Постанова № 69726949, 23.10.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"23" жовтня 2017 р. Справа № 918/559/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гудак А.В. ,

суддя Олексюк Г.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро XXI" в особі ліквідатора ОСОБА_2

на рішення господарського суду Рівненської області від 12.09.2017р.

у справі № 918/559/17 (суддя Марач В.В.)

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро XXI"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агропартнери Рівне"

про стягнення заборгованості в сумі 25 663,73 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 12.09.2017 р. у справі №918/559/17 відмовлено в позові ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро XXI" до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агропартнери Рівне" про стягнення заборгованості в сумі 25663 грн. 73 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро XXI" в дохід Державного бюджету України 1600 грн. судового збору.

При винесені оскаржуваного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в обґрунтування своїх вимог та виникнення прав та обов'язків між ним та Відповідачем посилається на Договір оренди нерухомого майна № 24СГ від 31.01.2016 р. та Договір оренди рухомого майна від 20.06.2014 р., котрі були укладені між сторонами.

В той же час, ліквідатор ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро XXI" ОСОБА_2 повідомила суд, що договори на підтвердження суми заборгованості відсутні, лист з вимогою надати відомості про наявну кредиторську та дебіторську заборгованість, що був направлений ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агропартнери Рівне" залишився без відповіді.

Враховуючи, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами того, що у відповідача виникли зобов'язання перед ТОВ "Агро ХХІ" по сплаті останньому 25663 грн. 73 коп., суд прийшов до висновку про відмову в позові.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" звернулося з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Рівненської області від 12.09.2017р. у справі № 918/559/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Судом першої інстанції не було зясовано обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильно вирішення справи.

Постановою Господарського суду Рівненської області від 24.01.2017 року у справі № 918/54/16 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2.

Відповідно до ч.2 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: зокрема, предявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості.

Ліквідатором ТОВ "Агро ХХІ" ОСОБА_2 проведено інвентаризацію розрахунків з дебіторами і кредиторами та встановлено, що ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агропартнери Рівне" має заборгованість перед ТОВ "Агро ХХІ" в сумі 25663 грн. 73 коп.

Вказана заборгованість виникла на підставі Договору оренди нерухомого майна № 24СГ від 31.01.2016 р. та Договору оренди рухомого майна від 20.06.2014 р.

Ліквідатором ТОВ "Агро ХХІ" ОСОБА_2 було направлено колишньому директору ТОВ "Агро ХХІ" лист, котрим просила невідкладно надати ліквідатору ряд документів, зокрема відомості про наявну кредиторську та дебіторську заборгованість та первинні документи, які підтверджують її виникнення. Однак, станом на дату звернення до суду апеляційної інстанції жодних документів колишнім директором не передано.

Враховуючи, відсутність відповіді, ліквідатор ТОВ "Агро ХХІ" ОСОБА_2 як позивач була позбавлена можливості самостійно подати до суду документи, що підтверджують заборгованість, а тому подала до суду першої інстанції про витребування від відповідача договорів, актів прийому-передачі, накладних, актів звірок заборгованості для підтвердження суми заборгованості.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 11.08.2017 р. у справі № 918/559/17 клопотання позивача про витребування доказів було задоволено, у відповідача витребовувалися необхідні письмові докази на підтвердження позовних вимог, а саме: договори, акти приймання-передачі, накладні, акти звірки заборгованості, укладені між позивачем та відповідачем, з яких виникла заборгованість. Однак, відповідач не надав вказаних документів.

Вказані обставини не було прийнято до уваги місцевим господарським судом.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" вважає, що вищевказане судове рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агропартнери Рівне" не скористався своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Від ліквідатора ТОВ "Агро ХХІ" надійшло клопотання про розгляд справи № 918/559/17 за відсутності ліквідатора ТОВ "Агро ХХІ" ОСОБА_2

В судове засідання 23.10.2017р. представник відповідача не з'явився.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а. с. 83-85), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, клопотання ліквідатора ТОВ "Агро ХХІ" про розгляд справи без його участі, колегія суддів визнала за можливе закінчувати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що постановою Господарського суду Рівненської області від 24.01.2017 р. у справі № 918/54/16 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2 (а. с. 8-10).

Позивач вказує, що відповідно до ч.2 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: зокрема, предявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості.

