Ухвала суду № 69725408, 17.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року Справа № 911/2581/14

ОКРЕМА ДУМКА

(в порядку ст. 47 ГПК України)

судді Вищого господарського суду України Полякова Б.М.

на постанову Вищого господарського суду України від 17.10.2017 у справі господарського суду Київської області № 911/2581/14

18.10.2017 Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Погребняк В.Я. - головуючий, Панова І.Ю., Поляков Б.М. прийнято постанову у справі № 911/2581/14, якою залишено без змін ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2017 про відмову в прийнятті апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Київської області від 15.02.2017 про відмову в зупиненні провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Макарово".

Мною, Поляковим Б.М., при винесені вказаної постанови від 18.10.2017 висловлено окрему думку, суть якої полягає в наступному.

Як вбачається, провадження у справі № 911/2581/14 про банкрутство ЗАТ "Макарово" порушено ухвалою господарського суду Київської області від 30.03.2016, а отже здійснюється за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI (далі - Закон про банкрутство).

Пункт 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Норми Закону про банкрутство визначають спеціальний порядок оскарження судових рішень місцевого господарського суду у справі про банкрутство в апеляційному та в касаційному порядку.

Так, положеннями ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство врегульовані питання щодо касаційного оскарження судових рішень у справі про банкрутство. Зокрема, у касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Наведений перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

Враховуючи те, що окрім судових рішень у формі постанов, у разі повернення апеляційної скарги (відмови в прийнятті апеляційної скарги, залишення її без розгляду) судом апеляційної інстанції виносяться ухвали, касаційне оскарження таких ухвал відбувається з урахуванням особливостей, передбачених Законом про банкрутство.

При цьому за змістом ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство при вирішенні питання про можливість касаційного оскарження процесуального документа суду апеляційної інстанції визначальним є саме судовий акт суду першої інстанції, а не результат його перегляду в апеляційному порядку та, відповідно, зміст резолютивної частини постанови (ухвали) суду апеляційної інстанції.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому положення частини третьої статті 8 цього Закону слід розуміти як такі, що встановлюють деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства.

У даному випадку предметом касаційного оскарження була ухвала суду апеляційної інстанції про відмову в прийнятті апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову в зупиненні провадження у справі про банкрутство, можливість оскарження якої не передбачена ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство.

Відповідна правова позиція щодо порядку касаційного оскарження судових рішень у справі про банкрутство викладена у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 07.12.2016 у справі № 922/952/13-г, від 27.01.2016 у справі №Б11/009-12, від 04.11.2015 у справі № 916/2019/13, від 18.11.2015 у справі № 910/15007/14, від 23.12.2015 у справі № 903/33/15 та згідно зі ст. 11128 ГПК України повинна враховуватись всіма судами України.

Згідно зі ст. 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав і обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.06.2009 зі справи "Термобетон" проти України" (заява № 22538/04) дійшов висновку щодо наявності необґрунтованої затримки у справі заявника з огляду на те, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись у світлі обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника.

Обов'язок оперативного, без надмірного затягування, здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Слід звернути увагу, що дії учасника провадження у даній справі про банкрутство - ЗАТ "Макарово" в особі Голови ліквідаційної комісії Ігнатенка С.Б. є яскравим прикладом зловживання своїми процесуальними правами, спрямоване на умисне затягування судового розгляду справи. Так, з моменту порушення провадження у даній справі вказаною особою вже вшосте ініційовано спочатку апеляційне, а потім касаційне провадження з перегляду судових рішень місцевого господарського суду, зокрема, оскаржено такі судові акти суду першої інстанції: ухвала про порушення провадження у справі від 14.07.2014, ухвала про зупинення провадження у справі від 15.07.2015, ухвала про порушення провадження у справі від 30.03.2016, ухвала попереднього засідання від 15.02.2017, ухвала про призначення арбітражного керуючого від 25.01.2017, ухвала про відмову в зупиненні провадження у справі від 15.02.2017.

При цьому постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2015 у даній справі також у порушення імперативних приписів ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство та практики Верховного Суду України було переглянуто та залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015, прийняту за результатом перегляду ухвали місцевого суду від 15.07.2015 про зупинення провадження у справі.

Однак, не зважаючи про наявність обставин, які беззаперечно свідчать про навмисне затягування ЗАТ "Макарово" своїми діями провадження у справі про власне банкрутство, суд касаційної інстанції в черговий раз безпідставно порушує 25.09.2017 касаційне провадження та у подальшому переглядає по суті ухвалу суду апеляційної інстанції, яка не підлягає касаційному оскарженню. Більше того, у межах цього провадження ухвалою від 10.10.2017 Вищий господарський суд України за клопотанням знову ж таки ЗАТ "Макарово" відкладає розгляд його касаційної скарги з продовженням строку її розгляду на 15 днів у порядку ст. 69 ГПК України.

Такі дії суду лише сприяють затягуванню розгляду справи про банкрутство, що у свою чергу порушує гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції право сторін на розгляд справи упродовж розумного строку, а також призводить до збитків кредиторів боржника внаслідок дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Отже, з урахуванням вищезазначеного та приписів ст. 6 Конвенції, ст.ст. 41, 11128 ГПК України, ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство вважаю що касаційне провадження за касаційною скаргою ЗАТ "Макарово" підлягало припиненню відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, як безпідставно порушене.

суддя

Вищого господарського

суду України Б.М. Поляков