Ухвала суду № 69738399, 18.10.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/658/2017(м)

221/923/17

Головуючий у 1 інстанції: Мохов Є.І.

Суддя-доповідач: Попова С.А.

Категорія 53

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів Гаврилової Г.Л., Ткаченко Т.Б.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про проведення розрахунку з працівником і видачу йому належно оформленої трудової книжки за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 16 серпня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, з якою вона перебувала у трудових відносинах, посилаючись на те, що 30.12.2016р. вона звернулась до відповідача із письмовою заявою про звільнення з роботи за власним бажанням, проведення розрахунку та повернення трудової книжки та диплому. Ці вимоги ОСОБА_3 не виконала та 25.01.2017р. направила позивачці листа з пропозицією прибути особисто для розрахунку та повернула їй трудову книжку без запису про звільнення. Позивач просила зобов'язати роботодавця провести із нею розрахунок та видати належним чином оформлену трудову книжку.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 16 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_2 - ОСОБА_5 і ОСОБА_4, які підтримали доводи скарги, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, за таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що позивач з 04.04.2007р. перебувала у трудових відносинах з СПДФО ОСОБА_3 на підставі безстрокового трудового договору від 04.04.2007р., працюючи на посаді бухгалтера (а.с. 16). 25.12.2012р. до договору внесені зміни у зв'язку із зміною прізвища працівника (а.с. 17).

За змістом поданої позивачем ОСОБА_2 роботодавцеві ОСОБА_3 заяви від 30.12.2016р. вона просила звільнити її за власним бажанням, призвести розрахунок за невикористану відпустку за період з 2006 по 2016рр., повернути трудову книжку та диплом (а.с. 7).

Згідно листа ФОП ОСОБА_3 за № 1/17 від 25.01.2017р. ОСОБА_2 було вислано трудову книжку та запропоновано з'явитись особисто для проведення розрахунку (а.с. 8а).

Наказ про звільнення роботодавцем не видавався.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що трудовий договір між сторонами не розірвано, внаслідок чого у роботодавця відсутні підстави для внесення запису до трудової книжки про зняття з реєстрації трудового договору і повернення з такими записами трудової книжки позивачу. При триванні трудових відносин відсутні підстави також і для вчинення розрахунку із працівником, що досі є незвільненим.

З такими висновками суду не можна не погодитись з огляду на наступне.

Згідно із ч. 4 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Як зазначено в ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як встановлено судовим розглядом, заява позивача про звільнення від 30.12.2016р. не потягла учинення роботодавцем дій з видання наказу про звільнення.

Між сторонами до ініціації даного позову не відбулось узгодження питання про підстави звільнення, передбачені нормами КЗпП України (чи за ініціативою працівника з відпрацюванням певного часу, чи за угодою сторін зі звільненням в обумовлений роботодавцем і працівником час), період відпрацювання і дату звільнення.

Відповідно до п. 8 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 08.06.2001р. № 260 ( в редакції наказу № 320), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.06.2001р. за № 554/5745 (далі - наказ № 260), у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа (роботодавець - в контексті ст. 1 цього наказу) робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості незалежно від місця реєстрації трудового договору.

За своєю формою укладений між сторонами трудовий договір від 04.04.2007р. містить п. 17, де мають вноситись відомості про дату розірвання сторонами трудового договору, з підставами припинення договору і посиланням на відповідні статті КЗпП України, із засвідченням таких відомостей підписами фізичної особи (роботодавця) і працівника (а.с. 16зв.).

Враховуючи те, що роботодавцем не було прийнято рішення про звільнення працівника, на чому ОСОБА_2 не наполягала навіть за спливом двох тижнів після написання заяви 30.12.2016р. про звільнення, то у п. 17 трудового договору не внесено будь-яких відомостей щодо розірвання між сторонами цього договору.

