Постанова № 69775307, 24.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2017 року Справа № 913/983/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Вовк І.В., Грек Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Прокуратури Харківської області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 та рішення господарського суду Луганської області від 22.11.2016 у справі № 913/983/16

за позовомПершого заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства Українидо:1. Новоайдарської селищної ради Луганської області, 2. Виконавчого комітету Новоайдарської селищної ради Луганської області, 3. Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Новоайдарський елеватор", 4. товариства з обмеженою відповідальністю "Сівік Альянс Груп",третя особаДержавна акціонерна компанія "Хліб України"провизнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Новоайдарської селищної ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, витребування об'єктів нерухомого майна на користь держави,за участю представників

позивача-1: Шокуна О.В.,

позивача-2: не з'явились,

відповідача-1: не з'явились,

відповідача-2: не з'явились,

відповідача-3: не з'явились,

відповідача-4: Краснокутської Н.Н.,

третьої особи: не з'явились,

Генеральної прокуратури України: Гудименко Ю.В.,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року Перший заступник прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Новоайдарської селищної ради Луганської області, Виконавчого комітету Новоайдарської селищної ради Луганської області, Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України", товариства з обмеженою відповідальністю "Сівік Альянс Груп", в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Новоайдарської селищної ради від 31.08.2010 № 95 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна "Новоайдарський елеватор", який розташований за адресою: смт Новоайдар, вул. Октябрська, 42а"; визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САС № 134440 від 10.09.2010 на право приватної власності на нерухоме майно загальною площею 18 006, 5 м2, яке розташоване по вул. Октябрська, 42а, смт Новоайдар Новоайдарського району Луганської області за дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Новоайдарський елеватор"; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Сівік Альянс Груп" об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: вул. Октябрська, 42а, смт Новоайдар Новоайдарського району Луганської області.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 31.10.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну акціонерну компанію "Хліб України".

Рішенням господарського суду Луганської області від 22.11.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017, у задоволенні позовних вимог до відповідача-1 та відповідача-3 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Новоайдарської селищної ради № 95 від 31.08.2010, визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САС № 134440 від 10.09.2010 на право власності на нерухоме майно відмовлено. У задоволенні позовних вимог до відповідача-4 про витребування об'єктів нерухомого майна на користь держави відмовлено. Провадження у справі стосовно відповідача-2 припинено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши оскаржені рішення в касаційному порядку колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 1000 "Про утворення державної акціонерної компанії "Хліб України" утворено Державну акціонерну компанію "Хліб України" (далі - Компанія).

Пунктом 4 вказаної постанови доручено Міністерству сільського господарства і продовольства за участю Компанії організувати перетворення державних підприємств, зазначених у додатках № 1, 2 і 3, у державні відкриті акціонерні товариства у порядку, визначеному Указом Президента України від 15.06.1993 №210 "Про корпоратизацію підприємств" (із змінами), передбачивши передачу до статутного фонду Компанії акцій відкритих акціонерних товариств: (не менш як 51 відсоток - створених на базі підприємств і організацій, зазначених у додатку № 2).

В подальшому Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.11.1997 за № 1218 "Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств", відповідно до п. 2 якої Міністерству агропромислового комплексу передати у двомісячний термін до статутного фонду Державної акціонерної компанії "Хліб України" державне майно підприємств, зазначених у додатку № 3, перетворивши їх у дочірні підприємства Компанії, а також адміністративні будинки, що належать до державної власності, згідно з додатком № 4.

Згідно з додатком № 3 цієї Постанови до статутного фонду Компанії передано "Новоайдарський елеватор".

На виконання п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України Міністерством агропромислового комплексу України передано Компанії майно на підставі акта оцінки наявності власного майна, який складений відповідно до балансу підприємства, за результатами інвентаризації (передаточного балансу) та матеріалів суцільної інвентаризації майна станом на 01.10.1998.

Пунктом 2 статуту Компанії, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 03.12.2010 за № 798, визначено, що Компанія є публічним акціонерним товариством, а згідно з пп. 29, 30 статуту засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України, а акціонерами є: держава в особі Міністерства аграрної політики України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Компанії та в особі Фонду державного майна - після передачі йому акцій Компанії, визначених для продажу згідно з прийнятим в установленому порядку рішенням про їх приватизацію.

При цьому п. 51 статуту визначено, що до прийняття рішення про приватизацію акцій Компанії 100% акцій, які випускаються на величину статутного фонду, є власністю держави.

Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Новоайдарський елеватор" (відповідач-3) створене шляхом реорганізації Державного підприємства "Новоайдарський елеватор" і зареєстроване Новоайдарською районною державною адміністрацією, реєстраційний номер 30 від 08.09.1998.

Виконавчим комітетом Новоайдарської селищної ради прийнято рішення № 95 від 31.08.2010 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна "Новоайдарський елеватор", яким вирішено оформити право приватної власності на об'єкт нерухомого майна, який складається з будівель та приміщень: РР1 - робоча будівля, С2 - сил. корпус № 2, С4 - сил. корпус № 4, С6 - сил. корпус № 6, З16-19 - приймальний пристрій, М - приймальний з/д пристрій, У1 - дворова уборна, Л2лл1 - приймальня лабораторія, Ж - пожежний піст на автомобілі, Ввв1 - будівельна частина ваг, Кк1 - будівельна частина з/д ваг, С1 - силосний корпус № 1, С3 - силосний корпус № 3, Б-будівля котельні, А3а - контора, Е - склад рідкого палива, О - прирейковий склад, Щ - матеріальний склад, П - контрольна-пропускна будка, И - стрілочна будка, Б - підсобно допоміжний корпус, У - уборна, Г - підсобне приміщення, Ф - підсобне приміщення, 14 - пожарний резервуар, 20 - бензоколонка, 3 - пожежний резервуар, 10 - пробовідбірник, 11 - пробовідбірник, 15 - внутрішній з/л путі, 12 - трансформаторна підстанція, 21 - внутрішні з/о путі, №1- №8 - ворота, № 9 - огорожа, розташованих за адресою: Луганська область, Новоайдарський район, смт Новоайдар, вул. Октябрська, 42а, за ДП ДАК "Хліб України" Новоайдарський елеватор.

Цим же рішенням доручено Новоайдарському районному комунальному підприємству технічної інвентаризації сформувати свідоцтво на право власності, оформити належним чином і зареєструвати.

В подальшому 10.09.2010 Новоайдарським районним комунальним підприємством технічної інвентаризації видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС №134440, в якому зазначено форму власності об'єкта нерухомого майна "Новоайдарський елеватор" - приватна.

Крім цього, реєстраційною службою Ніжинського міськрайонного управління юстиції Чернігівської області 25.03.2015 зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна "Новоайдарський елеватор", загальною площею 18 006, 5 м2, за товариством з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія" на підставі рішення Київського районного суду м. Донецька від 20.10.2014 у справі № 257/2408/14ц за позовом вказаного товариства до ОСОБА_8 та відповідача-3.

В свою чергу товариство з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія" зазначене майно передало товариству з обмеженою відповідальністю "Сівік Альянс Груп" (відповідачу-4) за договором купівлі-продажу від 08.06.2015.

Крім цього, відповідно до даних з Державного реєстру 09.06.2015 здійснено обтяження шляхом заборони на нерухоме майно, підстава виникнення обтяження - іпотечний договір.

Звертаючись до суду з даним позовом Перший заступник прокурора Луганської області зазначив, що рішення Виконавчого комітету Новоайдарської селищної ради Луганської області від 31.08.2010 № 95 та видане на його підставі свідоцтво про право приватної власності є незаконними, оскільки видані за відсутності документів, які підтверджують зміну форми власності зазначеного майнового комплексу з державної на приватну форму власності. Також заступник прокурора зазначив, що відповідно до положень Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.1999 Новоайдарський елеватор не підлягає приватизації, а у "Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані", зазначене підприємство відсутнє, тому спірне майно не могло бути приватизоване або корпоратизоване. Крім того, незаконне оформлення права приватної власності на об'єкти нерухомого майна "Новоайдарський елеватор" за відповідачем-3 та подальше вибуття цих об'єктів з державної власності порушує інтереси держави у сфері реалізації прав власника об'єкта державної власності, що є підставою для витребування спірних об'єктів нерухомого майна з володіння відповідача-4 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачами за цим позовом при оформленні права власності на спірне майно за відповідачем-3 не порушені права позивачів, а порушення права державної власності було допущене третьою особою при заснуванні дочірнього підприємства і формуванні його статутного капіталу. Рішення виконавчого комітету Новоайдарської селищної ради Луганської області № 95 від 31.08.2010 "Про оформлення права власності об'єкт нерухомого майна" "Новоайдарський елеватор", який розташований за адресою: смт Новоайдар, вул. Октябрська, 42а", яким вирішено оформити право приватної власності на об'єкти нерухомого майна, прийняте та оформлене за клопотанням директора відповідача-3, в межах наданої органам місцевого самоврядування компетенції та відповідно до чинних (на момент виникнення спірних правовідносин) постанов Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства аграрної політики та продовольства України та чинної редакції статуту відповідача-3, а тому, за висновком суду першої інстанції, відсутні підстави для визнання таких дій незаконними та їх скасування. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що під час прийняття спірного рішення виконавчого комітету останній не перевищив свої повноваження, передбачені ст.ст. 30, 52 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". При цьому судом першої інстанції припинено провадження у справі стосовно відповідача-2, оскільки останній не має статусу юридичної особи, та не наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, що виключає можливість розгляду наведених позовних вимог щодо такої особи.

