Постанова № 69726930, 19.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2017 р. Справа№ 910/4882/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Хрипуна О.О.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Близьнюкова С.І. - представник за довіреністю б/н від 08.12.2016;

від відповідача: Кубрак О.О. - представник за довіреністю б/н від 22.05.2017;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша будівельно-монтажна група»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017

у справі № 910/4882/17 (суддя - Лиськов М.О.)

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша будівельно-монтажна група»

про стягнення 238 444,04 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша будівельно-монтажна група» (надалі - відповідач) про стягнення 238 444,04 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 позов задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша будівельно-монтажна група» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2017 апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша будівельно-монтажна група» було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.09.2017.

В судовому засіданні 20.09.2017 в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 19.10.2017.

11.10.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів від апелянта надійшло клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке було задоволено судом апеляційної інстанції; в судовому засіданні 19.10.2017 в порядку ч. 7 ст. 81-1 ГПК України здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Також від апелянта надійшли додаткові письмові пояснення.

17.10.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів від позивача надійшли письмові пояснення стосовно доводів апеляційної скарги.

18.10.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів від апелянта надійшли пояснення щодо затримки вчинення дій позивачем, які передували виконанню зобов'язань відповідачем.

Через технічну неможливість здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в залі судового засідання № 16, було здійснено заміну залу судового засідання на № 7, у зв`язку з чим, судове засідання розпочалося із затримкою.

В судовому засіданні 19.10.2017 представник відповідача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про відмову в позові повністю.

Представник позивача в судовому засіданні 19.10.2017 проти задоволення апеляційної скарги у даній справі заперечив, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, від 24.10.2016 між ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС та ТОВ «Перша будівельно-монтажна група» за результатами проведених відкритих торгів був укладений договір №5/205-16 про надання послуги «ДБН А.2.2-3:2014 Розвідні трубопроводи насосних станцій циркуляційної системи. Поточний ремонт, антикорозійне пофарбування трубопроводів бризкальних модулів» (надалі - договір, належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Пунктом 1.1. договору виконавець зобов'язується на свій ризик, у порядку і на умовах, визначених цим договором, надати за завданням замовника наступну послугу «ДБН А.2.2.-3:2014 Розвідні трубопроводи насосних станцій циркулярної системи. Поточний ремонт. Антикорозійне пофарбування трубопроводів бризкальних модулів», яку замовник зобов'язується прийняти та оплатити.

Відповідно до п. 2.1 договору, вартість послуги за договором складає 2 097 600,00 грн з ПДВ.

При цьому, строк надання послуги визначений у п. 3.1 договору, де вказано, що виконавець зобов'язаний надати послугу у строк жовтень - листопад 2016.

Відповідно до п. 12.1 договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2017.

Розглядаючи спір по суті у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими, а тому задоволенив їх в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на момент звернення з позовом ТОВ «Перша будівельно-монтажна група» зобов'язання за договором виконало частково, на суму 797 406,00 грн, з простроченням строку, встановленого п. 3.1 договору, що підтверджується наступними актами приймання наданих послуг: №1 від 16.12.2016 за грудень 2016 на суму 578 206,80 грн; №2 від 29.12.2016 за грудень 2016 на суму 219 199,20 грн (т. 1, а.с. 37-44). Таким чином, вартість залишку ненаданих виконавцем послуг складає 1 300 194 грн. Саме на вказану суму позивачем було нараховано пеню та штраф за невиконання умов договору.

Натомість, за доводами відповідача, порушення ним строків надання послуг встановлених договором, сталося внаслідок прострочення кредитора, тобто позивача.

Однак зазначена позиція відповідача не приймається судом апеляційної інстанції, що обґрунтовується наступним.

Щодо доводів апелянта про настання несприятливих погодних умов, які перешкоджали виконанню зобов'язань, як підстава відмови в позові, суд апеляційної інстанції зазначає, що зазначена обставина не може бути підставою для відмови в позові з урахуванням наступного.

Так, відповідно до п. 3.1. договору строк надання послуг - жовтень 2016 - листопад 2016.

Відповідно до п. 4.6. договору, якщо в процесі надання послуги виявляється неминучість одержання негативного результату або недоцільність подальшого надання послуги, виконавець зобов'язується призупинити надання послуги, довівши про це до відома замовника в 5-ти денний строк після призупинення надання послуги.

Разом з цим, зазначаючи про необхідність призупинення надання послуг через ряд обставин, апелянт посилається на лист № 22-11/2016-3 від 22.11.2016 (т. 1, а.с. 218-219). При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний лист було направлено на адресу позивача лише 15.02.2017 про що свідчить наявний в матеріалах справи опис вкладення у цінний лист (т. 1, а.с. 223). А з урахування, визначеного договором строку надання послуг (жовтень - листопад 2016 року), даний доказ не може свідчити про дотримання відповідачем п. 4.6. договору.

Більше того, суд апеляційної інстанції відзначає, що, укладаючи договір, строк виконання зобов'язань по якому визначено на жовтень - листопад 2016 року, сторони, а зокрема, відповідач, виходячи із засад розумності, мав усвідомлювати (свідомо допускати) можливість настання несприятливих погодніх умов (в частині зниження середньодобової температури повітря (нижче 5 градусів за Цельсієм) та підвищення вологості повітря (більше 85 % в листопаді місяці). А тому в цій частині суд апеляційної інстанції не приймає такі доводи апелянта як необґрунтовані та такі, що суперечать засадам розумності. Відповідач, плануючи свою комерційну (підприємницьку діяльність), метою якої є отримання прибутку, діє на свій ризик і повинен враховувати не лише свої комерційні інтереси, а й усвідомлювати можливість настання негативних наслідків для іншої сторони договору.

Щодо доводів про недопуск персоналу відповідача до надання послуг, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, договір №75/205-16 від 24.10.2016 укладено за результатами відкритих торгів, проведених згідно з Законом України «Про публічні закупівлі» (надалі - Закон).

В пункті 4 розділу 3 Тендерної документації №83-2/2/16-051 від 31.08.2016 (надалі - ТД), встановлені кваліфікаційні критерії до учасників та перелік документів щодо підтвердження відповідності цим критеріям. Відповідно до п. 3 р. 5 ТД, остання відхиляється замовником, зокрема, у разі, якщо учасник не відповідає кваліфікаційним критеріям, установленим статтею 16 Закону.

Підпунктом 4.2.1 пункту 4 розділу 3 ТД визначено, що для участі в процедурі закупівлі учасники повинні надати довідку в довільній формі за підписом уповноваженої особи і скріпленої печаткою учасника, що містить інформацію щодо чисельності та складу працюючих, з підтвердженням їх відповідної кваліфікації, знання та досвіду, з додаванням списку персоналу, який планується залучити до надання послуги, який має містити наступні дані: прізвище, ім'я, по-батькові; посада; освіта; кваліфікація (спеціалізація); досвід надання послуг з антикорозійного фарбування металоконструкції строки перевірки знань ППБ, ПОП.

Так, із тендерної документації вбачається, що відповідачем була надана довідка про наявність працівників відповідної кваліфікації, яка містила інформацію про 25 осіб, які відповідач планував залучити до надання послуг.

З пояснень позивача вбачається, що зазначена вимога останнього була обумовлена, у тому числі, тим, що за договором виконавець зобов'язався забезпечити надання послуги персоналом відповідної кваліфікації (п. 6.2.1). Крім того, пунктом 6.3.4 договору зафіксований обов'язок замовника відповідати за допуск персоналу виконавця для надання послуги на території замовника в порядку, передбаченому нормативно-розпорядчою документацією замовника.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що в подальшому відповідач неодноразово змінював списки персоналу, допуск яким просив надати, що підтверджується, зокрема, листами вих. №07-11/2016-1 від 07.11.2016 та вих. №14-11/2016-1 від 2016, направленими більш ніж через два тижні після дати укладення договору. Отже, суд апеляційної інстанції відзначає, що список осіб, зазначений відповідачем у тендерній документації, не співпадає із списками осіб, допустити до надання послуг яких в подальшому просив відповідач.

А тому з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів в розумінні ст.ст. 33, 36, 34, 43 ГПК України, суд апеляційної інстанції приймає доводи позивача, що через внесені відповідачем зміни до списків персоналу, який мав надавати послуги за договором (які відрізняються від зазначених самостійно відповідачем у тендерній документації) фактично негативно вплинули на строки оформлення допуску, і, як наслідок, вчасного надання послуг. А тому в цій частині відхиляються як необгрунтовані, доводи апелянта про те, що саме позивач безпідставно не допускав його персонал до виконання робіт. А тому до спірних правовідносин не підлягають до застосування приписи ст. ст. 213, 637 ЦК України щодо тлумачення умов договору. Саме непослідовні дії апелянта (щодо зміни списку персоналу) призвели, в тому числі, до порушення строків виконання договору, а не різне розуміння стороними його умов.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи апелянта з посиланням на п. 12.1 договору, відповідно до якого, строк дії договору визначений до 31.05.2017. Оскільки сторони договору окремо погодили строк надання послуг з жовтня по листопад 2016, тоді як строк дії договору жодним чином не змінює та не продовжує, визначений в п. 3.1. строк виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, правомірність правочину презюмується.

Окрім цього, згідно з положеннями ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що при проведенні прилюдних торгів, відповідач був ознайомлений із умовами тендерної пропозиції, прийняв її, та фактично, був готовий надати обумовлені послуги, що підтверджується укладення договору про надання послуг.

Суд апеляційної інстанції також приймає доводи позивача, зазначені в судовому засіданні 19.10.2017 (на якому здійснювалось фіксування судового процесу), що у разі незгоди відповідача із умовами, процедурою проведення відкритих торгів, останній не був позбавлений права звернутись із відповідними скаргами до Антимонопольного Комітету України, оскаржити в судовому порядку. Однак жодних аналогічних дій відповідачем вчинено не було.

Більше того, з урахуванням звернення відповідача до позивача з проханням продовжити строк надання послуг та дію договору, апелянт не був позбавлений права звернутись з відповідних позовом в загальному порядку. Однак, не скористався таким правом, сам запропонував перелік осіб (25) та надав згоду виконати такі роботи (надати послуги).

Щодо доводів апелянта про відсутність вини останнього у простроченні виконання договору, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем в розумінні ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів настання форс-мажорних або обставин непереборної сили, які б перешкоджали б апелянту виконати умови договору або ж звільнили останнього від встановленої договором відповідальності. А тому в цій частині доводи апелянта не є підставою для відмови в позову, та, відповідно для скасування рішення суду першої інстанції.

Відносно доводів апелянта, що судом першої інстанції порушено матеріальні та процесуальні норми чинного законодавства, зокрема, в частині того, що судом не було зменшено, або взагалі відмовлено у стягненні неустойки у зв'язку з відсутністю вини відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає, що зменшення розміру неустойки (штрафу) - є правом, а не обов'язком суду, що може бути застосовано у виняткових випадках в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України. При цьому, розглядаючи спір у даній справі, відповідач не довів винятковість випадку, більше того, як судом першої, так і судом апеляційної інстанції було встановлену вину відповідача у простроченні строку надання послуг за договором. Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" входить до переліку підприємств, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, діяльність такого підприємства спрямована на виробництво електроенергії, забезпечення безпечної експлуатації та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, безперебійного енергопостачання суб'єктів господарювання та населення, а також, у межах своєї компетенції, забезпечення постійної готовності України до швидких ефективних дій у разі виникнення аварій на підприємствах атомної енергетики, радіаційних аварій у промисловості (п. 2.1. Статуту). А тому з урахуванням зазначеного, відповідач мав усвідомлювати важливість діяльності позивача.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції також зазначає, що на виконання підпункту 4.2.2 пункту 4 розділу З ТД ТОВ «ПБМГ» був наданий лист-гарантія, яким ТОВ «ПБМГ» гарантувало ВП ЗАЕС отримання допуску до особливих робіт згідно ст. 64 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» до початку виконання робіт в разі акцепту його пропозиції.

Статтею 64 ЗУ «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» передбачено, що допуск осіб до роботи на ядерних установках з ядерними матеріалами і об'єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання, надає керівник підприємства, установи, організації за наявності позитивних висновків спеціальної перевірки всіх відомостей, що подають про себе особи, які бажають виконувати роботи на ядерних установках з ядерними матеріалами і об'єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання, відповідно до вимог цього Закону. Спеціальну перевірку виконують, на підставі відповідного запиту державні органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність згідно з законодавством. Порядок проведення спеціальної перевірки встановлює Кабінет Міністрів України.

Згідно з п. 1.2. Методичних рекомендацій щодо надання фізичним особам допуску до виконання особливих робіт у Міненерговугілля, на підприємствах паливно-енергетичного комплексу, що належать до сфери управління Міненерговугілля (затв. Наказом Міненерговугілля України від 06.03.2012 №152) надання допуску до виконання особливих робіт - складова частина організаційних заходів системи фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, яка є однією з умов досягнення цілей фізичного захисту на державному рівні, яка передбачає, зокрема, отримання в письмовій формі згоди фізичної особи на проведення спеціальної перевірки відомостей про себе відповідно до статей 64, 65 та 66 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"; оформлення документів для проведення спеціальної перевірки, допуску та здійснення доступу до виконання особливих робіт (надалі - спеціальний допуск, допуск до особливих робіт) в порядку, передбаченому чинним законодавством України та цими Методичними рекомендаціями.

Наявність у посадових осіб підрядної організації допуску до особливих робіт дозволило б цим посадовим особам отримати перепустки на територію ВП ЗАЕС та оперативно здійснити оформлення необхідних документів для пропуску решти персоналу ТОВ «ПБМГ», залученого до виконання робіт, а також необхідних машин, механізмів і матеріалів на територію гідротехнічних споруд Замовник - до місця виконання робіт за договором №75/205-16 від 24.10.2016. Отже, апелянт ототожнює поняття "допуск персоналу" та "спеціальний допуск".

Незважаючи на надані відповідачем на етапі тендеру гарантії, допуск до виконання особливих робіт був отриманий директором із виробництва Анцебуровим В.М. та інженером з підготовки виробництва ОСОБА_5 лише 28.02.2017 наказ №2802/2017-01, що підтверджується листом ТОВ «ПБМГ» №2803-17/1 від 28.03.2017.

При цьому, згідно з п. 6.3.4 саме замовник зобов'язався відповідати за допуск персоналу виконавця для надання послуги на території замовника, в порядку, передбаченому нормативно-розпорядчою документацією замовника.

Відсутність актуальних списків персоналу відповідної кваліфікації, який мав бути задіяний при виконанні робіт, та відсутність допуску до особливих робіт у посадових осіб відповідача, наявність якого дозволила б останньому оперативно вирішувати всі поточні питання, створила певні перешкоди у виконанні вказаного обов'язку. Тому підстав для застосування положень чинного законодавства про зменшення штрафних санкцій на стадії апеляційного перегляду не встановлено.

Щодо тверджень апелянта про «невизначення» об'єму робіт, суд апеляційної інстанції приймає в цій частині доводи позивача що надані відповідачем додаткові документи, якими ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС підтвердило факт виконання ТОВ «Перша будівельно-монтажна група» роботи з антикорозійного пофарбування трубопроводів бризкальних модулів насосних станцій N217 та №15 на площі в 349,3 кв.м, не стосується договору №75/205-16 від 24.10.2016, про що останній був повідомлений листом №80- 33/11847 ВІД 14.06.2017. Так, угодою про розрахунки N275/123-17 від 08.09.2017 зафіксовано (п. 1), що "сторона 2 (позивач) підтверджує, що зазначені вище роботи були виконані стороною 1 (відповідач) на підставі «Акта о проведений контрольних замеров площади трубопроводов брызгальных модулей насосных станций цирксистемы №№15,17» за відсутності належним чином оформлених договірних відносин між сторонами, у зв'язку з чим, сторона 2 користується результатами зазначених робіт без достатньої правової підстави. Сторона 2 підтверджує, що в даний час виконані стороною 1 роботи є невід'ємною частиною обладнання ВП ЗАЕС та не можуть бути повернуті стороні 1 в натурі. Сторона 2 визнає свій обов'язок відшкодувати стороні 1 вартість безпідставно отриманих робіт, відповідно до ст.ст. 1212, 1213 ЦК України".

