Постанова № 69722567, 19.10.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2017 року справа № 813/2178/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Гулкевич І.З.

секретар судового засідання Іванес Х.О.

за участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Лещук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,-

Встановив:

Позивач, ОСОБА_4, звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій містяться вимоги:

- визнати відмову Головного управління Національної поліції у Львівській області в призначенні ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ протиправною ;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ в сумі 217 500 грн (двісті сімнадцять тисяч п'ятсот гривень).

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач має захворювання пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ і звернувся за виплатою передбаченої законом одноразової грошової допомоги, однак така йому всупереч закону не виплачена, внаслідок чого він змушений звернутися до суду.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав викладених у письмовому запереченні, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши їх у судовому засіданні, суд встановив наступне.

Позивач по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 27.05.2016 - службу в поліції. Наказом ГУНП у Львівській області від 27.05.2016 № 154 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п. 2 (через хворобу) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Львівським обласним центром МСЕК №3 на ім'я позивача 19.09.2016 року видано довідку серії 12 ААА №002084, відповідно до якої ОСОБА_4 встановлено III групу інвалідності, у зв'язку з захворюваннями пов'язаними з проходженням служби в ОВС, з втратою професійної працездатності - 55 %.

24.04.2017 року позивачем подано заяву (рапорт) з проханням провести виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що йому встановлено третю групу інвалідності, захворювання пов'язано з проходженням служби в ОВС.

Листом від 17 травня 2017 року №М-4/05/17-2017 Головне управління Національної поліції України у Львівській області відмовило в призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що на теперішній час статтею 97 Закону України "Про Національну поліцію" не визначені випадки, за яких призначається одноразова грошова допомога поліцейським (Національна поліція), яким інвалідність встановлено внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва) пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ (міліції) відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії.

Не погодившись з вказаною відмовою у призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у ст. 8 КАС України принцип верховенства права полягає у тому, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» порядок виплати одноразової грошової допомоги врегульовувався нормами ст.23 Закону України «Про міліцію» та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850.

Так, відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).

Відповідно до п.3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги, є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (п.2 Порядку № 850).

Пунктами 7 - 9 Порядку № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Згідно пункту 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» (який набрав чинності 07 листопада 2015 року) визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».

Однак, за змістом пункту 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Виходячи з приписів зазначеної правової норми, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію» відповідно до Порядку №850 який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» та продовжує діяти на даний час.

Доводи представника відповідача про те, що позивач звільнився з посади в поліції, а тому одноразова грошова допомога має бути виплачена відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого (далі - Порядок № 4) наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4, який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, суд вважає безпідставними оскільки, це суперечить пункту 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію».

Разом з тим, порядок призначення та отримання поліцейськими одноразової грошової допомоги, розміри та підстави, за яких призначення та виплата допомоги не здійснюється, визначено статтями 97-101 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, зокрема, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97 - 101 Закону України «Про Національну поліцію», наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджений (далі - Порядок № 4), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

На час звернення позивача за призначенням одноразової грошової допомоги, Порядок №4 не містив положень, які регулювали порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги особам, яким встановлено групу інвалідності чи визначено втрату працездатності, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Лише, Наказом МВС України №916 від 12.09.2016 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за №1277/29409 від 22.09.2016 року внесені зміни до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (наказ МВС №4), пункт 5 розділу 1 доповнено підпунктом 4 такого змісту:

« 4) пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ - обставина, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ».

Суд зазначає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права на встановлену державою гарантію для осіб органів внутрішніх справ як складової їхнього правового статусу, мають будуватися на принципі юридичної визначеності.

Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, то держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 162 КАС України у разі задоволення позовних вимог суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та вищенаведених норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання відмови Головного управління Національної поліції у Львівській області в призначенні ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ в сумі 217 500 грн (двісті сімнадцять тисяч п'ятсот гривень) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що вимоги позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а відтак позов підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати відмову Головного управління Національної поліції у Львівській області в призначенні ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ протиправною.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ в сумі 217 500 грн (двісті сімнадцять тисяч п'ятсот гривень).

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Гулкевич І.З.