Апеляційний господарський суд, погодившись з висновком суду першої інстанції про відмову в позові, не погодився з позицією суду щодо викладених підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Так, відмова у задоволені позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Новоайдарської селищної ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності апеляційним господарським судом мотивована спливом позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем-4, хоча позовні вимоги прокурора в цій частині визнані апеляційним судом обґрунтованими. За висновком суду апеляційної інстанції, органи прокуратури мали безперешкодну, об'єктивну можливість та були зобов'язані своєчасно провести перевірку та бути обізнаними про прийняття спірного рішення виконкому, видачу спірного свідоцтва про право власності, які призвели до вибуття з державної власності об'єктів нерухомості, ще у серпні-вересні 2010 року. Прокурор звернувся до суду з позовом 05.09.2016, тобто після спливу строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу. При цьому доводи прокурора про поважність причин пропуску позовної давності з посиланням на те, що про факт відчуження спірного майна та порушення відповідних норм чинного законодавства стало відомо лише після проведення перевірки стану законності у 2016 році, за дорученням Генеральної прокуратури України, судом апеляційної інстанції було відхилено. Щодо вимоги прокурора про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з володіння відповідача-4 спірних об'єктів нерухомого майна, суд апеляційної інстанції, враховуючи презумпцію правомірності правочину, зазначив, що відповідач-4 на момент придбання спірного майна не міг мати сумнівів щодо законності його відчуження та будучи в повній мірі обізнаним про те, що всі правоустановчі документи є правомірними, діяв як добросовісний набувач.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відмову в позові, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частиною 2 ст. 325 Цивільного кодексу України визначено, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

При цьому згідно з вимогами Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.1999 Новоайдарський елеватор не підлягає приватизації, а у Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, зазначене підприємство відсутнє.

За приписами ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" господарські організації, створені на базі об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, до виключення їх з переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не можуть вчиняти дії стосовно майна, переданого до їх статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Отже, майно Новоайдарського елеватору не могло бути приватизоване або корпоратизоване.

При цьому, як зазначено в ч. 3 ст. 145 Господарського кодексу України, правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що оспорюване рішення Виконавчого комітету Новоайдарської селищної ради Луганської області № 95 від 31.08.2010 порушує інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Разом з тим, положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У ст. 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, частинами 4 та 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, крім випадків, коли суд визнає поважними причини пропущеного строку та захистить порушене право.

При цьому закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідачем-4 в процесі розгляду справи було подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Прокурор, в свою чергу в позовній заяві, просить суд визнати поважними причини пропуску позовної давності та відповідно, відновити цей строк, оскільки про факт відчуження спірного майна та порушення відповідних норм чинного законодавства прокурору стало відомо лише після проведеної перевірки стану законності у 2016 році, за дорученням Генеральної прокуратури України.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду з заявою про захист інтересів держави.

При цьому суд повинен враховувати, що вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо розпорядження спірним майном, тому перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади, а не прокурор.

У зв'язку з наведеним у даній справі підлягають встановленню обставини початку перебігу позовної давності щодо позивачів у справі - Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, а не заступника прокурора Луганської області.

Для правильного застосування частини першої ст. 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини такого порушення.

Таким чином, оскільки позивачами у даній справі є Кабінет Міністрів України та Міністерство аграрної політики та продовольства України, то і перебіг позовної давності починається від дня, коли саме позивачі довідались або могли довідатись про порушення свого права.

Разом з тим, дослідивши наявні у матеріалах справи докази апеляційний господарський суд встановив, що позивачі мали об'єктивну можливість дізнатись про порушення свого права, зокрема з моменту прийняття оспорюваного рішення та оформлення свідоцтва про право власності так і з моменту проведення відповідних перевірок, як органів діяльність яких спрямована на контролювання та управління державним майном. Також позивачі, як уповноваженні державні органи в силу наведених законодавчих норм та умов передбачених установчими документами відповідача-3 та третьої особи, мали можливість дізнатись про такі порушення в 2010 році.

При цьому оскільки в даному випадку прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, в даному випадку в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 25.03.2015 у справі №11/163/2011/5003).

Проте апеляційним господарським судом встановлено, що жодних клопотань чи заяв про поновлення строку позовної давності з обґрунтуванням належними доказами поважності причин його пропуску ні від Кабінету Міністрів України, ні від Міністерства аграрної політики та продовольства України до суду не надходило та матеріали справи не містять.

При цьому колегія суддів враховує, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України, чинної до внесення до неї змін Законом України за № 4176-VI від 20.12.2011 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", позовна давність не поширювалась на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Відповідно до п. 2 ч. 2, пп. 3 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4176-VI від 20.12.2011 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", який набрав чинності 15.01.2012, п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України виключено та визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутись до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або речове право особи.

