Постанова № 69722683, 19.10.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2017 року справа № 813/2763/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Новак Л.М.

за участю:

представника позивача - Мушинського Т.Б.

представника відповідача - Іванського В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Петробуд" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Встановив:

Приватне підприємство "Петробуд" звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Львівській області № 0011261412, № 0011131412, № 0011151412, № 0011161412 від 04.07.2017.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що Приватне підприємство "Петробуд" не погоджується з висновком податкового органу про порушення Позивачем податкового законодавства, який ґрунтується на тому, що платником податку здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з ТзОВ "Гіацинт", ТзОВ "Енергобуд-Лайн ", ТзОВ "ТМ Сервіс", ТзОВ "Укрекспосервіс" та до перевірки не представлено документів, які б підтверджували походження товару, його якість, зокрема: сертифікатів відповідності, сертифікатів якості, сертифікатів походження продукції, а також самих договорів ніж Позивачем та його контрагентами та не надано документи, що підтверджують транспортування товару зі складу Продавця на склад Позивача. Стверджує, що на підставі доказів, що містяться у справі: договори, податкові накладні, видаткові закладні, виписки з банківських рахунків підтверджують факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Оскільки, транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. Серед вказаного переліку щодо обов'язкової сертифікації не передбачено здійснення сертифікації продукції, яка отримана Позивачем від постачальників, а отже витребування сертифікату якості від постачальника здійснюється виключно на власний розсуд покупця (позивача). Поставлений товар повністю задовольняв підприємство як за технічними параметрами, так і за якісними властивостями та був використаний у подальшій господарській діяльності. Зазначені обставини жодним чином не порушують договірних засад із контрагентами, оскільки жодних недоліків неналежної якості товару під час його використання у господарській діяльності Позивачем не було виявлено. Зазначає, що сукупність первинної та транспортної документації, в якій зафіксовані господарських відносин позивача з контрагентами підтверджують правомірність відображення таких операцій у бухгалтерському та податковому обліку. Вважає, що висновки акту перевірки є безпідставними, а податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області № 0011261412, № 0011131412, № 0011151412, № 0011161412 від 04.07.2017 слід визнати протиправними та скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав з мотивів, наведених у ньому, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити, пояснив, що до перевірки не надано документи щодо транспортування товару, відсутні товарно - транспортні накладні. ПП „Петробуд" до перевірки не надано належним чином оформлених первинних документів, що підтверджуються реальність виконання операцій з ТзОВ „Гіацинт", якими опосередковувався рух товару: транспортування товару, його прийняття за кількістю та якістю, сертифікати якості, сертифікати відповідності, акти приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю тощо. ПП „Петробуд" до перевірки не надано належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують реальність виконання операцій з ТзОВ «Енергобуд - лайн»: транспортування товару, його прийняття за кількістю та якістю, сертифікати якості, сертифікат відповідності, акти приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю тощо. Щодо взаємовідносин між ПП „Петробуд" (Продавець) та ТОВ „Укрекспосервіс" (Покупець) відповідач зазначає, що згідно з балансом Ф №2 за 2016 рік - основні засоби відсутні, залишку запасів немає, чисельність працюючих за червень 2016-21 особа. Крім цього, згідно ІАС «Аналітична система» ГУ ДФС у Львівській області числиться розбіжність по взаєморозрахунках з ТОВ „Укрекспосервіс". У зв'язку з незначною кількістю працівників відсутня можливість виконання операцій з постачання товарів та надання послуг наявним трудовим ресурсом з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна. віддаленості контрагентів один від одного.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, наведених у письмовому запереченні, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Судом встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку ПП "Петробуд", код ЄДРПОУ 32126959, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період діяльності з 01.01.2014 по 31.03.2017 року, за результатами якої 20.06.2017 року складено акт №719/13-01-14-12/32126959.

