Рішення № 69775293, 18.10.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.10.2017 Справа № 904/7951/17

За позовом Запорізького науково-дослідного центру з механізації тваринництва Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства", м. Запоріжжя

до військової частини 3021 Національної гвардії України, м. Дніпро

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Третя особа-1: відкрите акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" в особі структурного підрозділу Приморські районні електричні мережі м. Приморськ

Третя особа-2: Головне управління Національної гвардії України, м. Київ

про стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів) та відшкодування матеріальних збитків в сумі 50 672, 31 грн.

Суддя Мельниченко І.Ф.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, дов. б/н від 03.01.17р., представник

Від відповідача: ОСОБА_2, дов. № 1 від 05.01.17 р., начальник юридичної служби;

Від третьої особи-1: не з`явився;

Від третьої особи-2: ОСОБА_3, дов. № 27/34-581 від 20.12.16 р., старший офіцер юридичної служби.

СУТЬ СПОРУ:

Запорізький науково-дослідний центр з механізації тваринництва Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення грошових коштів в сумі 50 672, 31 грн. із яких: 46 529, 68 грн. вартість використаної електричної енергії, 142, 60 грн. річні, 619, 56 грн. інфляція, 1 560, 24 грн. пеня, 1 820, 23 грн. судовий збір.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає про те, що дійсно протягом 2014-2015 років особовий склад військової частини залучався до виконання службово-бойових завдань в складі угруповання Національної гвардії України "Полісся" та в складі оперативного угруповання Збройних сил України "Південь", проте, лічильник електричної енергії знаходився на іншій території позивача та доступу представнику військової частини для зняття показників лічильника керівництвом бази відпочинку надано не було.

Представник ВАТ "Запоріжжяобленерго" в особі структурного підрозділу Приморські районні електричні мережі у судове засідання не з'явився, письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог не надав.

Останній був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання останнім 09.10.2017 р. ухвали господарського суду про відкладення розгляду справи до 17.10.2017 р. (а.с. 87).

Представник ВАТ "Запоріжжяобленерго" в особі структурного підрозділу Приморські районні електричні мережі у судове засідання не з'явився, письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог не надав.

Останній був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання останнім 09.10.2017 р. ухвали господарського суду про відкладення розгляду справи до 17.10.2017 р. (а.с. 87).

17.10.2017 р. в судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (ст. 85 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

05.09.2016 р. господарським судом Запорізької області розглянуто справу № 908/767/15-г, передану Вищим господарським судом України на новий розгляд до суду першої інстанції, за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі структурного підрозділу Приморського району електричних мереж до Запорізького науково-дослідного центру з механізації тваринництва Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" про стягнення заборгованості за Договором про постачання електричної енергії № 99 від 17.06.2014 р. на загальну суму 49 033, 77 грн.

До участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучені: Військова частина № 3021 Національної гвардії України та Головне управління Національної гвардії України.

За результатами розгляду зазначеного вище спору, господарським судом Запорізької області прийнято рішення, яким позов Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі структурного підрозділу Приморського району електричних мереж задоволено частково та присуджено до стягнення з Запорізького науково-дослідного центру з механізації тваринництва Національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» 46 529, 68 грн. заборгованості за спожиту активну електроенергію, 142, 60 грн. річних, 619, 56 грн. інфляції, 1 560, 24 грн. пені та 1 820, 23 грн. витрат зі сплати судового збору.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.11.2016 р. вказане вище рішення господарського суду Запорізької області від 05.09.2016 р. скасовано, в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі структурного підрозділу Приморського району електричних мереж відмовлено.

24.05.2017 р. Вищим господарським судом України розглянуто касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», за результатами розгляду якої постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.11.2016 р. скасовано, рішення господарського суду Запорізької області від 05.09.2016 р. залишено без змін.

Таким чином, 24.05.2017 р. рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/767/15-г від 05.09.2016 р. набрало законної сили.

Звертаючись із даним позовом, позивач посилається на те, що електрична енергія (поставлена у період з серпня 2014 р. по січень 2015 р.), за поставку та використання якої з позивача рішенням суду були стягнуті грошові кошти в сумі 46 529, 68 грн., була безпідставно використана відповідачем - Військовою частиною 3021 Національної гвардії України.

Керуючись нормами ст. 1212 Цивільного кодексу України, позивач вказує на обов'язок особи, яка безпідставно набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи, повернути потерпілому це майно.

Оскільки відповідач об'єктивно не може повернути в натурі спожиту ним електричну енергію, грошові кошти за яку стягнуті з позивача (в сумі 46 529, 68 грн.), останній вважає правомірним стягнути з Військової частини 3021 Національної гвардії України, тобто відповідача у даній справі.

Також позивач вважає, що крім вартості безпідставно списаної електричної енергії, відповідачем позивачу завдані збитки, які прямим чином пов`язані з діями відповідача з використання електричної енергії, які знайшли своє відображення у стягненні з позивача грошових коштів в сумі 4 142, 63 грн. (142, 60 грн. річні, 619, 56 грн. інфляція, 1 560, 24 грн. пеня, 1 820, 23 грн. судовий збір).

Заявлені вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів.

При цьому, в силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів, які б свідчили про те, що у період з серпня 2014 р. по січень 2015 р. саме Військовою частиною № 3021 Національної гвардії України була використана активна електроенергія на загальну суму 46 529, 68 грн., матеріали справи не містять.

Посилання позивача на те, що на території бази відпочинку «Хортиця» знаходився відповідач, який не надав доступ на територію бази для відключення електроустановки, в підтвердження чого позивач надає акт, складений представниками Приморського РЕМ, судом до уваги не приймається, виходячи з наступного.

Як вбачається із вказаного вище акту (копія якого залучена до матеріалів справи (а.с. 42), останній складений представниками Приморського РЕМ в присутності представників мобільного угрупування «Полісся», представники якого від підписання акту відмовились.

Таким чином, зважаючи на те, що із даним позовом позивач звертається до Військової частини № 3021 Національної гвардії України, вказаний вище акт не свідчить про порушення прав позивача саме Військовою частиною № 3021.

Крім того, наданий позивачем акт взагалі не містить дати його складання, а тому не може бути прийнятий судом як належний доказ.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До того ж, як вже зазначалось вище рішенням господарського суду Запоріжської області у справі № 908/767/15-г від 05.09.2016 р., яке набрало законної сили 24.05.2017 р. встановлено факт споживання електричної енергії за спірний період саме базою відпочинку "Хортиця", яка розташована на земельній ділянці, що перебуває у користуванні позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Посилання позивача на завдані йому збитки також не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою зазначеної вище статті визначено що, збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробить для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною першою ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються: вартість втраченого, пошкоджено або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо) понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Необхідною умовою відповідальності за заподіяння збитків є наявність складу правопорушення, а саме: наявність збитків, протиправна поведінка заподіювача збитків, причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою заподіювача збитків, а також вина.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів звільняє від відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Вони є фактом об'єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно закону або не підлягають. Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов'язання дійсно спричинило отримання кредитором збитку.

Доказів, які б свідчили, що саме військовою частиною №3021 позивачеві завдано збитки, суду надано не було.

При цьому, слід зазначити про те, що при розгляді даної справи, встановлено, що між сторонами відсутні договірні зобов`язання, в той час як стягнення збитків є можливим лише при наявності зобовязальних відносин між сторонами.

Не було надано позивачем і доказів, як б свідчили про те, що діями відповідача завдано позивачу позадоговірну шкоду, яка врегульована главою 82 Цивільного кодексу України.

При викладених обставинах, вимоги позивача слід визнати безпідставними та необґрунтованими.

Керуючись статтями 22, 623, 1212 Цивільного кодексу України, статями 1, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 32, 33, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 23.10.2017

Суддя ОСОБА_4