Постанова № 69719710, 18.10.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2017 р. Справа № 920/311/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Шутенко І.А.,

при секретарі Євтушенку Є.В.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 на підставі довіреності №747 від 12.12.2016,

відповідача - ОСОБА_2 на підставі довіреності від 23.01.2017,

третіх осіб - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області (вх.№1786 С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 11.05.2017 у справі №920/311/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Суми

до Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області, м. Кролевець Сумської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Департамент фінансів Сумської облдержадміністрації, м. Суми, 2) Фінансове управління Кролевецької РДА, м. Кролевець, Сумська обл., 3) Управління державної казначейської служби України у Кролевецькому районі Сумської області, м. Кролевець, Сумська обл.

про стягнення 77 491, 14грн

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.05.2017 у справі №920/311/17 (суддя Котельницька В.Л.) позов задоволено; стягнуто з Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" заборгованість за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах в сумі 77 491, 14грн та 1 600, 00грн відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду з посиланням на положення статей 11, 509, 525, 526 Цивільного кодексу України, статтю 193 Господарського кодексу України, частини 6 статі 48 Бюджетного кодексу України та Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 мотивовано тим, що всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах громадянам Кролевецького району, відповідачем відшкодовані не були, що підтверджується розрахунком ціни позову, наданим позивачем, а також поіменними списками абонентів за формою "2-пільга".

Місцевий господарський суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про заміну первісного відповідача іншим відповідачем Кабінетом Міністрів України з огляду на те, що позивач проти заміни відповідача у справі заперечує, у даному спорі вірно визначено відповідача як зобовязану особу.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 11.05.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову; замінити первісного відповідача у справі належним відповідачем - Кабінет Міністрів України.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що видатки на відшкодування пільг з послуг звязку у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у 2016 році не передбачалися; Кабінет Міністрів України як державний орган, який визначає порядок та умови надання з державного бюджету місцевим бюджетам субвенцій (міжбюджетних трансфертів) та володіє законодавчою ініціативою, має повноваження на підготовку проектів законів про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України" з питань, що стосуються таких субвенцій, зокрема, щодо погашення заборгованості за минулий рік, отже, вважає, що управління є неналежним відповідачем у справі.

Крім того, на думку апелянта, станом на 01.01.2016 існує дебіторська заборгованість позивача перед відповідачем у розмірі 551, 18грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 у справі №920/311/17 прийнято апеляційну скаргу до провадження.

22.06.2017 позивачем подано до апеляційного господарського суду заперечення на апеляційну скаргу (вх.№6725), зазначає, що заборгованість відповідача станом на 01.01.2016 становить 48, 82грн; просить оскаржуване рішення господарського суду Сумської області від 11.05.2017 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.07.2017 у даній справі залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Департамент фінансів Сумської облдержадміністрації; Фінансове управління Кролевецької РДА; Управління державної казначейської служби України у Кролевецькому районі Сумської області.

28.07.2017 від Департаменту фінансів Сумської облдержадміністрації до Харківського апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення (вх.№7934), зазначає, що кошти на відшкодування пільг з послуг звязку до обласного бюджету, починаючи з 2016 року не надходять.

31.07.2017 від Фінансового управління Кролевецької РДА до Харківського апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення (вх.№7994); зазначає, що відповідно до казначейського звіту обліковується дебіторська заборгованість в сумі 551, 18грн, видатки з державного бюджету в частині цільової субвенції не передбачались, разом з тим, вказує, що відповідно до внесених змін до Бюджетного кодексу України 20.12.2016, передбачено можливість проведення розрахунків за наданими пільгами з послуг зв'язку за рахунок коштів місцевих бюджетів.

31.07.2017 від Управління державної казначейської служби України у Кролевецькому районі Сумської області до Харківського апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення (вх.№8048), зазначає, що управлінням по видаткам "Надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг зв'язку" в 2016 році платіжні доручення не надавались у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, станом на 01.07.2017 в управлінні по обліку відсутні зареєстровані фінансові зобов'язання.

02.08.2017 позивачем подано до канцелярії апеляційного господарського суду пояснення щодо заборгованості за послуги зв'язку, надані в період грудень 2015 року, січень-грудень 2016 року пільговим категоріям населення (вх.№8127), вказує, що в грудні 2015 року відповідач сплатив кошти в сумі 25 000, 00грн в рахунок погашення відповідачем заборгованості за грудень 2015 року, станом на 01.01.2016 залишилась несплаченою сума 48, 82грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.08.2017, у зв'язку з відпусткою судді Плахова О.В., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Камишева Л.М., суддя Шутенко І.А.

