був змушений звільнитися з роботи, щоб свідомо не допускати погіршення здоров'я. Слід зазначити, що на час звільнення йому було всього 47 років, він розраховував працювати, але робота, яку виконував раніше, йому заборонена.

Таким чином, у зв'язку із шкідливими умовами праці позивач отримав професійне захворювання на підприємстві і тому, на його думку, відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду. Спричинена йому моральна шкода полягає у тому, що у зв'язку з професійним захворюванням він почуває себе погано, постійно змушений лікуватися, не має можливості як раніше вести звичайний спосіб життя, що у свою чергу призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків, вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Після втрати працездатності в нього змінилися умови життя, що потягли за собою зниження життєвої активності, систематичне нездужання. Все це разом має вплив на життя та стосунки із близькими позивача, в даний час чималі кошти його родини спрямовані на його лікування.

Завдану йому моральну шкоду позивач оцінює в 75000 гривень та просить стягнути зазначену суму з відповідача на його користь.

На його думку, діями відповідача йому спричинені моральні страждання, пов'язані із професійним захворюванням, яке є прямим наслідком шкідливих та небезпечних умов праці на підприємстві відповідача.

Позивач просить суд стягнути з відповідача Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на його користь 75000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому в результаті шкідливих та небезпечних умов праці на підприємстві відповідача.

Позивач до судового засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с.41).

Представник позивача ОСОБА_4 до судового засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі(а.с.42).

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без їх участі, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с.37). В запереченні на позовну заяву зазначив, що одна з найважливіших підстав для настання відповідальності в спричиненні моральної шкоди позивачу, пов'язаної з отриманим професійним захворюванням - не вказана і встановлених законодавчо доказів про її наявність - не надано. Вважає, що вимоги позивача не відповідають розумності та справедливості (а.с.38-39).

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі з 13.09.1993 року. Працював гірничим робітником очисного забою 5 розряду підземним з повним робочим днем у шахті. 09.11.2009 року був звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (а.с.7-9).

Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання по формі П-4 від 30.09.2011 року складений акт розслідування хронічного професійного захворювання, який затверджено 30.09.2011 року Головним державним санітарним лікарем м. Красноармійська Костенко Н.Л, мені встановлене професійне захворювання: пневмоконіоз (t/s, l/l, pi), ЛН І-ІІ (первой-второй) ст. J60.x. Дифузний кардіосклероз, СН-0 ст. Люмбалгія. І 20.8.7. Згідно пункту 16 акту, професійне захворювання виникло у зв'язку з подовжувальним періодом роботи в шкідливих умовах, обумовленим впливом виробничого фактора - пил протягом 80% часу робочої зміни. У пункті 17 акту від 30.09.2011 року зазначено, що причиною професійних захворювань згідно карти умов праці №140 від 27.12.2006 року запиленість повітря робочої зони склала 27,2 мг/м3 (ПДК 104 мг/м3) (а.с.15-17).

Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК від 03.11.2011 року ОСОБА_1 був вперше оглянутий на МСЕК за професійним захворюванням. Мені було встановлено 30% втрати професійної працездатності за сукупністю з 26.10.2011 року: 5% трудове каліцтво 27.06.1989 року повторно, 25% пневмоконіоз, первинно безстроково, отримано в професії ГРОЗ(а.с.10).

3.11.2011 року вперше оглянутий на МСЕК за профзахворюванням, встановлена втрата професійної працездатності безстроково(а.с.10).

Відповідно до ст.ст.1, 3 ст. 43, ч. 1 та 2 ст. 46 Конституції України Україна як соціальна держава, зміст і спрямованість діяльності якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосила право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника.

Правовідносини сторін регулюються статтею 273-1 КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз'яснень, наданими в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ч.1 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

До юридичного складу, що є підставою відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди роботодавцем, є моральні страждання робітника, втрата нормальних життєвих зв'язків та необхідність для працівника докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Вина роботодавця не відноситься до обов'язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівнику моральних страждань під час виконання своїх трудових обов'язків.

Згідно ст. 38 Гірничого закону України до обов'язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі. Стаття 1168 Цивільного кодексу України передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року за наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності висновок МСЕК про факт спричинення моральної шкоди не потребується. Позивачу висновком МСЕК встановлена стійка втрата професійної працездатності, отже нема необхідності встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди висновком МСЕК. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють моральні та фізичні страждання.

В рішенні Конституційного Суду України зазначено, що відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на

охорону здоров'я тощо.

Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Також роботодавець здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва,використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт відповідно до вимог з охорони праці, та несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Суд вважає, що саме діями відповідача спричинені моральні страждання, пов`язані із професійним захворюванням, що є прямим наслідком шкідливих та небезпечних умов праці на підприємстві відповідача.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у зв'язку з ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, неможливість його відновлення, порушенні нормальних життєвих зв'язків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці, у судовому засіданні доведений дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, довідки МСЕК, медичними документами. Сам факт ушкодження здоров'я, що призвело до втрати працездатності, свідчить про наявність моральних страждань.

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров'я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках. Також, для визначення розміру відшкодування моральної шкоди, визначальним є необхідність у медикаментозному та санаторному лікуванні позивача, якому для відновлення стану здоров'я потрібен певний час та грошові кошти.

Розмір моральної шкоди в грошовому еквіваленті визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, а також можливості відновлення здоров'я позивача.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду у розмірі 35000 гривень.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору.

Частина 3 ст.88 ЦПК України, передбачає, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою встановлена ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу. На підставі ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Станом на 01 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1600,00 грн. Отже, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, становить 640,00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.153, 233, 234, 237-1 КЗпП України, ст. ст.60, 88, 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», код ЄДРПОУ 13498562, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у якості відшкодування моральної шкоди 35000 (тридцять п'ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», код ЄДРПОУ 13498562, на користь держави судовий збір 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

В судовому засіданні 20 жовтня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення виготовлено протягом п'яти днів.

Суддя