З урахуванням положень у п. 8 наказу № 260 роботодавцем ОСОБА_3 на вимогу працівника ОСОБА_2 повернута трудова книжка без вчинення запису про звільнення працівника.

Тож, коли з формальної точки зору між сторонами тривають трудові відносини, не можна вважати порушеними трудові права позивача в призмі заявлених позовних вимог.

За положеннями ст. 16 ЦК України суд захищає цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом, в тому числі припинення правовідношення.

Разом з тим, ОСОБА_2 до сьогодення із позовом до роботодавця про зобов'язання (спонукання) роботодавця видати наказ про звільнення з певних підстав, передбачених КЗпП України, з певним формулюванням і з певної дати, прагнучи припинення трудових відносин, до суду не зверталась. Таких позовних вимог справа, що зараз розглядається, не містить.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У змісті позовної заяви не йдеться про стягнення заборгованої заробітної плати за певний період і в певній сумі, а йдеться про вчинення розрахунку із звільненим працівником.

В даному випадку за відсутності відомостей про прийняття рішення про припинення трудових відносин між сторонами, відсутні підстави для вчинення роботодавцем розрахунку із працівником, умовою до чого має бути локальний акт роботодавця про звільнення. Відтак, не настали умови для розрахунку, вмотивованого позивачем у змісті позовної заяви положеннями ч. 1 ст. 47, 116 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

В сенсі роз'яснень в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06.11.92р., слід виходити з того, що виплата грошової компенсації за невикористану відпустку, може бути стягнена на вимогу працівника тільки в разі звільнення його з роботи.

Згідно із ч. 1 ст. 303-1 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Тільки в суді апеляційної інстанції, на відміну від редакції позовної заяви (а.с. 1), йдеться про належність позивачеві до виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.

За відсутності на сьогодення наказу роботодавця про звільнення працівника ОСОБА_2, трудові відносини між сторонами тривають, а також у зв'язку з тим, що позивачем безпосередньо не заявлені позовні вимоги щодо стягнення компенсації за невикористані відпустки (або часткової компенсації невикористаної відпустки), з урахуванням принципу диспозитивності і меж апеляційного розгляду справи у ст.ст. 11, 303-1 ЦПК України, підстав для такого стягнення немає.

За таких обставин вимоги представників позивача про виплату компенсації за невикористану відпустку, про що заявлено лише в суді апеляційної інстанції не підлягають задоволенню. Такі вимоги є підставою для заявлення самостійного позову на загальних підставах, з урахуванням вищенаведеної мотивації (щодо припинення трудових відносин між сторонами).

Суд правильно взяв до уваги, що трудовий договір між сторонами взагалі не розірваний, внаслідок чого не здійснено із позивачем розрахунок при звільненні.

За п.п. 12, 14 Наказу № 260 за зверненням працівника, який не був присутній під час зняття трудового договору з реєстрації, посадова особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів з дня такого звернення робить відповідну відмітку у виданому йому примірнику трудового договору та засвідчує у трудовій книжці запис про звільнення з роботи, внесений фізичною особою. Записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи.

Тож, за відсутності наказу про звільнення працівника ОСОБА_2 з посиланням на певні норми КЗпП України, тривання між сторонами на день звернення до суду із позовом трудових відносин, відсутні підстави для зобов'язання роботодавця внести записи до трудової книжки працівника про звільнення її з роботи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_2, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для внесення запису до трудової книжки позивача про зняття з реєстрації трудового договору і вчинення розрахунку при звільненні, оскільки трудовий договір між сторонами не розірвано, ухваливши правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з урахуванням їх формулювання.

Посилання суду в рішенні на обов'язок позивача особисто з'явитись до роботодавця для проведення розрахунку і особисто сповістити центр зайнятості не призвели до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем і її представниками не надано і в суді апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга представника позивача - ОСОБА_4 підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 16 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий С.А.Попова

Судді Г.Л.Гаврилова

Т.Б.Ткаченко