Ухвала суду № 69725066, 19.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

19 жовтня 2017 року м. Київ К/800/33581/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Пасічник С.С., перевіривши касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року у справі за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и л а :

Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначало, що в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідач не забезпечив працевлаштування інвалідів у відповідній кількості та не сплатив вчасно за це адміністративно-господарські санкції. Просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у сумі 85222,22 та пеню за порушення термінів їх сплати - 34,09 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року частково задоволено позов: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 42611,11 грн. та пеню в розмірі 17,05 грн.; в іншій частині вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати і ухвалити нове рішення.

Разом з тим, дослідивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, у відкритті провадження за касаційною скаргою необхідно відмовити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві складала 90 осіб, з них кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить 4 особи, втім, Товариством було працевлаштовано лише 2 інваліда.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач частково виконав свій обов'язок, що полягав у повідомленні центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів та потребу у направленні такої категорії осіб для працевлаштування, направляючи форму звітності №3-ПН; підприємством вживались всі залежні від нього заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів, які вимагає Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", однак невірно було визначено норматив робочих місць для такої категорії осіб, а тому адміністративно-господарські санкції та пеня повинні бути нараховані за одне незайняте робоче місце для працевлаштування інваліда, а не два, як того вимагає позивач.

Згідно частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

За змістом частин 2 та 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів; самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частинам 9 та 10 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Отже, виходячи з наведених вимог закону, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, в постанові від 20 червня 2011 року по справі №21-60а11, від 26 червня 2012 року по справі №21-105а12, від 02 квітня 2013 року по справі №21-95а13, від 16 квітня 2013 року по справі №21-81а13.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, на підприємстві відповідача протягом 2016 року працював 1 інвалід, з червня 2016 року працювала ще одна особа зазначеної категорії. З копій інформації про попит на робочу силу (вакансій), яка подавалась підприємством до служби зайнятості, в період з січня по червень 2016 року на підприємстві було дві вакантні посади, створені для працевлаштування інвалідів; з липня 2016 року така посада була одна, тобто підприємством у 2016 році було створено три робочих місця для працевлаштування інвалідів.

Разом з тим, враховуючи середньооблікову чисельність працівників підприємства, яка складає 90 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на Товаристві з обмеженою відповідальністю "Славгород" відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" повинен становити 4 особи.

Відповідно до частин першої та другої статті 218 ГК України підставою настання господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи те, що Товариством частково виконано свій обов'язок, який полягав у повідомленні центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів та потребу у направленні такої категорії осіб для працевлаштування, направляючи форму №3-ПН; при цьому доказів того, що Товариство відмовило у працевлаштуванні хоча б одній особі з обмеженими можливостями (інваліду), яка до нього звернулася, або що центром зайнятості направлялися відповідні особи-інваліди, але не були працевлаштовані з його вини, надано не було, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій лише за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, зокрема, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (а у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Виходячи із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, дана касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки не містить належних доводів в підтвердження незаконності прийнятих судами попередніх інстанцій рішень, а тому, з врахуванням наведених приписів пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, не викликає необхідності перевірки судом касаційної інстанції матеріалів справи, що в свою чергу, є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и л а :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року у справі за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Додані до касаційної скарги матеріали повернути особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя

Вищого адміністративного суду України С.С. Пасічник