Рішення № 69718985, 17.10.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.10.2017 Справа № 920/917/17

За позовом: Заступника керівника Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області, м. Суми,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Горобина», м. Суми

про стягнення 358 824 грн. 04 коп.

Суддя Коваленко О.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність №148 від 15.12.2016 р.;

Від відповідача: не зявився;

Прокурор: Правдюк В.В.;

При секретарі судового засідання Галашан І.В.

Суть спору: прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 358 824 грн. 04 коп., з яких: 340 661 грн. 95 коп. основного боргу, 18 162 грн. 09 коп. пені, нарахованих у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між позивачем і відповідачем договору оренди державного майна від 25.12.1992 р. №28 з наступними змінами до Договору, а також стягнути з відповідача на користь прокуратури Сумської області судові витрати по справі.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 18 162 грн. 09 коп., а також повідомили суд про сплату відповідачем основної заборгованості в повному обсязі, у звязку з чим просять суд припинити провадження в цій частині, про що подали відповідні клопотання від 17.10.2017 р.

Представник відповідача письмового відзиву на позов не подав, в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому відповідно до вимог ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора і повноважного представника позивача, дослідивши докази у справі, суд встановив:

Зі змісту п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 цієї ж статті).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. №3-рп/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в господарському суді.

Згідно ч. 3 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Зі змісту п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 та ст. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» вбачається, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 2 ГПК України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» визначено, що Фонд Державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління обєктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо обєктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Згідно частини першої статті 6 вказаного Закону, Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створені Фондом державного майна України, у разі необхідності.

Враховуючи зазначене, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є регіональне відділення Фонду державного майна України по Сумській області, яке на місцевому рівні реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління обєктами державної власності.

Відповідно до статті 29 Бюджетного кодексу України, до доходів загального фонду Державного бюджету України належать надходження від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим державним майном.

Таким чином, невиконання відповідачем зобовязань щодо систематичного та повного внесення орендної плати за користування державним майном призводить до ненадходження до державного бюджету коштів у значному розмірі.

З огляду на викладене, порушенням інтересів держави є недодержання відповідачем вимог законодавства про оренду державного майна, невиконання ним зобовязань за договором оренди, що призвело до ненадходження до державного бюджету коштів.

Оскільки невиконання відповідачем договірних зобовязань порушує державні інтереси, то прокурор у відповідності до статті 121 Конституції України, звернувся до суду за захистом порушеного права позивача та для захисту інтересів держави.

Згідно з договором оренди державного майна № 28 від 25.12.1992 року (далі за текстом «Договір»), укладеним між позивачем і відповдіачем з урахуванням внесених до нього додатковими угодами від 13.02.2002 року, від 26.12.2003 року, від 17.05.2006 року, від 27.12.2006 року та від 09.11.2011 року змін, позивачем передано відповідачеві в строкове платне користування державне нерухоме майно цілісний майновий комплекс колишнього Сумського лікеро-горілчаного заводу.

Вищезазначене майно було передано балансоутримувачем відповідачу 25.12.1992 року за актом прийому-передачі.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 11.09.2012 року у справі № 5021/1192/12 визнано укладеною додаткову угоду від 26.12.2011 року до вищезазначеного договору оренди державного майна, відповідно до якої продовжено строк користування державним майном до 25.12.2018 року.

У подальшому до договору оренди державного майна від 25.12.1992 року № 28 вносилися зміни, у тому числі щодо порядку та розмірів сплати орендної плати за користування державним майном.

Зокрема, рішенням Господарського суду Сумської області від 15.04.2013 року у справі № 920/420/13, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2013 року та ухвалою Вищого господарського суду України від 17.10.2013 року у згаданій справі, визнано укладеним договір про внесення змін до договору оренди державного майна від 25.12.1992 року № 28.

Відповідно до пункту 1 вказаного договору пункти 1.1, 1.2 договору оренди державного майна від 25.12.1992 року № 28 викладено в наступній редакції: орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування цілісний Державного підприємства Сумського лікеро-горілчаного заводу, вартість якого відповідно до акту оцінки станом на 31.10.2012 року становить 8509006,00 грн.

Положення договору оренди державного майна, що стосуються порядку та розміру орендної плати, а саме: пункти 3.1, 3.2, 3.4 викладено в наступній редакції:

Пункт 3.1. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку березень 2013 року 177093,69 грн. Орендна плата за перший місяць оренди після перегляду її розміру - березень 2013 року визначена з урахуванням індексу інфляції. Орендна плата перераховується до державного бюджету щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Орендна плата в новому розмірі нараховується з 30.04.2013 року.

Пункт 3.2. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пункт 3.4. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Нарахування пені здійснюється до моменту повної сплати орендарем заборгованості з орендної плати.

З огляду на викладені зміні до договору оренди державного майна від 25.12.1992 року № 28, відповідач має сплачувати щомісячно орендну плату у розмірі 177 093 грн. 69 коп. з урахуванням індексу інфляції.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідач в порушення умов укладеного договору орендну плату сплачує несвоєчасно та не в повному розмірі, внаслідок чого станом на 13.09.2017 року утворилась заборгованість по сплаті орендних платежів в сумі 340 661 грн. 95 коп. за період липень-серпень 2017 року, а тому позивач звернувся до прокуратури щодо стягнення в судовому порядку з відповідача заборгованості з орендної плати у зазначеному розмірі та за вказаний період.

Статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пунктами 3.1, 3.2 договору оренди державного майна № 28 від 25.12.1992 року, орендар (відповідач) зобовязаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендар вносить орендну плату за користування обєктом оренди, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма щодо виконання зобовязань міститься в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобовязання не допускається.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Приймаючи до уваги факт сплати відповідачем основного боргу після звернення прокурора до суду з даним позовом, що підтверджується поясненнями прокурора і представника позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для припинення провадження у даній справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати за період з липня по серпень 2017 року в сумі 340 661 грн. 95 коп. на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 3.4 договору оренди державного майна № 28 від 25.12.1992 року, прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення в сумі 18 162 грн. 09 коп. за період з 14.05.2017 року по 21.09.2017 року. Сума пені підтверджена обґрунтованим розрахунком пені, наданим позивачем.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за невиконання зобовязань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 названого Кодексу встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до частини другої статті 193 та частини першої статті 230 Господарського кодексу України, порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно статей 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом, а стаття 547 цього ж Кодексу встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється в письмовій формі.

Частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами вищевказаного договору, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 18 162 грн. 09 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно статей 33, 34 зазначеного Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Горобина» (40021, м. Суми, вул. Петропавлівська, 121, код 31162928) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області (40024, м. Суми, вул. Харківська, 30/1, код 21124686) 18 162 грн. 09 коп. пені,

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Горобина» (40021, м. Суми, вул. Петропавлівська, 121, код 31162928) на користь Прокуратури Сумської області (40030, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, р/р 35214005002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 272 грн. 35 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині провадження у справі №920/917/17- припинити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано 19.10.2017 р.

Суддя ОСОБА_2