Постанова № 69719503, 18.10.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2017 р. Справа № 907/910/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Гриців В.М., суддів Галушко Н.А., Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання Петрик К.О.

у відкритому судовому засіданні розглянув апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10 травня 2017 року у справі №907/910/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Закарпатської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року публічне акціонерне товариство "Укртелеком" звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації. Позивач просив суд стягнути з відповідача 83 123,41 грн, з яких: 81 603,97 грн невідшкодовані кошти за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги протягом січня – листопада 2016 року, 542,80 грн - 3% річні та 976,65 грн – інфляційні витрати.

Господарський суд Закарпатської області (у складі колегії суддів Бобрик Г.Й., Пригара Л.І., Ремецькі О.Ф.) рішенням від 10 травня 2017 року у справі №907/910/16 позов задовольнив частково. Стягнув з Управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Закарпатської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 81 603,97 грн боргу та 1 352,78 грн на відшкодування судового збору. У решті позовних вимог суд відмовив.

Суд першої інстанції констатував, що Закарпатська філія публічного акціонерного товариства "Укртелеком" протягом січня - листопада 2016 року надавала телекомунікаційні послуги на пільгових умовах відповідним категоріям населення міста Тячева та Тячівського району, що передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Законом України "Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Законом України "Про охорону дитинства". У названих законах закріплені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, що передбачено ст. 20 Закону України "Про державні соціальні гарантії", ст. ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету. Згідно з п. 5 Порядку № 256, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами-надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій.

На виконання вимог п. 10 Положення про єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, позивач щомісячно складав акти звіряння, розрахунки видатків, звіти та надсилав їх відповідачу на електронну адресу розпорядника "Розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг", а також надсилав розрахунок щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою - 2 "пільга" на паперових носіях. Згідно з п. 11 Положення на відповідача покладено обов'язок звіряння наданої інформації, складання актів звіряння.

За період з 01 січня по 01 грудня 2016 року Закарпатською філією публічного акціонерного товариства "Укртелеком" надано послуги зв'язку на пільгових умовах абонентам міста Тячева та Тячівського району, які включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, на загальну суму 81 603,97 грн. Цю суму витрат відповідач не відшкодував, а на звернення позивача від 21 січня 216 року, 14 червня 2016 року та 08 листопада 2016 року повідомив про відсутність коштів для оплати пільг.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову у частині стягнення 81 603,97 грн основного боргу. При цьому вказав, що зобов'язання щодо відшкодування пільг з оплати послуг зв'язку, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки означені зобов'язання сторін виникають безпосередньо із законів України. Також, законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України. Управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області є розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг і відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності третіх осіб.

Суд покликався на положення ст.ст. 509, 525, 526, Цивільного кодексу України, ст.193, 218 Господарського кодексу України, а також на правову позицію Верховного Суду України, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року, у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 року та у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року, у яких зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Водночас, суд відмовив у задоволення позову про стягнення 542,80 грн. - 3% річних та 976,65 грн. інфляційних втрат з тих підстав, що позивач не довів яким є конкретний період, з зазначенням точної дати обов'язку виконання грошового зобов'язання відповідачем, договір між сторонами не укладений, а законом такий строк не встановлено, доказів звернення з письмовою вимогою до відповідача про сплату боргу позивач не надав (наявні у справі листи позивача до відповідача не містять в собі визначеної суми боргу та строку її сплати), що унеможливлює встановлення конкретної дати початку порушення грошового зобов'язання відповідачем, як необхідної умови для застосування відповідальності, визначеної ст. 625 Цивільного кодексу України.

В апеляційній скарзі Управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 10 травня 2017 року по справі №907/910/16 та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Відповідач вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, суд порушив норми матеріального і процесуального права, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Наголошує, що між сторонами немає договірних відносин щодо відшкодування вартості наданих у 2016 році телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення. Такий договір на 2016 рік сторони не укладали, оскільки законом України «Про державний бюджет України на 2016 рік» не передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв’язку. Натомість, статтею 102 Бюджетного кодексу вказано, що передбачені підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу видатки місцевих бюджетів проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У місцевому бюджеті теж відсутні кошти та такі цілі. З причин відсутності коштів відповідач призупинив призначення пільг окремим категоріям населення, про що неодноразово листами повідомляв позивача.

Про розгляд справи сторонам повідомлено належним чином.

Згідно з ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Львівський апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації, матеріали справи, і вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 10 травня 2017 року у справі №907/910/16 слід залишити без змін.

За змістом частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події (ч.6 ст.11 ЦК України).

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Відповідно до вимог частини першої статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати послуг зв'язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (ч.2 ст.19).

Статтею 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено основні засади фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій. Серед іншого установлено, що надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розрахунки і обгрунтування до показників видатків на соціальні цілі у проектах Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до цього Закону. Розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

За приписами частини першої статті 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, у тому числі на державні програми соціального захисту, зокрема на пільги окремим категоріям громадян.

Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 з наступними змінами і доповненнями. Згідно з пунктом 2 цієї постанови Кабінет Міністрів установив, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів: ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. N 117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги"; здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, у тому числі й щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету (п.1 Порядку).

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (п.3 Порядку).

Пунктом 5 Порядку визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій - до 22 числа місяця, що настає за звітним щодо пільг з послуг зв'язку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року N 117 затверджено Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, який створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України.

Управління праці та соціального захисту населення районних держадміністрацій (уповноважені органи) організовують збирання, систематизацію і зберігання інформації про пільговиків та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків; вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги (п.3 Реєстру).

Підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга" (п.10 Реєстру).

Пунктом 11 Реєстру визначено, що уповноважений орган щомісяця звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації. Після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга".

Позивач є одним із постачальників послуг зв'язку і в силу закону зобов’язаний надавати окремим категоріям споживачів визначені законами України пільги щодо оплати послуг зв'язку.

Управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області уповноважене вести персоніфікований облік утримувачів пільг, звіряти інформацію постачальників пільгових послуг та здійснювати розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги, та звітувати про проведені розрахунки.

Позивач надсилав відповідачу, як уповноваженому органу, на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у січні – листопаді 2016 року, згідно з формою "2-пільга". У свою чергу відповідач повинен був звірити інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходила від відповідача щодо надання пільгових послуг і в разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводити розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації.

Відповідач повинен був здійснити розрахунки з позивачем, як постачальником послуг на підставі поданих ним щомісячних звітів щодо послуг, наданих у січні – листопаді 2016 року особам, які мають право на відповідні пільги, однак такого розрахунку не здійснив.

При цьому, відповідач не заперечив отримання ним розрахунків позивача щодо вартості послуг, наданих пільговикам у січні – листопаді 2016 року, згідно з формою "2-пільга" та вартості цих наданих послуг. Також, відповідач не вказав про виявлення при звірянні цих розрахунків розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру наданих пільг.

Не проведення розрахунків із позивачем за надані пільговикам у січні – листопаді 2016 року послуги в загальній сумі 81603,97 грн відповідач пояснює відсутністю договірних відносин між сторонами, відсутністю в Законі України «Про державний бюджет на 2016 рік» субвенцій на означені цілі та відсутністю коштів у місцевому бюджеті. Як пояснив відповідач, з причини відсутності коштів він з 01 січня 2016 року призупинив призначення пільг окремим категоріям населення, про що повідомляв позивача.

Такі доводи відповідача суперечать закону і не можуть слугувати підставою для відмови у позові. Адже пільги щодо оплати послуг зв'язку та критерії їх надання, як один із видів державних соціальних гарантій, визначаються законами України і є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Відтак, позивач зобов’язаний був надавати пільги з послуг зв'язку визначеним категоріям громадян, а держава в особі її уповноважених органів повинна відшкодувати вартість наданих пільг. При цьому, чинне законодавство не вимагає укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, як необхідної умови відшкодування пільг. Права та обов'язки сторін у справі виникли безпосередньо із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України.

За наведених обставин справи і приписів закону Господарський суд Закарпатської області правомірно стягнув з відповідача невідшкодовані кошти за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги протягом січня – листопада 2016 року у сумі 81 603,97 грн і обґрунтовано відмовив у стягненні 542,80 грн - 3% річних і 976,65 грн інфляційних втрат.

Щодо судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 49 ГПК України за результатами розгляду апеляційної скарги судовий збір суд покладає на відповідача.

Разом з тим, Львівський апеляційний господарський суд ухвалами від 27 липня 2017 року та 20 вересня 2017 року зобов’язував скаржника надати суду докази про зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10 травня 2017 року у справі №907/910/16, на підтвердження сплати якого до апеляційної скарги додана квитанція №17787528 від 25 травня 2017 року. Апелянт вимог ухвал суду не виконав, лише надіслав лист разом з копією квитанції як підтвердження сплати.

З метою перевірки сплати і надходження судового збору у Державний бюджет України суд апеляційної інстанції надіслав лист Управлінню Державної казначейської служби у Личаківському районі повідомити чи зараховано судовий збір в розмірі 1488,06 грн, сплачений Управлінням соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації, згідно квитанції №17787528 від 25 травня 2017 року до спеціального фонду Державного бюджету України.

Листом від 11 жовтня 2017 року Управлінню Державної казначейської служби у Личаківському районі повідомило, що не може надати підтвердження зарахування судового збору, оскільки такий не сплачено на рахунок, призначений для сплати судового збору.

Конституцією України (ст. 129) однією із основних засад судочинства визначено змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст.103 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити рішення місцевого господарського суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 10 травня 2017 року у справі №907/910/16 залишити без змін, апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації - без задоволення.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації (90500, м.Тячів, вул.Незалежності, 29; код ЄДРПОУ 03192922) в дохід Державного бюджету України 1488,06 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10 травня 2017 року у справі №907/910/16.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя В.М. Гриців

суддя Н.А. Галушко

суддя Г.Т. Кордюк