Рішення № 69752193, 20.10.2017, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/1261/17

Провадження № 2/177/1067/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 жовтня 2017 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - служба у справах дітей виконкому Покровської районної у місті Кривому Розі ради про надання дозволу на виїзд з України громадянину - дитині, яка не досягла 16-річного віку за кордон без згоди та супроводу батька, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача за довіреністю, ОСОБА_1 14.07.2017 звернулася до суду з указаним позовом, та зменшуючи у судовому засіданні 20.10.2017 розмір позовних вимог, просила суд надати ОСОБА_4 дозвіл на виїзд на тимчасове місце проживання сина, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, за кордон, в Республіку Польща, до досягнення ним шістнадцятирічного віку, без згоди та супроводу батька, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме, на термін з дати набрання рішенням суду законної сили до 26.09.2025.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що з 28.02.2009 по 20.04.2011 позивач перебувала у шлюбі з відповідачем. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_7.

Відповідно до Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.04.2011 з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання сина. Як слідує з довідки-розрахунку Криворізького районного відділу державної виконавчої служби, ОСОБА_5 станом на 01.08.2017 має забогованість з виплати аліментів у розмірі 23327,38 грн.

Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо. Згідно з рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради від 20.04.2011 № 146 син, ОСОБА_7, проживає з позивачем - ОСОБА_4 за місцем її реєстрації, а такж цим рішенням визначено порядок участі батька у вихованні дитини.

Позивач 23.06.2017 повторно уклала шлюб з ОСОБА_9, з яким разом проживають в м. Познань, Республіка Польща, винаймають квартиру, позивач офіційно працевлаштована та отримує заробітну плату в розмірі 1850 польських злотих.

ОСОБА_7 проживає разом з бабусею, матір'ю позивача, в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, є учнем 2-Б класу, відвідує секцію з плавання.

Батько ОСОБА_7, ОСОБА_5 проживає в м. Абакан, Республіка Хакасія, участі у вихованні сина не бере, з дитиною не спілкується, аліменти за рішенням суду на утримання дитини не сплачує.

Відповідач маючи можливість приймати участь у вихованні та забезпеченні дитини, з власної ініціативи практично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків. З дитиною спілкується мати відповідача, яка замість відповідача фактично сплачувала встановлені судом аліменти.

Позивач вважає, що дитина повинна проживати разом з нею в м. Познань, Республіка Польща, де вона має можливість забезпечити побут та навчання дитини, що буде відповідати її інтересам. Оскільки відповідач безпідставно не надає дозволу на виїзд дитини за кордон, просить суд надати дозвіл на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька.

Представник позивача, ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити з мотивів, наведених у ньому. Вказувала, що позивач працює в Республіці Польща, там же орендує житло. Бажає, щоб син проживав та навчався у Республіці Польща, м. Познань, де дитину вже зараховано до навчального закладу на 2017/2018 навчальний рік.

Представники відповідача, ОСОБА_3 та ОСОБА_10 в судовому засіданні проти позову заперечували, вказуючи, що виїзд дитини за кордон на постійне місце проживання унеможливить спілкування батька та бабусі з дитиною, оскільки фактично дитина виїздить до Польщі та буде там перебувати більше ніж півроку. З трудового договору позивача слідує, що термін його дії до 31.08.2018, також до навчального закладу дитину зараховано лише на 2017/2018, будь-яких доказів продовження трудового договору та терміну навчання дитини, позивачем не надано, так як і доказів забезпечення дитині оздоровлення, фізичного, духовного, культурного і соціального розвитку. Відповідач дійсно перебуває на заробітках в Російській Федерації, м. Абакан, Республіка Хакасія, однак постійно цікавиться сином через свою матір, бабусю сина, ОСОБА_2, у якої періодично гостює. Батько дитини спілкується з сином по телефону, який йому ж і подарував. Проте позивач останнім часом чинить перешкоди у спілкуванні з сином, не надаючи йому телефон. Також вказували, що аліменти відповідачем сплачуються. Крім того, відповідач надав позивачу, матері сина, ОСОБА_4, дозвіл на виїзд дитини з України до Республіки Польща та інших країни Шенгенської угоди строком на 2 роки, з 13.09.2017 по 12.09.2019

Представник служби у справах дітей виконкому Покровської районної у місті ради - Грабарчук О.М., правом на участь у судовому засіданні не скористалася. Надала суду заяву про розгляд справи без її участі та просила прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням інтересів малолітньої дитини (а.с.60).

Суд, вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 28.02.2009 по 20.04.2011 позивач перебувала у шлюбі з відповідачем (а.с.11,13), від якого сторони мають сина, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження виданого виконкомом Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, серії НОМЕР_1 (а.с.12).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.04.2011, з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягуються аліменти на утримання малолітнього сина, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ? частини від всіх видів його заробітку (доходу), до досягнення дитиною повноліття (а.с.88).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради від 20.04.2011, ОСОБА_7 проживає з матір'ю, позивачем по справі - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1. Батькові ОСОБА_5 встановлено порядок участі у вихованні та спілкуванні з сином кожної середи з 15:00 до 17:00 та кожної неділі з 10:00до 12:00 в присутності матері (а.с.21).

Викладене також підтверджується довідкою з місця проживання та про склад сім'ї позивача від 28.06.2017, виданою об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «КР Кропивницького 53» (а.с.29).

У зв'язку з тимчасовим виїздом позивача, ОСОБА_4 на роботу за кордон, остання надала нотаріально засвідчену згоду вирішувати питання щодо виховання та розвитку дитини, малолітнього сина, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, його бабусею, матір'ю позивача, ОСОБА_12 (а.с.28), з якою дитина і проживає за місцем її реєстрації: АДРЕСА_1 (а.с.29).

ОСОБА_7, згідно з довідкою директора Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 26 Криворізької міської ради Дніпропетровської області, є учнем 2-Б класу вказаного навчального закладу (а.с.19), а також з 15.09.2016 відвідує секцію з плавання в КПНЗ «Дитячо-юнацька спортивна школа № 6» (а.с.91-92).

На ім'я ОСОБА_7 оформлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон зі строком дії до 25.04.2021 (а.с.17).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2, позивач ОСОБА_4 23.06.2017 уклала шлюб з ОСОБА_9 (а.с.14).

Як слідує з трудового договору від 10.11.2016, укладеного строком до 31.10.2018, позивач ОСОБА_4 працевлаштована на посаді помічника кухара в товаристві «REGATTA SP.Z.O.O.", що по вул. Сквєжинська, 20, в м. Познань, Республіка Польща, отримує заробітну плату у розмірі 1850 польських злотих.

Згідно з договором про оренду житлового приміщення, з 09.09.2017 позивач ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_9, орендують, зі сплатою 1100,00 польських злотих, щомісячно, квартиру у ОСОБА_13, що за адресою: АДРЕСА_2. Договір складено на необмежений термін (а.с.85-87).

Колишній чоловік позивача, - ОСОБА_5, проживає окремо від дитини та з 2014 року, як вказували у судовому засіданні представники відповідача, працює в Російській Федерації, м. Абакан, Республіка Хакасія.

Частиною 3 ст. 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яка набрала чинності для України 27.09.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Принципом 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 передбачено, що дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно з ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь - який час повернутися в Україні.

Відповідно до ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків, піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Пункт 18 Правил оформлення і видачі паспортів громадянам України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМ України від 31.03.1995 № 231, вказує, що за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього за кордон може бути дозволений на підставі рішення суду.

Пунктами 3, 4, 5 постанови КМ України від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одною з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

У разі посилання на цей закон слід указувати дозвіл на конкретний виїзд (одноразовий) з визначенням його початку й закінчення.

Таким чином, чинним законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Статтями 7, 155 СК України встановлено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Статтями 3,6 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, учасником якої є Україна з 27.09.1991 встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративним чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, держави - учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Відповідно до ст. 27 цієї Конвенції, держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_7 проживає за місцем реєстрації своєї матері, позивача по справі, ОСОБА_4, та у зв'язку з її перебування на роботі у Республіці Польща, про виховання дитини, відповідно до нотаріально посвідченої згоди, піклується бабуся, ОСОБА_12 Мати, ОСОБА_4 бажає, щоб син проживав разом з нею в Польщі, де спроможна забезпечити побутові умови, навчання та розвиток дитини.

Відповідач ОСОБА_5 не заперечує проти проживання сина з матір'ю, однак згоди на виїзд дитини за кордон, фактично на постійне місце проживання, не надав, вказує, що в такому випадку він буде позбавлений можливості спілкуватися з дитиною і брати участь у її вихованні.

Суд погоджується з доводами представників відповідача про те, що чинним законодавством передбачено можливості ухвалення судом рішення на виїзд, а не постійні виїзди без згоди батька, такі поїздки можуть мати разовий характер з визначенням відповідного часового проміжку перебування у відповідній державі, а надання судом дозволу без визначення при цьому конкретного часу та місця перебування, суперечить положенням чинного законодавства, яке визначає рівність прав та обов'язків обох батьків відносно виховання дитини, унаслідок чого батько фактично позбавляється можливості брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Висновок про правозастосування у цьому питанні сформульовано в постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 в справі №6-15цс17.

Крім того, судом враховується і те, що трудовий договір позивача з товариством «REGATTA SP.Z.O.O.", діє терміном до 31.10.2018, а також термін зарахування дитини до навчального закладу на 2017/2018 навчальний рік.

Суд вважає, що інтереси батьків мають право на реалізацію такою мірою та в такий спосіб, які відповідатимуть саме інтересам забезпечення повноцінного розвитку та зростання неповнолітньої дитини. Відповідач не надав доказів, які б свідчили про те, що ним особисто зроблено для створення належних умови задля забезпечення та гарантування повноцінного, здорового, гармонійного розвитку його неповнолітньої дитини. Суд має виходити з того, що правам батька неповнолітньої дитини кореспондують відповідні обов'язки, які мають виконуватись батьками.

При цьому суд враховує, що відповідно до ст.. 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ, батько та мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Статтею 15 цього ж Закону визначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею.

Таким чином, суд вважає тимчасовий виїзд дитини разом з матір'ю за межі України є доцільним для розвитку дитини і повністю відповідає її інтересам.

Крім того, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України малолітнього ОСОБА_7, без згоди та супроводу батька до досягнення дитиною 16-річного віку, суд враховує, що законом передбачено надання дозволу на конкретний (одноразовий) виїзд з визначенням його початку й закінчення, мети перебування та конкретної держави, у зв'язку з чим вважає, що термін виїзду дитини за кордон необхідно визначити протягом 2017-2018 навчального року, а саме до 30.06.2018 з метою убезпечення дитини та можливості в подальшому її батькам спільно вирішувати питання щодо навчання та виховання дитини.

Керуючись ст. ст. 8, 10, 15, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - служба у справах дітей виконкому Покровської районної у місті Кривому Розі ради, про надання дозволу на виїзд з України громадянину - дитині, яка не досягла 16-річного віку за кордон без згоди та супроводу батька- задовольнити частково.

Надати дозвіл на тимчасовий виїзд громадянина України неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до Республіки Польща на період навчання - 2017-2018 навчальний рік, а саме до 30.06.2018, без згоди та супроводу батька - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 24.10.2017.

Суддя: