Ухвала суду № 69762477, 03.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

"03" жовтня 2017 р. м. Київ № К/800/8716/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бившевої Л.І., Борисенко І.В., секретар судового засідання - Калінін О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_1на постановуКиївського окружного адміністративного суду від 03.11.2014та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016у справі №810/5684/14 за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1доПереяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016, у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області №0012311702 від 29.07.2014 та рішення про застосування штрафних санкцій №0012381702 від 29.07.2014.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем з 23.06.2014 по 07.07.2014 з проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт №368-1700-2030015465 від 14.07.2014, у висновках якого зафіксовано наступні порушення з боку позивача:

1) п. 138.4 ст. 138, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування в сумі 13630,63 грн.;

2) п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиного внеску в сумі 31532,19 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що ФОП ОСОБА_1 у додатку 5 до розділу ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи «Розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності» включила до валових витрат гр. 4 «Вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції» усі понесені витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей за 2013 рік, оплачених відповідно до виписок банку на суму 2957034,68 грн. без ПДВ, які також відображені в книзі обліку доходів і витрат №156 від 04.07.2014 (кол. 6), чим порушено п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України. Оскільки відповідно до рядка 281 «ТМЦ» та книги обліку доходів і витрат у ФОП ОСОБА_1 рахується залишок товарів, які не були реалізовані станом на 31.12.2013 в сумі 108764,76 грн. Завищення витрат внаслідок включення до валових витрат придбаного та не реалізованого товару є порушенням позивачем п. 138.4 ст. 138, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України. Відповідно внаслідок неправильного визначення оподатковуваного доходу позивачем, податковим органом нараховано ПДФО від підприємницької діяльності в сумі 13630,63 грн. та суму єдиного внеску 31532,19 грн. (90870,87 х 34,7%).

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті оскаржувані:

1) податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0012311702 від 29.07.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи на суму 17038,29 грн., у тому числі основний платіж 13630,63 грн., штрафні санкції 3407,66 грн.;

2) рішення №0012381702 від 29.07.2014 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 9459,66 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність прийнятих відповідачем спірних рішень.

Разом з тим Вищий адміністративний суд України вважає зазначений висновок судів попередніх інстанцій таким, що зроблений без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачкою до валових витрат 2013 року включено вартість придбаного, але не реалізованого станом на 31.12.2013 товару.

Згідно із пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат фізичних осіб - підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

За приписами пункту 138.1 статті 138 розділу III Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За правилами податкового обліку доходи від продажу товарів у платника податку виникають за датою переходу покупцеві права власності, а при наданні послуг чи виконанні робіт - за датою підписання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг (п. 137.1 ст.137 Податкового кодексу України).

З огляду на зміст викладених норм, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що при розрахунку об'єкта оподаткування платник податку має право врахувати витрати, включені до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) не раніше визнання доходів від реалізації таких товарів (робіт, послуг), які, в свою чергу, є базою оподаткування єдиним внеском.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, обмежились лише висновком про недотримання платником податку порядку формування витрат і доходів, залишивши поза увагою необхідність надати юридичну оцінку правильності визначеного податковим органом розміру зобов'язання. Ці обставини відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову.

Так, в акті перевірки податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем витрат за 2013 рік на суму 90870,87 грн., яка була розрахована наступним чином: « 2957034,68 грн. + 17893,89 грн. - 108764,76 грн.).

З матеріалів справи вбачається, що 2957034,68 грн. - це вартість документально підтверджених витрат за даними декларації позивача, а 108764,76 грн. - залишок нереалізованого товару за даними рахунка 281 «ТМЦ». Разом з тим, жодні дані щодо врахованої податковим органом при розрахунку суми в розмірі 17893,89 грн. матеріали справи не містять.

Наведене дає підстави стверджувати про неповноту встановлення судами всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що також вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Вказана обставина та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам, і в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити законне рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, судом апеляційної інстанції допущено процесуальне порушення, а саме: не повідомлення позивача або представника позивача про дату та час проведення судового засідання 1.03.2016 р., та відповідно не враховано всі доводи та аргументи, зазначені в апеляційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Л.І.Бившева І.В.Борисенко