У звязку зі зміною складу колегії суддів у даній справі відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення", перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору розпочинається знов.

21.08.2017 від апелянта надійшли заперечення у справі (вх.№8718), зазначає, що в управлінні соціального захисту населення Кролевецької РДА обліковується заборгованість позивача в сумі 551, 18грн, яка виникла станом на 01.01.2016, документальним підтвердженням якої є підписаний сторонами акт звірки станом на 01.01.2016.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2017 зобов'язано сторони здійснити звірку взаєморозрахунків за спірний період грудень 2015 - грудень 2016 року; результати звірки надати суду. У разі наявності заперечень, сторонам надати первинні бухгалтерські документи в обґрунтування своїх доводів наявності/відсутності заборгованості.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2017 задоволено клопотання Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції; доручено Кролевецькому районному суду Сумської області забезпечити проведення судових засідань у справі №920/311/17 в режимі відеоконференції.

19.09.2017 позивачем подано до канцелярії суду докази направлення відповідачу акту звіряння розрахунків за спірний період та інформацію про надходження платежів в 2015 році в рахунок заборгованості відповідача за телекомунікаційні послуги, надані пільговим категоріям громадян (вх.№9719).

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.09.2017, у зв'язку з відпусткою судді Камишевої Л.М., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.

26.09.2017 позивачем подано до суду додаткові пояснення (вх.№9980) з розрахунком заборгованості в обґрунтування, що заборгованість в розмірі 551, 18грн відсутня і належними доказами відповідачем не підтверджена.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 повторно зобов'язано сторони здійснити звірку взаєморозрахунків за спірний період грудень 2015 - грудень 2016 року, результати звірки надати суду; доручено Кролевецькому районному суду Сумської області забезпечити проведення судового засідання у справі №920/311/17, що відбудеться 18.10.2017 о 12:00год, в режимі відеоконференції.

29.09.2017 апелянтом подано до суду додаткові пояснення до апеляційної скарги щодо дебіторської заборгованості в сумі 551, 18грн (вх.№10053).

12.10.2017 від Департаменту фінансів Сумської облдержадміністрації надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника департаменту (вх.№10422).

13.10.2017 від Управління державної казначейської служби України у Кролевецькому районі Сумської області до Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання (вх.№10444) про проведення судового засідання без участі управління.

13.10.2017 від Фінансового управління Кролевецької РДА надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника управління (вх.№10462).

13.10.2017 апелянтом надано оригінали складених окремо позивачем, окремо відповідачем актів звіряння розрахунків станом на 01.01.2017 (вх.№10463).

17.10.2017 від апелянта електронною поштою (вх.№10519) надійшов розрахунок заборгованості.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.10.2017, у зв'язку з відпусткою судді Плахова О.В., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Шутенко І.А.

Колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 18.10.2017, що відбулось у режимі відеоконференції, представник апелянта, яка з'явилась до Кролевецького районного суду Сумської області, підтримала вимоги апеляційної скарги, просить рішення господарського суду Сумської області від 11.05.2017р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Також представник апелянта зазначає, що в управлінні соціального захисту населення Кролевецької РДА обліковується заборгованість позивача в сумі 551, 18грн, яка виникла станом на 01.01.2016, документальним підтвердженням якої вважає підписаний сторонами акт звірки станом на 01.01.2016; копія акта міститься у матеріалах справи.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення; зазначає, що доводи апелянта щодо заборгованості позивача в сумі 551, 18грн належними доказами не підтверджуються, за розрахунком позивача, заборгованість відповідача за 2015 рік становить 48, 82грн; як вказує представник позивача, після отримання надісланого позивачем акту звірки станом на 01.01.2016 апелянт власноруч дописав дебіторську заборгованість в розмірі 551, 18грн.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, зважаючи, що сторони у справі висловили свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги, треті особи належним чином повідомлені про час та місце розгляду скарги, а також, що нез'явлення у судове засідання апеляційної інстанції їх представників не тягне за собою перенесення розгляду справи на інший строк, а також не перешкоджає розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство Укртелеком в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком протягом грудня 2015 року, а також з січня по грудень 2016 року надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам Кролевецького району Сумської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія пункту 19 частини 1 статті 12, пункту 10 частини 1 статті 13, пункту 18 частини 1 статті 14, пункту 20 частини 1 статті 15 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу, пункту 16 статті 64 Закону України Про жертви нацистських переслідувань, пункту 11 статті 20, статті 21 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пункту 6 частини 1 статті 6, частини 3 статті 7 Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист, частини 5 статті 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та пункту 4 частини 3 статті 13 Закону України Про охорону дитинства на загальну суму 77 491, 14грн.

Позивачем на виконання пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117 (надалі - Положення), було направлено на електронну адресу відповідача (info06@dszn.sm.gov.ua) розрахунок видатків на відшкодування витрат, повязаних з наданням пільг за січень-грудень 2016 року з поіменним списком абонентів за формою "2-пільга", що підтверджується витягом з електронної пошти позивача щодо відправлення вихідних повідомлень на адресу info06@dszn.sm.gov.ua (т.1 а.с.11-17).

Крім того, матеріали справи містять докази надсилання позивачем на адресу відповідача паперові форми звіту "2-пільга" за липень грудень 2016 року (т.1 а.с.18-23).

Проте, як зазначено апелянтом в апеляційній скарзі, розрахунки, надіслані позивачем на адресу апелянта, останнім не звірялись та не підписувались, посилаючись на відсутність видатків на відшкодування пільг з послуг зв'язку у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Листами №591200/293-41 від 29.01.2016 (т.1 а.с.25), №591200/292-25 від 27.01.2017 (т.1 а.с.28) позивач звертався до відповідача з вимогою щодо погашення існуючої заборгованості.

Листом №774 від 28.07.2016 відповідач підтвердив факт отримання від позивача розрахунків за надані пільгові телекомунікаційні послуги, а також повідомив позивача, що місцевими соціальними програмами Кролевецького району не передбачені та не виділені кошти на відшкодування компенсації за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян.

Як зазначає позивач, у звязку з частковою сплатою відповідачем наданих телекомунікаційних послуг у 2015 році пільговій категорії населення, станом на 01.01.2017 утворилась заборгованість у розмірі 77 491,14грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями поіменних списків абонентів за формою "2-пільга" за період січень-грудень 2016 року, розрахунками суми заборгованості за 2015 та 2016 роки.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд, з урахуванням положень статті 101 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 19 частини першої статті 12, пунктом 10 частини першої статті 13, пунктом 18 частини першої статті 14, пунктом 20 частини першої статті 15 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу, пунктом 16 статті 64 Закону України Про жертви нацистських переслідувань, пунктом 11 статті 20, статті 21 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пунктом 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист, частини пятої статті 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та пунктом 4 частини третьої статті 13 Закону України Про охорону дитинства передбачено надання пільг певним категоріям осіб при оплаті за послуги звязку (телекомунікаційні послуги).

Як було зазначено вище, позивач за період грудень 2015, січень-грудень 2016 року надавав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам Кролевецького району Сумської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які відповідно до зазначених положень законодавства України мають право на пільги.

Підпунктом 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення.

Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 89 та частиною 1 статті 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян проводяться з місцевих бюджетів за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 97 Бюджетного кодексу України визначено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правоввідносин) (надалі - Порядок), який відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг населенню, зокрема, щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування) за рахунок субвенцій з державного бюджету (пункт 1 Порядку).

Пунктом 3 Порядку встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Отже, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг на території Кролевецького району Сумської області є Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області, та на підставі вищенаведених норм законодавства відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян має здійснюватись відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до частини 1 пункту 8 Порядку, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг населенню на оплату зокрема, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування).

Враховуючи вищезазначене, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані позивачем послуги зв'язку пільговим категоріям громадян при цьому, зобов'язання сторін по даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

Такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема у постанові від 12.04.2017 у справі №927/1039/16.

Відповідно до пункту 11 Положення, на відповідача як на розпорядника коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг покладено обов'язок щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводити розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації.

Як було зазначено вище, позивачем на виконання пункту 10 Положення на електронну адресу відповідача (info06@dszn.sm.gov.ua) та в паперовій формі направлялись розрахунки видатків на відшкодування витрат, повязаних з наданням пільг з поіменним списком абонентів за формою "2-пільга", за період січень-грудень 2016 року.

Проте, як зазначено апелянтом в апеляційній скарзі, розрахунки, надіслані позивачем на адресу апелянта, останнім не звірялись та не підписувались; щодо наявності розбіжностей стосовно загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, відповідачем відомостей не надано, та матеріали справи не містять.

Судова колегія зазначає, що частиною другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 та 3 статті 63 Закону України Про телекомунікації встановлено, що телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, зобовязання щодо виплати субсидій, допоміг, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Отже, положеннями чинного законодавства передбачено відшкодування позивачу понесених витрат на надання послуг на пільгових умовах, яке повинно здійснюватись розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів і виконання державних програм соціального захисту населення.

Такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема у постанові від 25.07.2017 у справі №922/4081/16.

Проте, відповідачем витрати, понесені позивачем внаслідок надання ним у відповідності до вимог закону телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, не відшкодовані.

Як зазначає апелянт, видатки на відшкодування пільг з послуг звязку у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не передбачалися, що є, на думку апелянта, підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Судова колегія зазначає, що чинним законодавством не передбачено залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог законодавства.

Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Положеннями статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність органу державної влади та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Пунктом 1.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14 встановлено, що за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Крім того, пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 №01-06/908/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України" від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" визначено, що за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_2 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Такої правової позиції дотримується також Верховний суд України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446.

Отже, Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області, яке відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань код ЄДРПОУ 031197954, є самостійною юридичною особою, яка відповідно до положень частини першої статті 96 Цивільного кодексу України має відповідати за своїми зобовязаннями, які виникли безпосередньо з Закону та така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких осіб.

Відповідно до розяснень викладених у листі Міністерства фінансів України від 30.06.2011 №31-07310-10-24/16584, статтею 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України.

Разом з тим, деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів)

Таким чином, зобовязання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг звязку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженому державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобовязання зі сплати компенсації пільг, а посилання відповідача на те, що він не має бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг не звільнюють його від обовязку сплатити цю компенсацію.

Такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема у постанові від 12.07.2017 у справі №918/1361/16.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням приписів чинного законодавства та правової позиції Верховного Суду України, яка відповідно до вимог статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, колегія суддів зазначає, що відсутність фінансування з боку Державного бюджету України не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного господарського суду також відхиляє доводи апелянта, що управління не є належним відповідачем у даній справі, а належним відповідачем є Кабінет Міністрів України, з огляду на наступне.

Відповідач згідно Положення про управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації (т.1 а.с.42-53) є структурним підрозділом Кролевецької районної державної адміністрації.

Управління забезпечує на території району реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення, що включає зокрема призначення та виплату соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, встановлених законодавством України, надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

Управління відповідно до визначених повноважень проводить електронні звірки інформації від організацій надавачів послуг щодо витрат, повязаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, з відомостями, що містяться в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги; здійснює розрахунки з організаціями надавачами послуг за надані пільги окремим громадянам та призначені житлові субсидії населенню.

Як зазначено вище, пунктом 3 Порядку визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення, тобто, в даному випадку є Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації.

З норм Положення та Порядку вбачається, що обов'язок щодо розрахунку з постачальниками послуг, в тому числі і операторами телекомунікації, які є постачальниками телекомунікаційних послуг (послуг електрозв'язку) покладено на головних розпорядників коштів місцевих бюджетів, тобто це органи державної виконавчої влади до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення, у даному випадку відповідач.

За таких обставин, Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації є належним відповідачем у даній справі.

Такої правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України зокрема у постанові від 12.04.2017 у справі №927/1039/16.

Щодо доводів апелянта, що позивач невірно визначив суму позову, натомість існує дебіторська заборгованість в розмірі 551, 18грн, судова колегія зазначає наступне.

В обґрунтування заявлених до стягнення з відповідача 77 491, 14грн позивачем надано розрахунки заборгованості за 2015-2016 роки, копії поіменних списків абонентів за формою "2-пільга" за січень-грудень 2016 року, грудень 2015 року, копію банківської виписки про сплату відповідачем грошових коштів у 2015 році.

З наданих позивачем документів вбачається, що у 2016 році загальна сума наданих позивачем послуг складає 77 442, 32грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями поіменних списків абонентів за формою "2-пільга" за січень-грудень 2016 року; відповідачем відомостей щодо наявності розбіжностей стосовно загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не надано та матеріали справи таких відомостей не містять.

Згідно матеріалів справи, дані списки щомісяця надсилались відповідачу, проте, відповідач отриману інформацію всупереч вимогам чинного законодавства не звіряв. Належних та допустимих доказів, що сума наданих позивачем послуг у 2016 році, є відмінною від тієї, що зазначена позивачем, апелянтом суду першої та апеляційної інстанції не надано.

Крім того, як зазначає позивач, заборгованість відповідача перед позивачем за грудень 2015 року складає 48, 82грн.

Як вбачається із матеріалів справи, у 2015 році позивачем були надані послуги на загальну суму 146 601, 37грн, загальна сума сплачених відповідачем в 2015 році грошових коштів за надані у 2015 році послуги становить 146 552, 55грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за грудень 2015 рік становить 48, 82грн (146 601, 37грн - 146 552, 55грн).

Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що відповідачем у 2015 році сплачено також 3 700, 00грн та 7, 45грн; згідно банківської виписки, призначення платежу даних перерахувань є "за грудень 2014 року", що відповідає наданим апелянтом платіжним дорученням.

Як зазначає апелянт, ним було сплачено у 2015 році 150 200, 00грн, що, як досліджено судом апеляційної інстанції, становить зазначену позивачем суму сплачених відповідачем коштів за надані у 2015 році послуги в сумі 146 552, 55грн + 7, 45грн + 3 700, 00грн.

Отже, загальна сума сплачених відповідачем грошових коштів у 2015 році відповідає даним як позивача, так і відповідача.

Разом з тим, досліджуючи наданий апелянтом розрахунок заборгованості за 2015 рік в обґрунтування дебіторської заборгованості в сумі 551, 18грн, судова колегія вважає його необґрунтованим та таким, що не відповідає матеріалам справи, виходячи з наступного.

Так, відповідачем зазначено, що у січні 2015 року загальна сума наданих позивачем послуг становить 0, 00грн, при цьому, згідно банківської виписки, відповідачем 11.02.2015 сплачено 11 992, 55грн з призначення платежу "за січень 2015"; надалі в розрахунку апелянт зазначає, що сума наданих послуг у лютому 2015 році становить 12 158, 23грн, хоча дана сума є сумою наданих позивачем послуг у січні 2015 року, сума наданих послуг у березні 2015 року апелянтом зазначена в розмірі 13 895, 94грн, хоча дана сума є сумою наданих позивачем послуг у лютому 2015 року.

Такі розбіжності по наданим послугам у відповідному місяці зазначені відповідачем до грудня 2015 року, зокрема, апелянт вказує, що сума наданих послуг у листопаді 2015 року становить 11 373, 58грн, хоча дана сума є сумою наданих позивачем послуг у жовтні 2015 року.

За даними апелянта, сума наданих у грудні 2015 року послуг становить 24 326, 44грн, при цьому, як вказує апелянт, станом на 01.11.2015 року відповідач мав перед позивачем заборгованість в розмірі 122, 38грн. У грудні 2015 року відповідачем було перераховано позивачу 25 000, 00грн, що були сплачені двома платежами: 122, 41грн в рахунок наявної за листопад 2015 заборгованості, а інші кошти в сумі 24 877, 59грн були перераховані, як зазначає апелянт, в якості авансу на грудень 2015 року. На думку апелянта, різниця між сплаченим авансом в сумі 24 877, 59грн та наданими послугами в сумі 24 326, 44грн становить дебіторську заборгованість в сумі 551, 18грн.

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що такий розрахунок апелянта протирічить матеріалам справи, оскільки матеріалами справи підтверджується, що в грудні 2015 року позивачем були надані послуги на загальну суму 11 970, 00грн, при цьому, згідно розрахунку апелянта, внаслідок наявних в його розрахунку розбіжностей щодо суми наданих позивачем послуг у відповідному місяці, позивачем необґрунтовано не взято до розрахунку суму наданих послуг за листопад 2015 року в розмірі 12 956, 33грн.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно банківської виписки, призначення платежу в сумі 24 877, 59грн є "за грудень 2015 року", а не "аванс за надані послуги в грудні 2015".

Наявний у матеріалах справи підписаний сторонами акт станом на 01.01.2016 року не є належним та допустимим доказом в обґрунтування доводів апелянта щодо дебіторської заборгованості позивача в розмірі 551, 18грн, оскільки з даного акту вбачається, що відповідач власноруч дописав "від руки" дану суму заборгованості.

Відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що наданий апелянтом розрахунок є необґрунтованим та таким, що протирічить матеріалам справи, а апелянтом належних та допустимих доказів, як того вимагають статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, в обґрунтування доводів дебіторської заборгованості позивача в розмірі 551, 18грн не надано.

Підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків на виконання вимог ухвал суду станом на 01.01.2017 не може вважатися належним та допустимим доказом щодо наявності дебіторської заборгованості позивача, оскільки даний акт містить окремо відомості позивача, окремо - відповідача.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта, у тому числі наявності дебіторської заборгованості позивача, апелянтом не доведені та не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 11.05.2017 слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 11.05.2017 у справі №920/311/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 20.10.2017.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Лакіза В.В.

Суддя Шутенко І.А.