Аналіз наведеній нормі надано у постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 21-240а13, за результатами якого Верховний Суд України дійшов висновку, що у згаданій нормі йдеться про порушення права у сфері публічно-правових відносин, на які наслідки спливу позовної давності, встановлені ст. 267 Цивільного кодексу України, не поширюються.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як правильно встановлено апеляційним господарським судом, спір у даній справі не є адміністративним, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, отже, і дія норм Закону України №4176-VI від 20.12.2011 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", зокрема, його п. 5 Прикінцевих та перехідних положень на правовідносини сторін у даній господарській справі не поширюється.

Згідно з ч. 1 та 3 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України за своєю суттю направлені на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, як встановлено судом апеляційної інстанції, що позивачі мали об'єктивну можливість дізнатись про порушення свого права, зокрема з моменту прийняття оспорюваного рішення та оформлення свідоцтва про право власності так і з моменту проведення відповідних перевірок, як органів діяльність яких спрямована на контролювання та управління державним майном, при цьому позивачами жодних клопотань чи заяв про поновлення строку позовної давності з обґрунтуванням належними доказами поважності причин його пропуску ні від Кабінету Міністрів України, ні від Міністерства аграрної політики та продовольства України до суду не надходило та матеріали справи не містять, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Новоайдарської селищної ради від 31.08.2010 № 95 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна "Новоайдарський елеватор", який розташований за адресою: смт Новоайдар, вул. Октябрська, 42а", у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Крім цього, відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому дослідження факту наявності охоронюваного законом інтересу на момент звернення до суду з відповідним позовом повинно здійснюватися у взаємозв'язку з визначенням, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного інтересу тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного охоронюваного законом інтересу позивача, який, в свою чергу, не повинен суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або охоронюваного законом інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права або охоронювані законом інтереси особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САС № 134440 від 10.09.2010 на право приватної власності на нерухоме майно загальною площею 18 006, 5 м2 за дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Новоайдарський елеватор" не забезпечує реального захисту прав держави на спірне майно, оскільки після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на майно за відповідачем-3 між сторонами виник спір про право цивільне, а відтак держава, в особі її уповноважених органів, яка вважає себе власником спірного майна має захищати свої права у способи, передбачені ст.ст. 387, 392 Цивільного кодексу України. Разом з тим, зазначене не виключає можливості оскарження відповідних актів у комплексному поєднанні з вимогами про витребування з незаконного володіння відповідного майна.

Так відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За положеннями ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України у справі за № 6-3029цс15 від 08.06.2016, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Апеляційним господарським судом встановлено, що на момент купівлі спірного майна ТОВ "Сівік Альянс Груп" жодних договорів, реєстраційних записів чи положень статуту щодо передачі та зміну форми власності, які були укладені та внесені після прийняття рішення виконкому та оформлення права власності на підставі свідоцтва, не було визнано недійсними, що в свою чергу враховуючи презумпцію правомірності правочину, свідчить про те, що ТОВ "Сівік Альянс Груп" як добросовісний набувач не знав і за всіма обставинами не міг знати про незаконність спірного рішення виконкому та виданому на його підставі свідоцтву про оформлення права власності. Тобто, відповідач-4 на момент придбання спірного майна не міг мати сумнівів щодо законності його відчуження та будучи в повній мірі обізнаним про те, що всі правоустановчі документи є правомірними, діяв як добросовісний набувач.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що в даному випадку передумовою для витребування майна в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України від відповідача-4 як добросовісного набувача має передувати задоволення вимог про скасування рішення виконавчого комітету Новоайдарської селищної ради від 31.08.2010 № 95 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна "Новоайдарський елеватор", у задоволенні якої апеляційним судом обґрунтовано відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відмову в позові в цій частині.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що апеляційним господарським судом не надано належної оцінки заяві ліквідатора ТОВ "Сівік Альянс Груп" - ОСОБА_9 про скасування всіх довіреностей виданих від товариства, відмову від заяви про застосування наслідків спливу позовної давності та інших клопотань, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки за висновком апеляційного господарського суду прокурором не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_9 не мала та не здійснювала повноваження керівника та голови ліквідаційної комісії ТОВ "Сівік Альянс Груп", не підписувала довіреності на представництво інтересів в суді, заяви та клопотання від імені відповідача - ТОВ "Сівік Альянс Груп", що вона була підставною особою, та здійснення фіктивного підприємництва з боку ТОВ "Сівік Альянс Груп". При цьому присутній в судовому засіданні керівник відповідача-4 - ОСОБА_10 з'явився особисто в судове засідання апеляційної інстанції та повністю підтримав позицію, викладену у справі раніше представниками відповідача ТОВ "Сівік Альянс Груп", в тому числі й заявлене клопотання про застосування строку позовної давності.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду у даній справі не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді Вовк І.В.

Грек Б.М.