Постанова № 69719659, 17.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2017 р. Справа№ 904/5492/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Іванов О.О.

представники

позивача: не з'явився;

відповідача-1: не з'явився;

відповідача-2: не з'явився;

ДВС: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України

по Дніпропетровській області

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 18.07.2017 (суддя Борисенко І.І.), винесену за результатами

розгляду

заяви Головного територіального управління юстиції у

Дніпропетровській області управління державної виконавчої

служби відділу примусового виконання рішень

про встановлення чи зміну способу та порядку виконання рішень

у справі №904/5492/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю зовнішньоторгової

фірми "Мікомп"

до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України

по Дніпропетровській області

2) Головного управління державної казначейської служби

України у Дніпропетровській області

про стягнення 4 193 876,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 у справі №904/5492/15 заяву Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 у справі №904/5492/15 було задоволено.

Змінено спосіб виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 у справі №904/5492/15 в частині зобов'язання відповідача-2 відповідно до п.2.8 „Порядку перерахування до бюджетів коштів, одержаних від приватизації майна" від 27.06.2006 №1704007 на підставі розрахункового документа відповідача-1, перерахувати стягнуті кошти з рахунку відповідача-1 на рахунок позивача, а саме: визначено спосіб виконання рішення шляхом зобов'язання відповідача-2 відповідно до п.2.8 "Порядку перерахування до бюджетів коштів, одержаних від приватизації майна" від 27.06.2006 №1704007 на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2015, яке набрало законної сили 25.01.2016, у справі №904/5492/15 перерахувати стягнуті кошти з рахунку відповідача-1 на рахунок позивача.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 у справі №904/5492/15.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого невірно застосовано норми ст. 121 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, відповідач-1 зазначав про те, що на його рахунках не можуть знаходитися кошти поза цільовим використанням. Натомість Положення, відповідно до якого визначений порядок повернення коштів з позабюджетного Державного фонду, втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №472 від 31.05.2012.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2017 апеляційну скаргу відповідача-1 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.10.2017.

13.10.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти скарги відповідача-1, зазначаючи про її необґрунтованість, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 17.10.2017 представники сторін та Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, зважаючи на обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на ухвали суду, а також приймаючи до уваги наявні у справі докази належного повідомлення представників сторін та Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників сторін та Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 17.10.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю зовнішньоторгової фірми "МіКомп" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Регіонального відділення фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі - відповідач-1) та Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - відповідач-2) про стягнення 4 193 876,12 грн. грошових коштів, які безпідставно утримуються та були сплачені платіжними дорученнями: №4678 від 14.11.2006 на суму 3 984 182,58 грн., №4090 від 11.10.2006 на суму 174 744,62 грн., №4262 від 20.10.2006 на суму 34 948,92 грн. за Договором купівлі-продажу "Об'єкта незавершеного будівництва 9-ти поверховий житловий будинок, що продано на аукціоні, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. К.Лібкнехта, 85" від 18.10.2006 та повернутого у державну власність за рішенням суду з рахунку №37188500900001 в УДКУ у Дніпропетровській області, зобов'язавши управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровської області, відповідно до п.2.8 "Порядку перерахування до бюджетів коштів, одержаних від приватизації майна" на підставі розрахункового документа перерахувати стягнуті кошти з рахунку продавця 37188500900001 в УДКУ у Дніпропетровській області на рахунок Покупця, реквізити якого узгоджуються додатково.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2015 справу №904/5492/15 було направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 у справі №904/5492/15 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача-1 на користь позивача грошові кошти в розмірі 4 193 876,12 грн., сплачених платіжними дорученнями: №4678 від 14.11.2006 на суму 3 984 182,58 грн., №4090 від 11.10.2006 на суму 174 744, 62 грн., №4262 від 20.10.2006 на суму 34 948,92 грн. на розрахунковий рахунок відповідача-1 №37188500900001 в УДКУ у Дніпропетровській області за Договором купівлі-продажу "Об'єкта незавершеного будівництва 9-ти поверховий житловий будинок, а продано на аукціоні, розташованому за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. К.Лібкнехта, 85" від 18.10.2006. Окрім того, зобов'язано відповідача-2 відповідно до п.2.8 „Порядку перерахування до бюджетів коштів, одержаних від приватизації майна" від 27.06.2006 №1704007 на підставі розрахункового документа відповідача-1, перерахувати стягнуті кошти з рахунку відповідача-1 на рахунок позивача. Присуджено до стягнення з відповідача-1 на користь позивача 73 080,00 грн. судового збору.

Постановами Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2016 та Вищого господарського суду України від 07.03.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 у справі №904/5492/15 залишено без змін.

Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень звернулося до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі №904/5492/15 шляхом зобов'язання відповідача-2, відповідно до п.2.8 "Порядку перерахування до бюджетів коштів, одержаних від приватизації майна" від 27.06.2006 №1704007 на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 у справі №904/5452/15, перерахувати стягнуті кошти з рахунку відповідача-1 на рахунок позивача, або встановити порядок виконання вказаного рішення суду, шляхом зазначення певного розрахункового рахунку та його власника, встановивши обов'язок відповідача-2 списати певну, встановлену рішенням грошову суму з вказаного розрахункового рахунка та перерахувати вказані грошові кошти на користь стягувача. Вказана заява обґрунтована неможливістю виконання судового рішення у справі №904/5492/15 встановленим у ньому способом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 у справі №904/5492/15 заяву Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 у справі №904/5492/15 було задоволено.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд за власною ініціативою, за заявою сторони виконавчого провадження, за заявою виконавця, поданою на підставі заяви сторони виконавчого провадження або за заявою державного виконавця, поданою з власної ініціативи, у випадку, передбаченому Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», суд, який видав виконавчий документ, може змінити спосіб та порядок виконання рішення, ухвали, постанови у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (аналогічна правова позиція викладена в п.п.7.1, 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває наказ Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 у справі №904/5492/15 про зобов'язання відповідача-2 відповідно до п.2.8 "Порядку перерахування до бюджетів коштів, одержаних від приватизації майна" від 27.06.2006 №1704007 на підставі розрахункового документа відповідача-1 перерахувати стягнуті кошти з рахунку відповідача-1 на рахунок позивача.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 27.12.2016 за вищевказаним наказом суду було відкрито виконавче провадження ВП №53209476 та надано відповідачу-2, як боржнику, строк для самостійного (добровільного) виконання вимог виконавчого документу протягом 10 робочих днів.

Проте судове рішення не було виконано у наданий державним виконавцем строк.

Водночас, 26.01.2017 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від відповідача-2 надійшло повідомлення про неможливість виконання рішення суду у справі №904/5492/15 в частині зобов'язання відповідача-2 відповідно до п.2.8 Порядку перерахування до бюджетів коштів, одержаних від приватизації майна, від 27.06.2006 №1704007 на підставі розрахункового документа відповідача-1, перерахувати стягнуті кошти з рахунку відповідача-1 на рахунок позивача.

На виконання постанови органу державної виконавчої служби від 27.12.2016 ВП №53209476 відповідач-2 звернувся до відповідача-1 з листом №12-08/26-132 від 05.01.2017 (том справи - 1, аркуші справи - 19-20), в якому вимагав надати розрахункові документи щодо перерахування коштів на рахунок позивача для належного виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №904/5492/15 від 04.02.2016. Однак звернення відповідача-2 було залишено без виконання та належного реагування, що в свою чергу унеможливлює виконання рішення суду у справі №904/5492/15.

Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області в своїй заяві про зміну способу виконання рішення у даній справі зазначав про неможливість застосування до відповідача-1 заходів примусового характеру у вигляді штрафних, оскільки за наказом Господарського суду міста від 04.02.2016 у справі №904/5492/15 відповідач-1 не є боржником, тоді як нормами ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено застосування заходів примусового характеру у вигляді штрафних санкцій (накладення штрафу) у зв'язку з невиконанням без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення безпосередньо до боржника.

Чинне законодавство України, зокрема, Конституція України, Господарський процесуальний кодекс України, Закон України «Про виконавче провадження», містять положення про те, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для виконання.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 13.12.2012 №18-рп/2012 зазначив про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

В ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Практика Європейського суду з прав людини відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) вказано про те, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Зважаючи на те, що в наказі Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 у справі №904/5492/15 встановлено обов'язок відповідача-2, як боржника, відповідно до п.2.8 "Порядку перерахування до бюджетів коштів, одержаних від приватизації майна", від 27.06.2006 №1704007 на підставі розрахункового документа відповідача-1 перерахувати стягнуті кошти з рахунку відповідача-1 на рахунок позивача, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що не подання відповідного розрахункового документа відповідачем-1 є поважною причиною у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", що робить неможливим виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 у справі №904/5492/15 встановленим у цьому рішенні способом.

Приймаючи до уваги відсутність доказів порушення прав інших сторін обраним способом виконання рішення суду у справі №904/5492/15 та з метою його ефективного виконання, суд дійшов висновку щодо можливості зміни способу виконання рішення суду у справі №904/5492/15 шляхом зобов'язання відповідача-2 відповідно до п.2.8 "Порядку перерахування до бюджетів коштів, одержаних від приватизації майна", від 27.06.2006 №1704007 на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 у справі №904/5492/15, яке набрало законної сили, перерахувати стягнуті кошти з рахунку відповідача-1 на рахунок позивача.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем-1 не надано доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача-1 (апелянта).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-106, 121 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 у справі №904/5492/15 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 у справі №904/5492/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №904/5492/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк