Рішення № 69726044, 04.09.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2017Справа №910/9291/17

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Енергомаш»

До відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Тімсен»

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1

Про визнання недійсним договору

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_2 (керівник), Торопенко І.Л. (за дов.),

Руденко А.С. (договір про надання правової допомоги)

від відповідача не прибули

від третьої особи не прибули

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Енергомаш» (далі - ТОВ «ІЦ «Енергомаш») до товариства з обмеженою відповідальністю «Тімсен» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення антресолі № 283 (двісті вісімдесят три) загальною площею 136,8 кв.м. в літ. «Ч-З», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 546598563101, укладений 06.01.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Енергомаш» та товариством з обмеженою відповідальністю «Тімсен», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А.В., реєстровий № 17.

Позов мотивований тим, що оспорюваний правочин в силу ст. 234 Цивільного кодексу України є фіктивним, тобто таким, який вчинено без наміру створення правових наслідків, яким ним обумовлювались, зокрема відповідач ухилився від здійснення оплати за договором, а позивач (в особі колишнього керівника) мав намір уникнути звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитом, і обидві сторони діяли з умислом, що згідно з ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним.

Суд своєю ухвалою від 09.06.2017 порушив провадження у справі № 910/9291/17 та залучив до участі у справі третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1.

ОСОБА_1 у відзиві на позов зазначив, що позивач не надав жодних доказів того, що сторони спірного договору не мали наміру створити правові наслідки на момент його укладення. Натомість передача товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Енергомаш» товариству з обмеженою відповідальністю «Тімсен» майна свідчить про намір створити юридичні наслідки. Крім того, в провадженні Комінтернівського районного суду міста Харкова перебуває справа № 641/9904/16-ц (провадження № 2/638/6648/15) за позовом ТОВ «ІЦ «Енергомаш» до ОСОБА_1 про витребування майна, в тому числі і нежитлового приміщення антресолі № 283 (двісті вісімдесят три) загальною площею 136,8 кв.м. в літ. «Ч-З», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 546598563101, підставою для витребування останнього є недійсність договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А.В., реєстровий № 17.

13.07.2017 суд продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

ОСОБА_1 подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку в судове засідання своїх представників не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

06.01.2015 товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Енергомаш» (продавець) та товариство з обмеженою відповідальністю «Тімсен» (покупець) уклали договір купівлі-продажу , який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дегтярьовою Аліною Володимирівною, реєстровий № 17 (далі - Договір).

Від продавця Договір підписав директор ОСОБА_7, який діяв згідно з статутом (нова редакція), зареєстрованим виконавчим комітетом Харківської міської ради 22.10.2007, реєстраційний номер 14801050005021588, зі змінами № 2 зареєстрованими Реєстраційною службою ГУЮ у м. Києві 22.12.2014 за № 10671050022011880, та протоколу № 1/11 від 04.11.2013, а від імені покупця - директор ОСОБА_8, який діє згідно зі статутом (нова редакція), зареєстрованого Реєстраційною службою ГУЮ у м. Києві, реєстраційний номер 10671050009019480, та протоколу № 2/05 від 28.05.2014.

Згідно з умовами Договору продавець передає у власність покупця нежитлове приміщення антресолі № 283 (двісті вісімдесят три) загальною площею 136,8 кв.м. в літ. «Ч-З», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 а покупець набуває у власність та зобов'язується сплатити оговорену грошову суму; відчужуване нежитлове приміщення належить продавцю на праві приватної власності, продаж нежитлових приміщень вчиняється за загальною ціною 63449,83 грн., у т.ч. ПДВ 20%, які покупець зобов'язується сплатити на розрахунковий рахунок продавця за згодою сторін до 06.06.2015.

Згідно з витягом за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об'єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 82916096 від 06.01.2015, на момент укладення оспорюваного правочину обтяжень стосовно нерухомого майна, яке є предметом оспорюваного правочину - не було, як не було і публічного обтяження з податкової застави, про що свідчить витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави № 46029666 від 06.01.2015

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інженерний центр «Енергомаш» № 02/12 від 26.12.2014, єдиним учасником ТОВ «Будівельно-монтажне управління «Енергомаш», якому належить 100% в статутному капіталі позивача, прийнято рішення про продаж належного товариству нерухомого майна (нежитлового приміщення антресолі № 283 (двісті вісімдесят три) загальною площею 136,8 кв.м. в літ. «Ч-З», що розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 19 (дев'ятнадцять) та уповноважено директора товариства на укладення та підписання відповідного договору;

Згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Тімсен» № 1/12 від 26.12.2014, єдиним учасником ТОВ «Тімсен» ОСОБА_9, якому належить 100% в статутному капіталі відповідача, прийнято рішення про придбання належного ТОВ «Інженерний центр «Енергомаш» нерухомого майна (нежитлового приміщення антресолі № 283 (двісті вісімдесят три) загальною площею 136,8 кв.м. в літ. «Ч-З», що розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 19 (дев'ятнадцять) та уповноважено директора товариства на укладення та підписання відповідного договору.

23.02.2016 товариство з обмеженою відповідальністю «Тімсен» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) уклали договір купівлі - продажу нерухомого майна, за яким продавець продав, а покупець придбав нежитлове приміщення антресолі № 283 (двісті вісімдесят три) загальною площею 136,8 кв.м. в літ. «Ч-З», що розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 19 (дев'ятнадцять).

Як зазначав позивач у позові, в подальшому, між ОСОБА_1, як позичальником, та ОСОБА_7 (який на даний час помер), як позикодавцем, укладено договір позики від 25.03.2016, в рахунок забезпечення виконання зобов'язання за яким щодо повернення позики у розмірі 2393824,20 грн., між сторонами було укладено договір іпотеки від 07.04.2016, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_7 нерухоме майно: нежитлове приміщення антресолі № 283 (двісті вісімдесят три) загальною площею 136,8 кв.м. в літ. «Ч-З», що розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 19 (дев'ятнадцять).

В свою чергу, позивач у позові наголошував на тому, що ним у 2014 році було отримано позов від банку про стягнення грошових коштів в сумі 42450362,92 грн. та 7729458,42 дол. США, за яким у січні 2015 було порушено провадження Господарським судом Харківської області у справі № 922/254/15, що і зумовило укладення оспорюваного правочину з метою уникнення звернення стягнення на майно.

Судом також встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2016 у справі № 922/254/15 позов банку до позивача та заставодваців і іпотекодавців задоволено повністю, присуджено до стягнення солідарно 4185927,38 грн. та 7433746,77 дол. США заборгованості, і вказане рішення набрало законної сили.

Крім того, позивач вказував і на те, що кошти за відчужену нерухомість відповідачем не було сплачено, а також не було сплачено і позивачем сформоване податкове зобов'язання зі сплати ПДВ в сумі 1407343,0 грн., яке виникло внаслідок відчуження належного позивачу нерухомого майна, і з якого погашено лише 571126,28 грн. Внаслідок несплати податкового боргу ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві складено акт опису майна від 28.04.2015 на підставі рішення заступника начальника ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22.05.2014 № 2693-25 про опис майна у податкову заставу, і саме тому укладення договору купівлі - продажу було направлено на уникнення звернення стягнення в податкову заставу належного позивачу нерухомого майна.

Додатково позивач вказує і на те, що директор позивача ОСОБА_7 на момент укладення оспорюваного правочину був і директором єдиного учасника позивача - ТОВ «Будівельно-монтажне управління «Енергомаш», учасником якого є ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Енергомаш-Проект», у статутному капіталі якого частка ОСОБА_7 складала 50%.

Також, як встановлено судом, відповідачем станом на момент вирішення спору, оплату за придбане нерухоме майно за договором купівлі - продажу від 06.01.2015 - на користь позивача не здійснено, належних та допустимих доказів протилежного в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України суду надано не було.

Крім того, на даний час на майно (зокрема, і на відчужене за оспорюваним договором купівлі - продажу) накладено арешт ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11.05.2017 в рамках кримінального провадження № 12015220540002023 від 03.09.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 388, ч. 1 ст. 188-1, ч. 1 ст. 172, ч. 1 та ч. 5 ст. 191 та ч. 4 ст. 190 КК України, яке перебуває в провадженні Головного слідчого управління Національної поліції України. До того ж, ухвалою Комітернівського районного суду міста Харкова від 13.10.2015 у справі № 641/10283/15к також накладено арешт на майно (зокрема, і на відчужене за оспорюваним договором купівлі - продажу) в рамках кримінального провадження № № 12015220540002023 від 03.09.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 357 ч. 1, 188-1 ч. 1, 172 ч. 1, 191 ч. 1, ст. 190 ч. 4 КК України. Кримінальне провадження порушено зокрема за фактами вчинення відносно ТОВ «Тімсен», ТОВ «Інженерний центр «Енергомаш» і ТОВ «Завод енергетичного машинобудування» кримінальних правопорушень, передбачених наведеними статтями, зокрема щодо розтрати майна товариства, захоплення приміщень, заволодіння злочинним шляхом майном підприємств, а досудовим розслідуванням встановлено, що існують достатні підстави вважати, що нерухоме майно (зокрема і те, що є предметом оспорюваного у даній справі правочину) є предметом вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 N 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У відповідності до роз'яснення п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» - фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Стаття 655 Цивільного кодексу України визначає договір купівлі-продажу, згідно з яким це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Тобто, обов'язок щодо оплати за придбане майно законодавцем повністю покладається на покупця.

За загальним правилом (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.

Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (частина третя статті 692 Цивільного кодексу України), або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Враховуючи вищенаведене, судом встановлено і не заперечувалось позивачем, що позивач в особі колишнього керівника, відчужуючи на користь відповідача за оспорюваним договором купівлі - продажу належне ТОВ «Інженерний центр «Енергомаш» нерухоме майно (нежитлове приміщення антресолі № 283 (двісті вісімдесят три) загальною площею 136,8 кв.м. в літ. «Ч-З», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 був обізнаний про наявність судового спору стосовно стягнення з нього (як боржника за кредитним договором) заборгованості в сумі 42450362,92 грн. та 7729458,42 дол. США (з яких в подальшому присуджено до солідарного стягнення рішенням 4185927,38 грн. та 7433746,77 дол. США), а отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Крім того, суд враховує і те, що оплату за придбане нерухоме майно за договором купівлі - продажу від 06.01.2015 - на користь позивача не здійснено, належних та допустимих доказів протилежного в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України суду надано не було, і позивач не вчиняв жодних дій на стягнення вартості відчуженої нерухомості, що в сукупності свідчить про свідомий намір сторін щодо невиконання зобов'язань по договору купівлі - продажу від 06.01.2015, а також про намір сторін приховати справжні наміри учасників правочину, зокрема щодо уникнення звернення стягнення на нерухоме майно, і що свідчить про те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Також, суд приймає як належний і допустимий доказ в обґрунтування фіктивності оспорюваного правочину наявність кримінального провадження № 12015220540002023 від 03.09.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 388, ч. 1 ст. 188-1, ч. 1 ст. 172, ч. 1 та ч. 5 ст. 191 та ч. 4 ст. 190 КК України, яке перебуває в провадженні Головного слідчого управління Національної поліції України, яке порушено зокрема за фактами вчинення відносно ТОВ «Тімсен», ТОВ «Інженерний центр «Енергомаш», і ТОВ «Завод енергетичного машинобудування» кримінальних правопорушень, передбачених наведеними статтями, зокрема щодо розтрати майна товариства, захоплення приміщень, заволодіння злочинним шляхом майном підприємств, а досудовим розслідуванням встановлено, що існують достатні підстави вважати, що нерухоме майно (зокрема і те, що є предметом оспорюваного у даній справі правочину) є предметом вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом.

Також, матеріалами справи підтверджується, що директор позивача ОСОБА_7 на момент укладення оспорюваного правочину був і директором єдиного учасника позивача - ТОВ «Будівельно-монтажне управління «Енергомаш», учасником якого є ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Енергомаш-Проект», у статутному капіталі якого частка ОСОБА_7 складала 50%.

На підставі викладеного, наведені обставини в сукупності свідчать про умисел обох сторін оспорюваного правочину (і продавця, в особі колишнього керівника, і відповідача, як покупця) приховати справжні наміри учасників правочину, який полягав в уникненні звернення стягнення на майно в процесі виконання судового рішення про стягнення заборгованості та виведення нерухомості з власності позивача.

Стосовно доводів відповідача у відзиві на позов про необхідність врахування презумпції чинності правочину, обумовленої ст. 204 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Судом при вирішенні спору встановлено, що внаслідок укладення оспорюваного правочину було порушено як права позивача, як продавця нерухомого майна, оскільки майно фактично вибуло з власності позивача на користь відповідача за фіктивним правочином, сторони при його укладенні діяли умисно, внаслідок чого укладення договору купівлі - продажу від 06.01.2015 не мало на меті настання правових наслідків, і наявністю вказаних обставин, які встановлені судом і підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, в сукупності спростовується презумпція чинності оспорюваного правочину.

З урахуванням наведеного, оцінивши в сукупності обставини справи та подані на їх підтвердження докази, суд дійшов висновку, що укладення між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, оспорюваного договору купівлі - продажу від 06.01.2015, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення антресолі № 283 (двісті вісімдесят три) загальною площею 136,8 кв.м. в літ. «Ч-З», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 546598563101, укладений 06.01.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Енергомаш» (вул. Луначарського, 4, м. Київ, 02002, код 24288388) та товариством з обмеженою відповідальністю «Тімсен» (вул. Луначарського, 4, м. Київ, 02002, код 30965566), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А.В., реєстровий № 17.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Тімсен» (вул. Луначарського, 4, м. Київ, 02002, код 30965566) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Енергомаш» (вул. Луначарського, 4, м. Київ, 02002, код 24288388) 1600 (одну тисячу шістсот) грн. судового збору.

Повний текст рішення складено 23.10.2017

Суддя С. А. Ковтун