Крім того, факт виконання інших робіт був зафіксований сторонами 19.04.2017, в результаті комісійного обміру трубопроводів, тоді як кінцевою датою, взятою позивачем при розрахунку заявленої до стягнення пені є 12.03.2017. Тому ці докази не впливають на правильність ухваленого рішення і не входять до предмету доказування у даному спорі.

Окрім цього, заявляючи в своїй апеляційній скарзі про виконання всіх робіт, «навіть з перевищенням об'ємів робіт в строки до 31.05.2017», відповідач не зазначив про невиконання ним обсягу робіт по пофарбуванню решіток грубого очищення площею 312,1 кв.м, передбаченого Дефектною відомістю №698-16/80 (надалі - Дефектна відомість), що є невід'ємною частиною договору №75/205-16 від 24.10.2016. Більше того, станом на момент звернення з позовом, вказаний об'єм залишався невиконаним, у зв'язку з чим вищенаведене твердження ТОВ «ПБМГ» щодо «перевищення» обсягу робіт є безпідставним, оскільки фактично стороною на день розгляду справи в апеляційному порядку повністю умови договору не виконані.

Щодо доводів апелянта про незначне порушення строку надання послуг відповідачем, суд апеляційної інстанції зазначає, що таке поняття як «незначне» є оціночним поняттям, та, в даному випадку необґрунтованим з урахуванням прострочення частини надання послуг відповідачем на 74 дні, а також специфіки діяльності позивача.

Так, положеннями ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положеннями ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, відповідно ст.613 ЦК України встановлено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають з суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0.1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що за порушення строків надання послуги виконавець зобов'язаний сплатити замовнику за весь час прострочення пеню в розмірі 0,1% вартості послуги за договором, з якої допущено прострочення надання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів виконавець додатково сплачує Замовнику штраф у розмірі 7% від вказаної вартості послуги за договором. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов'язання.

За порушення встановлених договором строків надання послуги відповідачу - нараховані: пеня в розмірі 147 430,46 грн, що складається з наступного:

- за несвоєчасне надання послуг на суму 2 097 600,00 нараховано пеню в розмірі 31 464,00 (період нарахування - з 01.12.2016 по 15.12.2016);

- за несвоєчасне надання послуг на суму 1 519 393,20 нараховано пеню в розмірі 19 752,11 (період нарахування - з 16.12.2016 по 28.12.2016);

- за несвоєчасне надання послуг на суму 1 300 194,00 нараховано пеню в розмірі 96 214,36 (період нарахування - з 29.12.2016 по 12.03.2017);

Окрім цього, позивачем було нараховано штраф (7%) у розмірі - 91 013,58 грн.

При цьому позивач також зазначив, що ним не збільшувались періоди нарахування штрафних санкцій під час розгляду справи, хоча сторона могла скористатись таким правом з урахуванням часткового невиконання відповідачем Дефектної відомості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу на суму боргу за кожен період із зазначених вище підстав, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про їх обґрунтованість та необхідність стягнення з відповідача 147 430,46 - пені та 91 013,58 грн штрафу.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції відповідач не заперечує наявність прострочення виконання умов договору. Більше того, не надає контррозрахунок та не зазначає про невірність нарахування штрафних санкцій. Виняткових обставин для зменшення штрафних санкцій судом апеляційної інстанції не встановлено.

Щодо інших доводів апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010). А тому судом досліджуються докази і доводи сторін, виходячи з предмету спору і належності доказів у кожній справі в розумінні ст.ст. 33-34, 36, 43 ГПК України. Таким чином, всі інші доводи апелянта не приймаються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша будівельно-монтажна група» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 у справі № 910/4882/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 у справі № 910/4882/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4882/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді С.А. Гончаров

О.О. Хрипун