
Справа № 567/667/17
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2017 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя Венгерчук А.О.
секретар Стаднікова А.Г.
з участю представників позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Острог справу за позовом військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якого є Міністерство оборони України, Тернопільський обласний військовий комісаріат до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди,
встановив:
в Острозький районний суд з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди звернувся військовий прокурор Харківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якого є Міністерство оборони України, Тернопільський обласний військовий комісаріат, в якому просить стягнути з останнього на користь держави в особі Тернопільського обласного військового комісаріату майнову шкоду, яка спричинена вчиненням злочину в сумі 689000 грн.
Позовну заяву мотивує тим, що військовою прокуратурою здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015220750000815 від 09.11.2015 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 414 КК України.
Вказує, що в ході досудового розслідування та судового розгляду встановлено, що ОСОБА_4, проходячи військову службу у військовій частині на посаді оператора-розвідника відділення управління протитанкових керованих ракет протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи у військовому званні солдат, 09.11.2015 близько 10 год., перебуваючи в районі відпочинку в Купянському районі Харківської області, поблизу позначки 110 км траси Р-07 сполученням Мілове-Старобільськ-Чугуїв, діючи зі злочинною недбалістю, грубо порушуючи правила поводження зі зброєю, не маючи на меті умисного спричинення тілесних ушкоджень чи смерть оточуючих, не звернувши увагу, що до автомату приєднаний магазин із бойовими набоями та останній перебував у зарядженому стані, не впевнившись у безпеці солдата ОСОБА_5 та оточуючих, тримаючи ствол автомату в напрямку солдата ОСОБА_5, який знаходився ліворуч від нього та перебував в бойовій розвідувально-дозорній машині на місці командира машини, нажав спусковий гачок, унаслідок чого відбувся одиночний постріл. Внаслідок якого ОСОБА_5 спричинено наскрізне вогнепальне поранення голови, внаслідок якого утворився набряк-набухання головного мозку, що заподіяло смерть потерпілому.
Вироком Купянського міськрайонного суду Харківської області від 08.08.2016 ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 414 ч.2 КК України, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк три роки та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Вирок набрав чинності.
Зазначає, що відповідно до норм Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, відповідно до протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців №56 від 22 липня 2016року, затвердженого 26 липня 2016 року Міністром оборони України, на підставі наказу військового комісаріату Тернопільського обласного військового комісаріату №275 агд від 09.06.2016 та поданих документів матері загиблого ОСОБА_5 призначено виплату у сумі 689 000 грн, які виплачені Тернопільським ОВК, згідно платіжних доручень № 662 від 14.06.2016.
Вважають, що державою відшкодовано завдану шкоду рідним загиблого ОСОБА_5 за його смерть, оскільки той загинув під час виконання обов'язків військової служби.Вважають, що за правилами ст. 1191 ЦК України Міністерство оборони України має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, оскільки смерть ОСОБА_5 спричинена не бойовими діями чи іншими спеціальними умовами військової служби, а незаконними (злочинними) діями ОСОБА_4, тому, витрати держави, які були здійсненні при виконанні зобов'язань перед військовослужбовцем ОСОБА_5 в разі його смерті, а саме витрати в сумі 689000 грн, підлягають відшкодуванню за рахунок винної особи ОСОБА_6
Позивач подав заперечення на позов у якому вказав, що під час розгляду кримінального провадження по обвинуваченню його, потерпіла не мала до нього ніяких претензій, позов не заявляла. Також зазначив, що Тернопільським ОВК у встановленому законом порядку на підставі поданих документів була виплачена для матері загиблого ОСОБА_5 ОСОБА_7 гарантована державою виплата, яка є складовою забезпечення військовослужбовців, фінансування якого передбачено у Державному бюджеті України. Вказав, що Законами передбачено, що держава має право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину. Однак, ні в позові, ні в доданих до нього документах, не міститься доказів про наявність таких витрат та їх відшкодування МО України та Тернопільським ОВК родичам загиблого. Зазначив, що виплата допомоги здійснюється за рішенням Міністерства оборони України, який є розпорядником бюджетних коштів, на підставі якого видається наказ військового комісаріату, саме тому належним позивачем мало б бути МО України, а третьою особою - Тернопільський ОВК.
В судовому засіданні військовий прокурор підтримав заявлені вимоги і просить їх задовольнити з підстав, викладених в позові.
Представник Міністерства Оборони України подав заяву, в якій повністю підтримує позов військового прокурора, вважає його обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, просив справу розглядати без його участі.