На підставі складеного за результатами перевірки акта, відповідачем 04 липня 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення, що є предметом оскарження у даній справі, зокрема:

- №0011261412 Форми «П» про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 576 131,00 грн. (основний платіж 576 131,00 грн.);

- №0011131412 Форми «Р» про збільшення сум грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 417 278 грн. 75 коп. (в тому числі 333 823,00грн. основний платіж та 83 455,75 грн. штрафна санкція);

- №0011151412 Форми «Р» про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 170 808,00 грн. (в тому числі 113 872,00грн. основний платіж та 56 936,00 грн. штрафна санкція);

- №0011161412 Форми «ПС» про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510,00 грн.

Оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті внаслідок порушення позивачем:

- п.п.14.1.225 п.14.1 ст.14, п.44.1 п.44.3 ст.44, 134.1.1, п.134.1 ст. 134 п.135.1 ст.135 п.137.1 ст.137 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток всього на суму 576 131 грн., в тому числі за 2015 рік на суму 40 531 грн., за 2016 рік на суму 535 600 грн., та встановлено заниження податку на прибуток на суму 333 823 грн., в тому числі за 2016 рік на суму 333 823 грн.

- п. 185.1 ст.185; п. 187.1 ст. 187; п.198.1 та п.198.3 ст.198, п.198.5 ст.198; п.200.1 ст.200 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до Державного бюджету України, на загальну суму 113 872 грн., в тому числі за грудень 2016 року на суму 45 604 грн., за січень 2017 року на суму 68 268 грн.

- п.51.1 ст. 51, абз. "б" п.176.2 ст. 176 ПК України в результаті неподання Податкового розрахунку за формою 1 ДФ за I кв.2017 року.

Також, актом перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем п.185.1 ст.185; п.187.1 ст.187 ПК України (не підтверджено факт реалізації товаро-матеріальних цінностей) внаслідок безпідставного завищення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за червень 2016 року по виписаних податкових накладних на адресу ТОВ «Укрекспосервіс» на суму 1 495 674,2 грн. та в порушення п.189.1 ст.189; п.198.5 ст.198 ПК України встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку із використанням підприємством товарів не в господарській діяльності на загальну суму 1 495 674,2 грн.

Оскільки висновки, що зазначені в акті перевірки по взаємостосунках між ПП «Петробуд» та ТОВ «Укрекспосервіс» не знайшли свого відображення в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях (суми донарахувань грошових зобов'язань ГУ ДФС у Львівській області по даному контрагенту не здійснювалось), суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.

Предметом дослідження у згаданому акті перевірки були господарські операції здійснені позивачем у періоді охопленому перевіркою із ТзОВ "Гіацинт", ТзОВ "Енергобуд-лайн", ТзОВ "ТМ Сервіс" та СПД ФО Негода О.В. Обґрунтовуючи наявність порушень по взаємовідносинах з даними контрагентами перевіряючі дійшли висновку про відсутність належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують реальність виконання операцій; відсутність документів, що підтверджують транспортування товару, його прийняття; відсутність сертифікатів якості товарів; відсутність трудових ресурсів; нереальність господарських операцій. Крім того, в основу вказаних висновків покладено отриману відповідачем від інших контролюючих органів податкову інформацію по вказаних контрагентах.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" N 996-XIV від 16.07.99 року із змінами і доповненнями, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до п.14.1.181 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1 ст.200 ПК України).

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата складання податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Відповідно до п.п.134.1.1. п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п.135.1 ст.135 ПК України).

Згідно з п.п.139.3.4 п.139.4 ст.139 фінансовий результат до оподаткування зменшується:

1) на суму списання активу, який відповідає ознакам, визначеним підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, у розмірі, що відшкодовується за рахунок тієї частини резерву, на яку збільшувався фінансовий результат до оподаткування у зв'язку з перевищенням над лімітом;

2) на суму списання у попередніх звітних періодах активу, який у звітному періоді набув ознак, визначених підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу;

3) на суму зменшення витрат від розформування (зменшення) тієї частини резерву, на яку збільшувався фінансовий результат до оподаткування у зв'язку з перевищенням над лімітом;

4) на суму доходів (зменшення витрат) від погашення заборгованості, списаної за рахунок тієї частини резерву, на яку збільшувався фінансовий результат до оподаткування у зв'язку з перевищенням над лімітом.

Виходячи з вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами п. 3.2 ст. З Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, якабрала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

З аналізу долучених до матеріалі справи доказів, суд встановив наступні обставини щодо формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинах з наступними контрагентами:

Між ФОП Негода О.В. (по договору Продавець) та ПП «Петробуд» (по договору - Покупець) укладено договір купівлі-продажу №01/01 від 04.01.2016р., предметом якого є регулярна поставка продуктів харчування, одноразового посуду, миючих засобів, тощо, для організації харчування працівників та відвідувачів Покупця у вигляді шведського столу. Поставка товару здійснювалась силами Продавця.

На виконання умов даного договору ФОП Негода О.В. протягом 2016 року було поставлено, а ПП «Петробуд» отримано товари на загальну суму 1 493 103,89 грн.

Поставка даного товару підтверджується видатковими накладними (том 1, аркуші справи 9-108).

У зв'язку з не проведенням оплати за поставлений товар, ФОП Негода О.В. скеровано на адресу ПП «Петробуд» претензію про сплату боргу за договором купівлі-продажу №01/01 від 04.01.2016 року, на яку ПП «Петробуд» повідомлено заявника претензії листом від 23.05.2016р. про те, що ними гарантується погашення заборгованості в повному обсязі.

Також, 25.04.2017р. ФОП Негода О.В. скеровано на адресу ПП «Петробуд» Вимогу про сплату боргу на суму 1493103,89грн. за договором купівлі-продажу №01/01 від 04.01.2016 року, на яку ПП «Петробуд» повідомлено заявника вимоги листом від 11.05.2017р. про те, що до кінця 2017 року ними гарантується повний розрахунок за поставлений товар.

Між ТзОВ «Енергобуд-Лайн» (по договору Постачальник) та ПП «Петробуд» (по договору - Покупець) укладено договір поставки №17/10/16 від 17.10.2016р., предметом якого є поставка товарів (засувка). Поставка товару здійснювалась силами Продавця.

На виконання умов даного договору ТзОВ «Енергобуд-Лайн» 17.10.2016р. було поставлено, а ПП «Петробуд» отримано товар (засувка) на загальну суму 5 541,00грн. (в т.ч. ПДВ на суму 923,60грн.), що підтверджується видатковою накладною №РН-10-1701 від 17.10.2016р.

На поставку товару була виписана податкова накладна №25 від 17.10.2016р. на загальну суму 5 541,00грн. (в т.ч. ПДВ на суму 923,60грн.).

Оплата за отриманий товар проведена повністю, що підтверджується випискою ПАТ «Оксі Банк» з банківського рахунку ПП «Петробуд».

Між ТзОВ «ТМ-Сервіс» (по договору Постачальник) та ПП «Петробуд» (по договору - Покупець) укладено договір на поставку продукції №6Г0034 від 04 квітня 2016р., предметом якого є поставка товарів (кріпильно-монтажні елементи, фурнітура МАСО, замки та ручки віконні, інструмент та інше).

На виконання умов даного договору ПП «Петробуд» протягом квітня-травня 2016 року отримано товар на загальну суму 3 060 000,00грн. (в т.ч. ПДВ на суму 510 000,00грн.), що підтверджується видатковими накладними (том 1, аркуші справи 112-126).

На поставку товару були виписані податкові накладні на загальну суму 3 060 000,00грн. (в т.ч. ПДВ на суму 510 000,00грн.); (том 1, аркуші справи 175-184).

Поставка товару здійснювалась за рахунок ПП «Петробуд» автомобільним перевізником ТзОВ «Меркурій Україна». Підтвердженням перевезення товару слугують долучені до матеріалів справи товарно-транспортні накладні (том 1, аркуші справи 145-161, 127-133).

Оплата за отриманий товар проведена повністю, що підтверджується випискою ПАТ «Оксі Банк» з банківського рахунку ПП «Петробуд».

Між ТзОВ «Гіацинт» (по договору Постачальник) та ПП «Петробуд» (по договору - Покупець) укладено договір поставки №23/07/15 від 17.10.2016р., предметом якого є поставка товарів. Поставка товару здійснювалась силами Продавця.

На виконання умов даного договору ТзОВ «Гіацинт» було поставлено, а ПП «Петробуд» отримано товар (труби, пластина, графт-папір) на загальну суму 40 531,27грн. (в т.ч. ПДВ на суму 6 755,21грн.), що підтверджується видатковими накладними №27 від 23.07.2015р. та №164 від 15.12.2015р.

На поставку товару було виписано податкові накладні №11 від 23.07.2015р. та №18 від 15.12.2015р. на загальну суму 40 531,27грн. (в т.ч. ПДВ на суму 6 755,21грн.).

Оплата за отриманий товар проведена повністю, що підтверджується випискою ПАТ «Оксі Банк» з банківського рахунку ПП «Петробуд».

В подальшому, товар придбаний ПП «Петробуд» був реалізований:

ЛМКП «Львівводоканал» на загальну суму 3 390,00грн. (в т.ч. ПДВ 565,00грн.), підтвердженням чого є видаткова накладна №РН-0000020 від 17.12.2015р. та податкова накладна №3 від 11.12.2017р. Оплата за реалізований товар проведена повністю, що підтверджується випискою ПАТ «Оксі Банк» з банківського рахунку ПП «Петробуд».

ПрАТ «Компанія Ензим» на загальну суму 41 468,56грн. (в т.ч. ПДВ 6 911,43грн.), підтвердженням чого є видаткова накладна №РН-0000002 від 29.07.2015р. та податкові накладні №2 від 22.07.2015р. та №3 від 29.07.2015р. Оплата за реалізований товар проведена повністю, що підтверджується випискою ПАТ «Оксі Банк» з банківського рахунку ПП «Петробуд».

Суд дійшов висновку, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів, трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

У сукупності вищенаведені фактичні обставини справи та наведені документи доводять факт придбання товарів позивачем у ТзОВ "Гіацинт", ТзОВ "Енергобуд-лайн", ТзОВ "ТМ Сервіс" та СПД ФО Негода О.В. та використання їх у власній господарській діяльності.

Щодо посилання відповідача на часткову відсутність документів, що підтверджують перевезення товарів, зокрема товарно-транспортних накладних, то суд зазначає наступне.

Товарно-транспортні накладні та дорожні (шляхові) листи не є документами суворої звітності, їх складання та оформлення не є обов'язковим.

Товарно-транспортна накладна за своєю суттю є підтвердженням придбання автотранспортних послуг і єдиною підставою для включення до складу валових витрат сплачених сум за автотранспортні послуги.

Відсутність товарно-транспортної накладної свідчить про відсутність підстав для віднесення до складу валових витрат, витрат за автотранспортні послуги, а не витрат з придбання товарів. Товарно-транспортна накладна не є визначальною підставою для віднесення витрат пов'язаних з придбанням товарно-матеріальних цінностей до складу валових витрат, оскільки відповідною транспортною документацією мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не операції з придбання товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, в платника податків відсутній законодавчо встановлений обов'язок підтверджувати факт отримання товару товарно-транспортною документацією, за наявності інших документів бухгалтерського обліку, що підтверджують факт отримання платником податків товарів, а відтак, висновки податкового органу про відсутність такої на підтвердження факту понесення валових витрат та податкового кредиту платника податків є безпідставними.

Позивачем надано первинні документи, які дають право на формування витрат та віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не було наведено доводів та надано доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про можливі допущення його контрагентом певних порушень законодавства при веденні господарської діяльності, оскільки, укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Також чинне законодавство України покладає відповідальність на особу, яка вчинила порушення певних норм податкового законодавства, і не містить норм, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив наступне:

« 69. Суд окремо зазначає, що компанія-заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів, чи своєчасно виконав свої зобов'язання з подання звітності з ПДВ постачальник.

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1».

Таким чином, за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в зазначеному рішенні, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо особи, яка допустила порушення. Ця обставина не є підставою для позбавлення іншого платника права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбаченізаконом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Аналогічний висновок міститься в Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Інтерсплав проти України" (2007 рік, заява N 803/02), "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії" (2010 рік. заява N 6689/03), згідно якого, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Отже, платник податків не має повноважень та обов'язку відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов'язків із складення та подання податкової звітності, обов'язку сплати податку, а також вчинення інших дій, пов'язаних з провадженням господарської діяльності контрагента.

Якщо податковий орган володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, він може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, такі заходи є неприпустимими за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь платника податків у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою податків, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення.

За умови своєчасного та повного виконання платником податків своїх податкових обов'язків, неможливості з його сторони забезпечити дотримання контрагентом обов'язків щодо декларування та сплати податків, а також відсутності інформації про порушення контрагентом правил оподаткування, про які платник податків знав чи міг знати, останній не повинен нести відповідальність за наслідки не виконання постачальником його обов'язків.

Отже, позивачем були вчинені всі необхідні дії для досягнення конкретних економічних результатів від господарських операцій з вищезгаданими контрагентами.

Також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо негативних наслідків для позивача через можливі порушення, допущені контрагентами позивача, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальний характер.

Така позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд дійшов висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі операцій, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами, оскільки господарські операції між позивачем та такими контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи, що позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" фіксують факт здійснення господарської операції, суд вважає висновок контролюючого органу про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами безпідставним.

Щодо позиції Відповідача з приводу відсутності сертифікату якості, та свідчення такої обставини про нереальність здійснення господарської операції варто зауважити, що перелік продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації є затверджена наказом Держспоживстандарту від 01.02.2005 №28. Так, серед вказаного переліку щодо обов'язкової сертифікації не передбачено здійснення сертифікації продукції, яка отримана Позивачем від постачальників, а отже витребування сертифікату якості від постачальника здійснюється виключно на власний розсуд покупця (позивача). Поставлений товар повністю відповідав як його технічним параметрам, так і його якісним властивостям.

Зазначені обставини жодним чином не порушують договірних відносин із контрагентами, оскільки жодних недоліків товару під час його використання у господарській діяльності Позивачем не було виявлено.

Щодо застосування штрафної санкції в розмірі 510,00 грн. за неподання Податкового розрахунку за формою 1 ДФ за I кв.2017 року, суд приходить до висновку про безпідставність застосування такої штрафної санкції, оскільки відповідно до п.2.1 Наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 р. за № 111/26556 про «Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку», податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу. Окремий податковий розрахунок за календарний рік не подається. Якщо останній день строку подання податкового розрахунку припадає на вихідний або святковий день, останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Оскільки, граничний термін для подання Податкового розрахунку за формою 1 ДФ за I кв.2017 року спливав лише 10 травня 2017 року, а перевіряємий період позивача, як визначено в акті перевірки становив з 01.01.2014 по 31.03.2017 року, ГУ ДФС у Львівській області безпідставно здійснено нарахування даної штрафної санкції, за результатами саме цієї перевірки.

При оцінці доказів судом враховано, що акт не містить посилання на докази, що спростовують інформацію котра міститься в первинних документах, складених при здійсненні Позивачем спірних господарських операцій із його покупцями.

На підставі аналізу матеріалів справи суд дійшов висновку, що акт перевірки не містить доказів недостовірності даних зазначених в первинних документах складених на виконання описаних в акті господарських операцій. Актом перевірки відповідача не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту, валових витрат, чи вказувало не невірне визначення розміру його податкових зобов'язань. Позивач на час здійснення господарської операції з придбання товару, його реалізації не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентом, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту чи валових витрат за можливе порушення такої діяльності вказаними суб'єктами господарювання.

Відповідно до вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Львівській області № 0011261412, № 0011131412, № 0011151412, № 0011161412 від 04.07.2017.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належних доказів на підтвердження правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, в ході розгляду справи не надав, тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області № 0011261412, № 0011131412, № 0011151412, № 0011161412 від 04.07.2017.

Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань 17470 (сімнадцять тисяч чотириста сімдесят) гривень 92 копійок сплаченого судового збору на користь Приватного підприємства "Петробуд".

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.10.2017.

Суддя Р.М. Брильовський