Ухвала суду № 69724552, 18.10.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 р.Справа № 818/699/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.07.2017р. по справі № 818/699/17

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України

про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі по тексту - ДКС України, відповідач), в якому просив суд :

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочення, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми;

- стягнути з відповідача 86 040 грн. моральної шкоди.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04.07.2017 року по справі № 818/699/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди -задоволено частково.

Зобов'язано Державну казначейську службу України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 41600) компенсацію за несвоєчасне виконання рішення Конотопського міськрайонного суду від 02 жовтня 2013 року по справі № 577/4380/13-а.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.07.2017 року по справі № 818/699/17 скасувати, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ДКС України моральної шкоди в розмірі 86040 грн. задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що необґрунтовано тривале невиконання судового рішення про стягнення коштів на користь позивача призвело до заподіяння позивачеві душевних страждань, у зв'язку з чим наявні підстави для відшкодування моральної шкоди позивачеві.

Представник відповідача в надісланих до суду письмових запереченнях просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін. Пояснив, що 23.05.2017 р. відповідачем самостійно прийнято рішення про виплату позивачу компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень. Після прийняття зазначеного рішення Державне казначейство неодноразово зверталось до Міністерства фінансів України щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України з метою виділення додаткових коштів, у зв'язку з чим було відкладено безспірне списання коштів державного бюджету на підставі ч.2 п.49 Порядку виконання рішень суду про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ № 845 від 03.08.2011 року (далі по тексту - Порядок № 845). Разом з тим, визначення коштів на певну мету шляхом внесення змін до законів про Державний бюджет є прерогативою виключно Верховної Ради України. Отже, відкладення безспірного списання коштів відповідно до Порядку № 845 та виконання судового рішення за черговістю надходження, в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань є підтвердженням відсутності вини відповідача. При цьому, відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Крапівницький проти України» від 17.09.2002 року, період невиконання рішення строком у 2 роки 7 місяців не є занадто довгим терміном, щоб становити підставу для обґрунтованості скарги за ст.6 Конвенції.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, позивач в надісланому до суду письмовому клопотанні просив суд апеляційної інстанції розглянути справу за його відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у ДКСУ перебував виконавчий лист, виданий 02.10.2013 р. Конотопським міськрайонним судом Сумської області по справі № 577/4380/13-а про стягнення на користь ОСОБА_1 недоплаченої за 2009 рік щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій в сумі 2150 грн.

Кошти, які підлягали стягненню на цим листом, перераховані ОСОБА_1 лише 30.03.2017 р. (а.с. 10-12,13,31).

Отже, рішення у справі № 577/4380/13-а було виконано з порушенням тримісячного строку, встановленого частиною 4 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Не погодившись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочення, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, а також стягнення з ДКСУ моральної шкоди в розмірі 86040 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено нарахування та виплати позивачу компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення у справі № 577/4380/13-а, хоча обов'язок нарахування і виплати такої компенсації прямо встановлений законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити інфляційні виплати за час прострочення виконання грошового зобов'язання у зв'язку з його несвоєчасним виконанням, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем не виникло цивільних відносин, а тому норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов'язань, не застосовуються до спірних правовідносин, що виникли у зв'язку з виконанням судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що ОСОБА_1 та члени його сім'ї зазнали душевних страждань внаслідок надмірно тривалого невиконання кінцевого рішення з вини посадових осіб Державної казначейської служби України.

В обґрунтування розміру моральної шкоди позивач посилається на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої передбачено право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання судового рішення, за яке держава несе відповідальність, і розмір шкоди в аналогічних справах Європейського суду з прав людини встановлюється на рівні 1500-3000 євро.

Враховуючи викладене, позивач вважає розумним і справедливим присудити еквівалент 3000 євро (26,68 грн. х 3000 євро) = 86040 грн., оскільки невиконання судового рішення триває більше ніж 3 роки. Вказана сума, на думку позивача є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

Разом з тим, колегія суддів вказує, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім'ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Наявність практики Європейського Суду з прав людини щодо стягнення з держави на користь особи, що звертається до суду, моральної шкоди в розмірі 1500-3000 євро у розумінні ст.23 ЦК України не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 86040 грн., оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Крім того, відповідно до ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Крапівницький проти України» від 17.09.2002 року, відповідно до прецедентної практики Суд нагадує, що заявник, який отримує на внутрішньому рівні відшкодування шкоди за заявлене порушення Конвенції, більше не може вважатися "жертвою" порушення прав, передбачених Конвенцією, з боку однієї із договірних сторін ("Екле проти Німеччини" від 15.07.1982 року, серія А "51, стор. 30, § 66).

У цьому випадку Суд зауважує, що рішення Житомирського районного суду від 19.11.1998 року було повністю виконано і сума, визначена вищезгаданим судовим рішенням, була виплачена заявнику 8 червня 2001 року. Крім того, стосовно скарження заявника на надмірну тривалість виконання вищезгаданого рішення, Суд вважає, що приймаючи до уваги факти справи та загальну тривалість процедури загалом, два роки та сім місяців, ця тривалість не розглядатиметься яка така, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 § 1 Конвенції.

У зв'язку з вищенаведеним Суд вважає, що у розумінні статті 34 Конвенції заявник не може вважатися "жертвою" порушення прав щодо виконання рішення суду, оскільки воно було виконане під час подачі заяви до Суду. У цьому сенсі Суд вважає, що скарга є необґрунтованою в сенсі статті 35 § 3 Конвенції та має бути відхилена відповідно до статті 35 § 4.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується позивачем по справі, постанова Конотопського міськрайонного суду Сумської області по справі № 577/4380/13-а на час звернення позивача до суду є повністю виконаною, оскільки 30.03.2017 року позивачеві виплачено кошти за цією постановою. Отже, з урахуванням вищенаведеної позиції Євпопейського Суду з прав людини, доводи позивача про обов'язковість відшкодування на його користь моральної шкоди є помилковими.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ДКСУ моральної шкоди в сумі 86040 грн. є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують.

Керуючись ст.ст.41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.07.2017р. по справі № 818/699/17 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 23.10.2017 р.