Постанова № 69719541, 17.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2017 р. Справа№ 910/14673/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - Печерний С.Л. (довіреність №6-49 від 10.01.2017 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

на ухвалу господарського суду міста Києва від 04.09.2017 р.

у справі №910/14673/17 (суддя Лиськов М.О.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газойлпетролеум»

про вжиття заходів до забезпечення позову

у справі №910/14673/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газойлпетролеум»

до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

про визнання недійсним наказу та усунення перешкод у отриманні послуг

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2017 р. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газойлпетролеум» про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено. З метою забезпечення позову до вирішення спору по суті та набрання рішенням у справі № 910/14673/17 законної сили, вжито заходів до забезпечення позову, а саме:

- зупинено дію наказу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» №499 від 28.07.2017 р. до набрання законної сили рішенням у даній справі;

- заборонено Публічному акціонерному товариству «Укртрансгаз» до набрання законної сили рішенням у даній справі вчиняти будь-які дії щодо застосування положень Порядку перевірки рівня фінансового забезпечення, встановленого наказом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» №499 від 28.07.2017 р.;

- заборонено Публічному акціонерному товариству «Укртрансгаз» (включаючи його центральний диспетчерський департамент) до набрання законної сили рішенням у даній справі відхиляти та/або не погоджувати та/або не підтверджувати та/або не виконувати номінації / місячну номінацію / реномінації замовників послуги транспортування, якщо надане ними фінансове забезпечення відповідає вимогам Кодексу газотранспортної системи, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2493 від 30.09.2015 р. з урахуванням п. 2 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28.04.2017р. № 615, щодо забезпечення замовниками послуг транспортування у строк до 01 жовтня 2017 року приведення фінансового забезпечення щодо оплати послуг балансування (у формі банківської гарантії) відповідно до вимог розділу VIII Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2493, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1378/27823;

- заборонено Публічному акціонерному товариству «Укртрансгаз» (включаючи його центральний диспетчерський департамент) відхиляти та/або не погоджувати та/або не підтверджувати та/або не виконувати номінації замовників послуг транспортування природного газу на вересень та жовтень 2017 року на підставі фінансового забезпечення (у формі банківської гарантії) замовників послуг транспортування природного газу, що відповідає вимогам Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2493, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1378/27823, в редакції, що діяла до набуття чинності постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про затвердження Змін до постанови НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2493» від 28.04.2017 №615.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказану ухвалу скасувати та відмовити повністю у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Газойлпетролеум» про забезпечення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувана ухвала винесена з невідповідністю висновків дійсним обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, ухвалу скасувати.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника позивача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалами від 25.09.2017 р. та від 09.10.2017 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивач посилається на те, що він має обґрунтовані підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити порушення його майнових інтересів, оскільки Порядком перевірки рівня фінансового забезпечення (надалі - Порядок), затвердженого оскаржуваним наказом відповідача, встановлено ряд додаткових вимог до фінансового забезпечення замовників послуг транспортування природного газу, внаслідок чого значно збільшується розмір такого забезпечення необхідний для надання відповідачу номінації/місячної номінації/реномінації позивача. За таких обставин, застосування відповідачем положень Порядку до господарських відносин з позивачем, унеможливить отримання останнім послуг за Договором транспортування природного газу № 1512000656 від 17.12.2015 p., оскільки відсутність фінансової можливості позивача надати фінансове забезпечення у розмірі, передбаченому Порядком, призведе до відхилення відповідачем номінації/місячної номінації/реномінації (керуючись п.п. 3.2, 3.3 Порядку). Основним видом діяльності позивача є імпорт природного газу постачання його споживачам та оптовий продаж суб'єктам ринку природного газу. Позивач має довгострокові відносини з великими європейськими газовими трейдерами та протягом 3 останніх років стабільно виконує договірні обов'язки перед іноземними партнерами та українськими компаніями. Однак, у разі застосування відповідачем оскаржуваного наказу позивач буде не в змозі забезпечити виконання договірних відносин перед іноземними, українськими партнерами та споживачами, що спричинить заподіяння значних збитків як безпосередньо позивачу, так і його партнерам. Дії відповідача з прийняття оскаржуваного наказу направлені на зрив договірних поставок обсягів природного газу позивачем на серпень цього року та наступні місяці, що спричинить припинення постачання природного газу споживачам наших контрагентів та зупинення ними виробництва. Зазначене матиме незворотні наслідки для виробників та завдасть їм фінансових збитків, які позивач, у підсумку, буде зобов'язаний компенсувати своїм контрагентам.

В оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції зокрема зазначено, що вимоги заяви про вжиття заходів забезпечення позову та аргументи наведені в її обґрунтування повністю відповідають вимогам ст. 66 ГПК України та п. п. 1, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», що свідчить про наявність необхідних підстав для її задоволення. Судом зазначено, що забезпечення позову у даній справі є таким, що перебуває у зв'язку з предметом позовної вимоги, є адекватним заявленим вимогам, тобто співвідноситься з правом, про захист якого просить позивач. При цьому, вжиття у наведений вище спосіб заходів до забезпечення позову забезпечить збалансованість інтересів сторін та спроможне забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, застосування заходів забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобіганням перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Тобто ухвала про забезпечення позову має забезпечити виконання рішення.

Частиною 1 ст. 67 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Отже забезпеченням позову, по суті, є обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обгрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

В даному випадку суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не вказав, якими саме доказами позивача підтверджується неможливість або утруднення виконання рішення суду у даній справі у випадку задоволення вимог позивача і як саме вжиті судом першої інстанції заходи до забезпечення позову гарантують виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог. Мотивувальна частина оскаржуваної ухвали базується виключно на припущеннях того, що невжиття заходів до забезпечення позову призведе до утруднення або до унеможливлення виконання рішення суду у цій справі.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

При цьому, вжиті судом першої інстанції заходи до забезпечення позову по відношенню до позовних вимог не є адекватними, оскільки як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, позивач як на підставу для необхідності застосування заходів до забезпечення позову послався на ту обставину, що основним його видом діяльності є імпорт природного газу, постачання його споживачам та оптовий продаж суб'єктам ринку природного газу, а застосування відповідачем наказу № 499 від 28.07.2017 р. (яким деталізовано обов'язок вносити забезпечення виконання замовником послуг транспортування зобов'язань щодо оплати таких послуг, визначених главою 8 Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015 р.), за твердженням позивача, може призвести до неможливості виконання позивачем договірних зобов'язань перед іноземними, українськими партнерами та споживачами, що спричинить заподіяння значних збитків як безпосередньо позивачу, так і партнерам.

При цьому, вказані твердження позивача не підтверджені належними та допустимими доказами.

Судом першої інстанції не наведено обґрунтувань того, яким чином наказ відповідача № 499 від 28.07.2017 р., який є внутрішнім актом юридичної особи, прийнятим на виконання вимог Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015 р. та як може впливати на взаємовідносини позивача із суб'єктами господарювання, з якими у нього наявні договірні відносини.

Крім того, неналежний фінансовий стан позивача не може бути підставою для забезпечення позову та як наслідок для невиконання позивачем вимог Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. та для не внесення фінансового забезпечення за послуги, які надає ПАТ «Укртрансгаз».

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

В даному випадку, вжиті заходи забезпечення позову, визначені оскаржуваною ухвалою, створюють умови за яких ПАТ «Укртрансгаз» позбавлений можливості отримувати фінансове забезпечення за надані ним послуги.

Більше того, заходи забезпечення вжиті ухвалою суду першої інстанції унеможливлюють отримання забезпечення ПАТ «Укртрансгаз» не тільки від відповідача, але і від інших замовників послуг.

Колегія суддів вважає, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав неможливості виконання вимог глави 8 Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. та наказу ПАТ «Укртрансгаз» № 499 від 28.07.2017 р., зокрема, щодо внесення забезпечення виконання зобов'язань замовника послуг, а також не зазначено в чому полягає імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття заходів до забезпечення позову, наведених в оскаржуваній ухвалі, а саме лише посилання позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Вищезазначені обставини свідчать про те, що оскаржувана ухвала не відповідає нормам ст. 84 ГПК України, оскільки не містить посилання на докази, які б підтверджували необхідність задоволення вимог позивача щодо вжиття заходів до забезпечення позову у цій справі та постановлена без жодного обґрунтування того, в чому саме полягає неможливість або ускладнення виконання рішення суду у справі № 910/14673/17 у випадку задоволення вимог позивача.

Згідно абз. 3 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Так, оцінка судом першої інстанції обґрунтованості доводів заявників щодо необхідності вжиття відповідних заходів була здійснена без перевірки розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, про що свідчить зокрема неврахування при здійсненні зазначеної оцінки статусу відповідача як оператора газотранспортної системи та залишення поза увагою можливості настання негативних наслідків вжиття заходів забезпечення для третіх осіб.

Оскаржуваною ухвалою не надано правової оцінки тому, що нормами чинного законодавства України не передбачено підстав для визнання недійсними актів органів юридичної особи, оскільки такі акти є обов'язковими до виконання виключно для такої юридичної особи та не створюють будь-яких обов'язків для інших суб'єктів господарювання, в тому числі і для позивача.

Так, рішення органу ПАТ «Укртрансгаз» являються актами ненормативного характеру (індивідуальними актами). Актом є юридична форма рішень відповідного органу, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Чинним законодавством України не визначено підстав для визнання недійсними актів органів юридичної особи на відміну від підстав для визнання недійсними правочинів та зобов'язань.

Дії та рішення органів юридичної особи є обов'язковими до виконання та створюють права та обов'язки виключно для такої юридичної особи та не можуть створювати і не створюють будь-яких обов'язків для інших суб'єктів господарювання та, зокрема, для позивача.

Слід зазначити, що ПАТ «Укртрансгаз» включено до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. №83.

ПАТ «Укртрансгаз» є підприємством трубопровідного транспорту державного сектору економіки та відповідно є складовою нафтогазової галузі - галузі економіки України, яка разом з іншими галузями забезпечує пошук, розвідку та розробку родовищ нафти і газу, транспортування, переробку, зберігання і реалізацію нафти, газу та продуктів їх переробки (ст.1 Закону України «Про нафту і газ»). Вказане визначення та прийняття окремого закону з питань регулювання основних правових, економічних та організаційних засад діяльності нафтогазової галузі України, з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підкреслює загальнодержавне значення галузі та необхідність суворого дотримання законодавства при вирішенні її проблемних питань та захисті її інтересів.

Згідно ст.ст. 6, 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України. Основними принципами державної політики у сфері трубопровідного транспорту, враховуючи його пріоритетність в економіці України, є, зокрема, забезпечення надійного та безпечного функціонування трубопровідного транспорту.

ПАТ «Укртрансгаз» здійснює суспільно-важливу і стратегічну функцію по своєчасному й безперебійному забезпеченню суб'єктів господарювання та соціальної сфери України природним газом, надійного та безпечного функціонування газотранспортної системи України, а також забезпечення транзиту газу за міждержавними угодами.

Слід зазначити, що судом першої інстанції не наведено обґрунтованих доводів, а матеріали справи не містять доказів, які б доводили імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття заходів до забезпечення позову, наведених в оскаржуваній ухвалі. А саме лише посилання в клопотанні на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Факт неправомірності (протиправності) наказу № 499 від 28.07.2017 р., який тягне за собою його недійсність, входить до предмету доказування у справі з вимогами немайнового характеру та підлягає доведенню під час вирішення спору по суті. Проте вжиті судом заходи забезпечення з часу винесення відповідної ухвали вплинуть на взаємовідносини відповідача з іншими особами ще до розгляду справи по суті та винесення рішення у справі.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо вжиття заходів до забезпечення позову та вважає, що заява позивача, в порушення вимог ст. 66 ГПК України, не містить посилань на доведені обставини, які б могли унеможливити або утруднити виконання рішення суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» підлягає задоволенню, а ухвала місцевого господарського суду - скасуванню.

Відповідно до ч. 7 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України, у випадку скасування апеляційною інстанцією ухвали, справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

За змістом ст. 49 ГПК України, судовий збір відшкодовується стороні на користь якої відбулось рішення.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст.ст. 105, 106 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» задовольнити.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 04.09.2017 р. у справі №910/14673/17 скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газойлпетролеум» (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 36-Д, код ЄДРПОУ 37955690) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу № 910/14673/17 передати на розгляд по суті до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк