Ухвала суду № 69724550, 18.10.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 р.Справа № 818/138/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Калиновського В.А. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С.,

за участю представника відповідача Сумцової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління ДФС у Сумській області, Приватного підприємства "Нове століття плюс" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2017р. по справі № 818/138/17

за позовом Приватного підприємства "Нове століття плюс"

до Головного управління ДФС у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство «Нове століття плюс», звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Сумській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Сумській області від 27.10.2016 № 0001761404.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що на час проведення перевірки мав в наявності документи, які податкове законодавство пов'язує з правом платника податків на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Зазначив, що як на момент здійснення господарських операцій з контрагентами, так і на момент проведення перевірки, останні є діючими, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Стверджував, що взаємовідносини позивача з контрагентами склалися в межах звичайної господарської діяльності, мали реальний характер та підтверджені належними документами.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року у справі № 818/138/17 частково задоволено адміністративний позов Приватного підприємства "Нове століття плюс" до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.10.2016 № 0001761404 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 6620,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1655,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач також не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, Головним управління ДФС у Сумській області на виконання ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м.Києва від 01.08.2016 в справі №760/6919/16-к проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПП «Нове століття плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ «ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія», TOB «РЗХ Лімітед», ТОВ «Ека строй плюс», ТОВ «Інтербілд комьюніті», ТОВ «Макао союз» за результатами якої складено акт №175/14-05-24/32149065/42 від 03.10.2016 в якому контролюючим органом зроблено висновок про порушення п.198.1, п. 198.3 ст.198, ст.200.1 Податкового кодексу України в частині завищення податкового кредиту по господарським операціям із вказаними контрагентами (т.1 а.с. 19 - 55, 241 - 251).

На підставі зазначеного акту перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення від 27.10.7016 № 0001761404 щодо визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 47321,25 грн. (в т.ч. основний платіж - 37857,0 грн., штрафна санкція - 9464,25 грн.) (т.1 а.с. 9).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія», ТОВ «Ека строй плюс» підтверджується належними первинними документами,.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується удвох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів (послуг) (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Водночас, ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999 р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За приписами ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені ПК України. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як підтверджено матеріалами справи, між позивачем та ТОВ «ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія» укладено два договори підряду №ДП - 18/03 від 18.03.2015, №27/03 від 27.03.2015 на виконання робіт по частковому ремонту напольних люків та монтаж банерної сітки (т.1 а.с. 71 - 74, 81 - 84).

На виконання робіт складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та виписані податкові накладні на загальну суму 21000,00грн. у т.ч. ПДВ 3500,00грн., що включено позивачем до складу податкового кредиту за березень 2015р. Розрахунки проведено у безготівковій формі згідно платіжних доручень від 06.04.2015 та 14.04.2015р. (т.1 а.с. 75 - 80, 85 - 90).

Також, між позивачем та ТОВ «Ека строй плюс» укладено договір підряду №03/06 від 03.06.2015 на виконання робіт з монтажу банерної сітки та монтажу захисної сітки фасаду (т.1 а.с. 122 - 125).

На виконання робіт складені акти приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) від 03.06.2015, виписана податкова накладна на загальну суму 18720,00грн. у т.ч. ПДВ 3120,00грн., що включено позивачем до складу податкового кредиту за червень 2015р., розрахунки проведено у безготівковій формі згідно платіжного доручення (т.1 а.с. 126 - 132).

Матеріалами справи встановлено, що перелічені вище податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, на момент видачі зазначених вище податкових накладних позивач та його контрагенти ТОВ «ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія», ТОВ «Ека строй плюс» були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників податку на додану вартість, про що є відповідне свідоцтво, а отже мали право складати податкові накладні.

Колегія суддів зазначає, що досліджені у судовому засіданні документи бухгалтерського та податкового обліку, податкові накладні, відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999р., містять обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, не мають дефектів форми, змісту або походження, тобто є такими, що не викликають сумнівів щодо їх юридичної сили та доказовості та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Щодо доводів відповідача про відсутність у контрагентів позивача достатньої кількості ресурсів для виконання об'єму робіт згідно договорів підряду перед позивачем, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів або відсутності у контрагентів основних фондів чи кваліфікованого персоналу.

Також статтею 16 ПК України передбачено, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету - є платники податку.

Відповідно до п.36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, допущені безпосередньо ним самим.

Отже, відповідальність є персональною; обов'язковою правовою підставою для неї є наявність вини конкретного платника податків у допущених порушеннях, відповідно, вона не може автоматично поширюватись на контрагентів платника податків. Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ «ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія» та ТОВ «Ека строй плюс» позивачем надані копії необхідних документів, що підтверджують факт реального здійснення господарських операцій по вищезазначеним контрагентам.

Разом з тим, щодо взаємовідносин позивача з TOB «РЗХ Лімітед», ТОВ «Інтербілд Комьюніті» та ТОВ «Макао Союз», колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що між позивачем та ТОВ «РЗХ Лімітед» укладено договори підряду:

- № 02/06 від 02.06.2015р на виконання робіт з демонтажу банерної сітки та демонтажу захисної сітки фасаду (т.1 а.с. 91 - 94);

- №25 від 25.05.2015р. на виконання робіт з монтажу тонувальної плівки на вітринах готелю (т.1 а.с. 101 - 104);

- №14 від 01.05.2015р. про надання транспортних послуг (т.1 а.с. 112 - 115).

На підставі вказаних договорів були складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), та виписані податкові накладні на загальну суму 20956,00грн. у т.ч. ПДВ 3492,67грн., що включено позивачем до складу податкового кредиту за травень і червень 2015р. (т.1 а.с. 95 - 100, 105 - 111, 116 - 121).

Також між позивачем та ТОВ «Інтербілд комьюніті» укладено договора підряду:

- №30/10 від 30.10.2015р. на виконання робіт з демонтажу банерів (т.1 а.с. 133 - 136);

- № 02/11 від 02.11.2015р. на виконання робіт з демонтажу та монтажу банерної сітки (т.1 а.с. 144 - 147);

- №16/11 від 16.11.2015р. на виконання робіт з часткового ремонту балкону та ремонту фасадного декору (т.1 а.с. 154 - 157);

- №17/11 від 17.11.2015р. на виконання робіт по заміні аварійної ділянки пожежної труби (т.1 а.с. 164 - 167).

На підставі вказаних договорів були скадені акти приймання-передачі виконаних робіт та виписано податкові накладні на загальну суму 103717,80 грн., в т.ч. 17286,30 ПДВ грн., розрахунки проведені у безготівковій формі (т.1 а.с. 137 - 143, 148 - 153, 158 - 163, 168 - 173).

Крім того, між позивачем та ТОВ «Макао союз» укладено договора підряду:

- №26/01 від 26.01.2016р. на виконання робіт з часткового ремонту козирка заднього двору (т.1 а.с. 174 - 177);

- №10/02 від 10.02.2016р. на виконання часткового ремонту приміщення цеху лікарських препаратів (т.1 а.с. 184 - 187);

- №12/02 від 12.02.2016р. на виконання робіт з монтажу та демонтажу декору у торговельних залах супермаркетів ЕКО маркет (т.1 а.с. 194 - 197).

На підставі вказаних договорів складені акти надання послуг та виписані податкові накладні на загальну суму 62748,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 10458,33 грн., які були включені позивачем до складу податкового кредиту березня 2016р., розрахунки проведені у безготівковій формі (т.1 а.с. 178 - 183, 188 - 193, 198 - 203).

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, перевірка відповідачем була проведена у зв'язку з надходженням ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 01.08.2016 в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015000000000630 від 08.12.2015, у рамках якого допитано ряд осіб, які значаться керівниками та засновниками вказаних вище контрагентів позивача. Зокрема, згідно протоколів допиту гр. ОСОБА_2 (засновник ТОВ «Інтербілд Комьюніті»), гр. ОСОБА_3 (засновник та директорТОВ «Макао Союз»), гр. ОСОБА_4 (засновник та директор TOB «РЗХ Лімітед») вказали, що вони не мають ніякого відношення до діяльності даних підприємств, будь-які фінансово-господарські документи, угоди, податкові накладні та інші фінансові документи від імені даних СГД не підписували. (т.1 а.с. 235 - 240, 252 - 254).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками, викладеними у рішеннях Верховного Суду України від 05.03.2012 по справі №21 - 421а11, від 06.10.2015 по справі №2а - 18901/11/2670, від 22.03.2016 по справі №810/620/14.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ст. 11 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивачем не підтверджено реальність здійснення господарських операцій належними та допустимими доказами, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Нове століття плюс" залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2017р. по справі № 818/138/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О.М.Судді(підпис) (підпис) Калиновський В.А. Бондар В.О. Повний текст ухвали виготовлений 23.10.2017 р.