Ліквідатором ТОВ "Агро ХХІ" ОСОБА_2 проведено інвентаризацію розрахунків з дебіторами і кредиторами та встановлено, що ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агропартнери Рівне" має заборгованість перед ТОВ "Агро ХХІ" в сумі 25663 грн. 73 коп. Вказана заборгованість виникла на підставі Договору оренди нерухомого майна № 24СГ від 31.01.2016 р. та Договору оренди рухомого майна від 20.06.2014 року.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Статтею 1 Господарського кодексу України (надалі ГК України, ГКУ) встановлено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до статті 2 цього ж Кодексу учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Статтею 3 ГК України надано визначення господарській діяльності та господарським відносинам. Зокрема вказаною статтею встановлено, що:

1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

3. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

4. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

5. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Відповідно до статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України, ЦКУ) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Вищенаведеними нормативними актами встановлено вичерпний перелік підстав за наявності яких між учасниками відносин у сфері господарювання виникають цивільні права та обов'язки.

Позивач в обґрунтування своїх вимог та виникнення прав та обовязків між ним та відповідачем посилається на Договір оренди нерухомого майна № 24СГ від 31.01.2016 р. та Договір оренди рухомого майна від 20.06.2014 р.

Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять вказаних договорів, одночасно вбачається, що договори на підтвердження суми заборгованості у ліквідатора відсутні.

Також скаржник вказує на той факт, що відповідач не виконав вимоги ухвали господарського суду Рівненської області від 11.08.2017 р. у справі № 918/559/17 в частині надання договорів, актів приймання-передачі, накладних, актів звірки заборгованості, укладених між позивачем та відповідачем, з яких виникла заборгованість.

В той же час, згідно з ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, саме позивач, а не відповідач, має довести існування Договору оренди нерухомого майна № 24СГ від 31.01.2016 р. та Договору оренди рухомого майна від 20.06.2014 р.

З огляду на вищезазначені норми, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" про стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агропартнери Рівне" 25663 грн. 73 коп. не ґрунтуються на законі, не підтверджені матеріалами справи, а відтак є безпідставними, і, відповідно, не підлягають задоволенню.

Таким чином, доводи викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, оскільки є необґрунтованими та такими, що не доведені належними та допустимим доказами того, що у відповідача виникли зобовязання перед ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро XXI" по сплаті останньому 25633 грн. 73 коп.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного суду приходить до висновку, що позов безпідставний та необґрунтований, тому в його задоволенні правомірно відмовлено судом першої інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що наявність права на звернення до суду, шляхом подання позову не є безумовною підставою для його задоволення, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, тобто тягар доказування лежить на позивачеві, в даному випадку апелянт не довів належними та допустимими доказами обставини на які посилається.

Колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, рішення господарського суду Рівненської області від 12.09.2017 р. у справі № 918/559/17 прийняте за повного з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування в порядку статті 104 ГПК України.

Поруч з тим, в апеляційній скарзі скаржник, зазначив про неможливість сплати судового збору у строки і в порядку, визначеному законом України "Про судовий збір", тому просить відстрочити сплату судового збору.

За приписами ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2017 р. у розмірі 1600 грн.

Тобто, за подання позовної заяви до господарського суду Рівненської області до сплати підлягав судовий збір у розмірі 1600 грн.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Враховуючи викладене, при зверненні до суду з апеляційною скаргою скаржнику необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 1760 грн. (1600 грн. х 110% = 1760 грн.).

Відповідно статті 8 Закону України "Про судовий збір", суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 р. ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" було відстрочено сплату судового збору до прийняття судового рішення у справі.

Відповідно до пункту 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року №7, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, зокрема, у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК України.

Водночас, суд констатує, що на момент винесення судового рішення у вигляді постанови апеляційним господарським судом, апелянт так і не надав доказів сплати даного судового збору.

Суд констатує, що з огляду на те, що апеляційний господарський суд залишив вище у даній судовій постанові апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін (яким у позові відмовлено), то в силу дії статті 49 ГПК України судовий збір підлягає покладенню на позивача.

Відтак, з огляду на умови пункту 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року №7, апеляційний господарський суд вважає за необхідне стягнути не сплачену суму судового збору за розгляд апеляційної скарги (1760 грн.) в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 12.09.2017 р. у справі № 918/559/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро XXI" - без задоволення.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" (35431, Рівненська область, Гощанський район, с. Бабин, вул. Заводська, будинок 1, код 34438102) в дохід Державного бюджету України 1760 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Господарському суду Рівненської області видати наказ на виконання даної постанови.

4. Справу № 918/559/17 повернути в господарський суд Рівненської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.