Ухвала суду № 69762149, 19.10.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 р.Справа № 820/1608/17

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Курило Л.В., Присяжнюк О.В.

при секретарі Дудка О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2017р. по справі № 820/1608/17

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив скасувати п. 16 (п.п. 16.1.-16.3.) наказу Державної міграційної служби України № 290 від 10.11.2016 р. про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо гр. СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2017р. по справі № 820/1608/17 позовні вимоги задоволено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2017р. по справі № 820/1608/17 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, у 1993 році прибула до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р. Згодом позивачка залишилася на постійне проживання в Україні.

Також, судом першої інстанції встановлено, що 13.08.2004 р. ГІРФО ГУ МВС в Київській області, а надалі 14.07.2008 р. УГІРФО ГУМВСУ в Харківській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії ХР № НОМЕР_1.

Позивач 01.04.2017 р. звернулася з заявою щодо обміну посвідки на постійне місце проживання до ГУ ДМС України в Харківській області у зв»язку з досягненням нею 45-річного віку, але у відповідь їй повідомлено, що наказом ДМС України № 290 скасовано посвідку на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

Не погодившись з прийнятим ДМС України рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку про їх обґрунтованість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що наказом ДМС України № 290 від 20.11.2016 р., зокрема п. 16 цього наказу, на підставі висновку УДМС у Київській області від 19.10.2016 р. стосовно ОСОБА_1, скасовано повністю рішення відділу ГІРФО ГУМСВ України в Київській області від 13.08.2004 р. та УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 14.07.2008 р. про документування посвідками на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 Видані на підставі цих рішень посвідки на постійне проживання серії КВ № НОМЕР_2 від 13.08.2004 р. та серії ХР № НОМЕР_1 від 14.07.2008 р. визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню. Начальником ГУДМС у Харківській області Гузю В.В. за місцем проживання іноземця забезпечено вилучення вказаних у пп. 16.2 п. 16 цього наказу посвідок на постійне проживання, а також здійснено заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. При цьому, перевіркою проведеною Головним управлінням ДМС України в Харківській області було встановлено, що рішення про надання посвідки на постійне проживання в Україні було прийнято з порушенням вимог абз. 4 п. 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», а саме порушення позивачем терміну звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання.

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі зазначив, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не враховано, що абз. 3 п. 4 розділу V Закону України «Про імміграцію» передбачав, що іноземці, які прибули в Україну до 06.03.1998 р. за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і організації СРСР від 02.04.1981 р., залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну. Вказаний Закон набрав чинності 07.08.2001 р., а тому строк звернення з відповідною заявою встановлено до 07.02.2002 р., оскільки з 08.02.2002 р. п. 4 розділу V Закону України «Про імміграцію» втратив чинність, а позивач з заявою звернувся лише у 2004 році.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, у 2004 році позивач отримав посвідку на постійне проживання в Україні на підставі п. 4 розд. V Закону України «Про імміграцію», якою передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 р. за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р., залишилися проживати в Україні.

За вказаною нормою посвідка на постійне проживання видається за заявами заінтересованих осіб без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність ст. 12-15 Закону України «Про імміграцію».

При наданні у 2004 році позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні ВГІРФО ГУМВС України в Київській області проводив перевірку законності залишення позивача на постійне проживання на території України та керувався положеннями Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення № 290 від 10.11.2016 р. про скасування рішення про документування посвідкою на постійне проживання від 13.08.2004 р.

Судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію та скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні.

За твердженнями апелянта, на момент звернення позивача до ВГІРФО ГУМВС України в Київській області з клопотанням про надання посвідки не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 4 розділу V Закону України «Про імміграцію», оскільки позивач звернувся після передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну.

Вказане твердження судова колегія вважає необґрунтованим з урахуванням наступного.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про імміграцію » підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а ст.13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1993 році, а Закон України «Про імміграцію» прийнятий 07.06.2001 р., передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Таким чином, судом встановлено, що посвідка позивача скасована без скасування дозволу на імміграцію. Оскільки дозвіл на імміграцію позивачу не надавався, відсутній об'єкт скасування, як це передбачає ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Посилання апелянта, як на підставу обґрунтованості прийнятого ним рішення на вимоги п. 2.9 Порядку № 681 судова колегія вважає безпідставною, оскільки ця норма регламентує розгляд заяви громадянина про отримання посвідки на постійне проживання, тоді як позивач звернувся до державного органу з питання обміну посвідки при досягненні ним 45-річного.

Ні вказаною нормою Закону, а ні жодною іншою нормою законодавства України не передбачено підставою для прийняття органом міграційної служби рішення про визнання недійсною посвідки на постійне проживання чи скасування дозволу на імміграцію, пропуск заінтересованою особою шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Державної міграційної служби України № 290 від 10.11.2016 р. про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо гр. СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнання цієї посвідки недійсною і її вилучення, прийнятий з порушенням вимог ст. 2 КАС України , а саме: без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення - позивач проживає на території України з 1993 року ; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача; необґрунтовано - позивач з 2004 року мав посвідку на постійне проживання в Україні і порушень закону не вчиняв; не розсудливо - без врахування вимог законодавства про правовий статус іноземців, згідно з яким іноземці мають ті ж права, свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, тобто позивач має сім'ю, житло, працює, а скасування посвідки позбавляє його можливості користуватись правами, наданими державою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2017р. по справі № 820/1608/17 прийнята з дотриманням норм матеріального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2017р. по справі № 820/1608/17 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2017р. по справі № 820/1608/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя (підпис)Бартош Н.С.Судді(підпис) (підпис) Курило Л.В. Присяжнюк О.В.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 24.10.2017 року.