Представник Тернопільського обласного військового комісаріату в судовому засіданні позов військового прокурора підтримала у повному обсязі на підставі обставин викладених в ньому. Вказала, що мати загиблого ОСОБА_5 заверталась до них із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, яку ними було здійснено.
Відповідач в судове засідання не зявився, подав заяву, в якій просив справу розглядати за участі його представника та відмовити в задоволенні позову, вказав, що позов не визнає.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на обставини викладені в запереченні. Вказала, що під час розгляду кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 потерпіла не мала до нього ніяких претензій, позов не заявляла. Також зазначила, що Тернопільським ОВК у встановленому законом порядку на підставі поданих документів була виплачена для матері загиблого ОСОБА_5 ОСОБА_7 гарантована державою виплата, яка є складовою забезпечення військовослужбовців, фінансування якого передбачено у Державному бюджеті України. Окрім того, ні Законом України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей, ні Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги не передбачено право особи, яка здійснила виплати допомоги, яка гарантована державою, зворотної вимоги до винної особи.
З письмових доказів, досліджених в судовому засіданні встановлено наступне.
Згідно вироку Купянського міськрайонного суду Харківської області від 08.08.2016, ОСОБА_4 визнано винним у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 414 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 від відбуття покарання звільнено з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено обовязки передбачені п.3 ч.1 ст.76 КК України.
Вироком встановлено, що відповідач грубо порушив правила поводження зі зброєю, що заподіяло смерть солдата ОСОБА_5
Зі змісту вироку також вбачається, що цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений. (а.с.30-33)
Згідно витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №32 від 20.05.2016 комісія дійшла висновку про можливість призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013 № 975 матері загиблого солдата ОСОБА_5 в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату смерті, в сумі 689000 грн. (а.с.11)
Згідно платіжного доручення № 662 від 14.06.2016 ОСОБА_7 перерахована одноразова грошова допомога членам сім'ї загиблого військовослужбовця в сумі 689000 грн. (а.с.14)
Суд, вивчивши матеріали справи вважає, що в задоволенні позову військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якого є Міністерство оборони України, Тернопільський обласний військовий комісаріат до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди потрібно відмовити з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив виплату членам сім'ї загиблого у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальний статус та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» від 20 грудня 1991року № 2011-XII, відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 16 зазначеного Закону одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), військовослужбовця - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Фінансування витрат, пов'язаних з виплатою одноразової грошової допомоги, здійснюється відповідно до статті 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в якій зазначено, що фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Ні зазначений Закон, ні порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги не передбачає право особи, яка здійснила виплату допомоги, яка гарантована державою, зворотної вимоги до винної особи.
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для настання деліктної відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦКУ необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.
Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, яке затверджене Постановою Верховної ради України від 23.06.1995, визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами.
Згідно п.2 вказаного Положення відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.
Пунктом 13 вказаного Положення зазначено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично не виконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.
У випадках, передбачених п.14 зазначеного Положення, відшкодування військовослужбовцем і призваним на збори військовозобов'язаним прямої дійсної шкоди, заподіяної державі, здійснюється у кратному співвідношенні до вартості майна.
Доказів, що ОСОБА_4 розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати, завдав шкоду позивачам не надано.
Згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зазначена норма, що міститься в главі 82 ЦК України та регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.
Як вже зазначалося судом, відповідач визнаний винним у вчиненні злочину, яким заподіяно смерть фізичній особі. Однак близькі загиблого претензій до відповідача не мали, позов у кримінальному провадженні не заявляли, судом не визначався розмір шкоди, заподіяної близьким внаслідок загибелі ОСОБА_5
Тернопільським ОВК виплачена гарантована державою грошова допомога, що на думку суду не є тотожнім відшкодуванню шкоди.
Суд вважає, що виплата Тернопільським ОВК одноразової грошової допомоги є його обов'язком у разі загибелі військовослужбовця, тому здійснення ним таких виплат членам сім'ї загиблого не є заподіяною державі шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК України, і відповідно Тернопільський ОВК не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, та не набуває права зворотної вимоги до винної особи згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення даного позову.
Керуючись ст.16, 23 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», ст. 1166,1191 ЦК України, ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України, суд
вирішив
в задоволенні позову військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якого є Міністрество оборони України, Тернопільський обласний військовий комісаріат до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Острозький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.
Сторони, які не були присутніми під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу в цей же строк з дня отримання копії рішення.
Рішення набуває законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Острозького районного судуОСОБА_8
Судове рішення № 69773200, Острозький районний суд Рівненської області було прийнято 17.10.2017. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 567/667/17. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: