Рішення № 69718829, 17.10.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2017р. Справа № 914/1945/17

За позовом: Керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави, м. Червоноград, в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,

до відповідача 1: Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Белз,

до відповідача 2: Сокальської районної державної адміністрації, м. Сокаль,

про: визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Суддя Синчук М.М.

при секретарі Карась Х.

За участю представників:

прокурор: Труш О.Б.- повідомлення;

позивача: Андрухів Є.М. - довіреність від 03.08.2017 р. № 5/34-5681/0/2-17/1-2;

відповідача 1: ОСОБА_1, ОСОБА_3 - договір про надання правової допомоги від 29.09.17 р.№ 651/23;

відповідача 2: Малицька О.Ю. - довіреність від 06.10.2017 р. №1375/02-25;

Представнику позивача, відповідачам, прокурору роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позовну заяву Керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави, м. Червоноград, в особі Львівської обласної державної адміністрації до відповідача 1: Приватного підприємця ОСОБА_1 до відповідача 2: Сокальської районної державної адміністрації про: визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що у зв'язку з непроведенням нормативної грошової оцінки землі невірно визначений розмір орендної плати і як наслідок до бюджету не надходять кошти у визначеному законодавством розмірі, чим порушуються інтереси держави у вигляді ненадходження коштів до бюджету. Так, у договорі оренди землі (п. 2.3), укладеному між Сокальською районною державною адміністрацією з однієї сторони та - приватним підприємцем ОСОБА_1, з іншої вказано, що орендна плата за вищевказану земельну ділянку становить 3670 грн. 32 коп. в рік, періодичність внесення орендної плати щомісячно по 305 грн. 86 коп., і вноситься Орендарем на рахунок Корчівської сільської ради, на території якої знаходиться земельна.

Згідно договору оренди землі грошова оцінка земельної ділянки становить 36912,65 грн. Окрім цього, у вказаному договорі оренди землі не вказано про те, на підставі чого визначалась орендна плата за земельну ділянку. За таких обставин, оспорюваний договір оренди суперечить вимогам статті 13 Закону України «Про оцінку земель», приписам статті 15 Закону України «Про оренду землі», просить суд позов задоволити повністю, з підстав зазначених в позовній заяві та письмових поясненнях до неї, крім того, свої позовні вимоги обґрунтовує також тим, що прокурору про відсутність проведеної нормативно - грошової оцінки, стало відомо у липні 2017 році, після надходження відповіді із Сокальського міськрайонного управління Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Ухвалою суду від 25.09.2017 р. порушено провадження у справі, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 09.10.2017 р. В судовому засіданні 09.10.2017 р. оголошено перерву до 17.10.2017 р.

В судове засідання 17.10.2017 р. прокурор з'явився, надав письмові пояснення у справі, позовні вимоги підтримав.

В судове засідання 17.10.2017 р. представник позивача з'явився, надав усні пояснення у справі.

В судове засідання 17.10.2017 р. відповідач 1 з'явився, надав суду додаткові письмові пояснення до відзиву від 09.10.2017 р., щодо позовних вимог заперечив в повному обсязі, просить суд застосувати строк позовної давності.

В судове засідання 17.10.2017 р. представник відповідача 2 з'явився, надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, згідно поданого до суду клопотання від 09.10.2017 р.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши представника позивача, відповідачів, прокурора, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Сокальською районною державною адміністрацією (далі орендодавець), з сторони та приватним підприємцем ОСОБА_1: (далі орендар) з іншої сторони, на підставі розпорядження №6 голови Сокальської райдержадміністрації 12.01.2004 року, укладено договір оренди земельної ділянки від 02.02.2004 р. (надалі - Договір) площею 141,8126 га, в тому числі під водою 122,7547 га, під дамбою - 24,0579 га, яка знаходиться на території Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області.

Згідно долученої до матеріалів справи Технічної документації, Висновку «Про погодження місця розташування земельної ділянки ПП ОСОБА_1 для створення підсобного господарства по вирощуванню риби на території Корчівської сільської ради Сокальського району від 09.10.2003 р., Висновку головного архітектора Сокальського району по виробу земельної ділянки площею 146,8126ь га для риборозведення ПП ОСОБА_1 на території Корчинівської сільської ради від 12.09.2003 р., загальна площа земельної ділянки становить 146,8125 га.

Згідно п.2.1 Договору, земельна ділянка передається в оренду з метою рибогосподарського використання.

Відповідно до п. 2.2. Договору, договір укладається терміном на 25 років. По закінченні терміну договору орендарі мають переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення. Умови цього договору зберігають чинність на строк його дії у випадках, коли після набуття чинності договором, законодавством встановлені інші правила, ніж передбачені договором. При переході права власності на землю від орендодавця до іншої особи договір оренди зберігає чинність для нового власника. При зміні орендарів договір оренди не зберігається.

Згідно п. 2.3. Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовому вигляді в розмірі 3 670 грн 32 коп. в рік на розрахунковий рахунок орендодавця. Періодичність внесення орендної плати: щомісячно по 305 грн 86 коп.

Як вбачається з Договору оренди землі від 02.02.2004р., його посвідчено ОСОБА_5, державним нотаріусом Сокальської державної нотаріального контори та зареєстровано в реєстрі за № 2-114.

Вказаний Договір оренди землі 29.03.2004 р. зареєстровано у Сокальській райдержадміністрації за №040446100015. Даній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер: НОМЕР_1.

Прокурор звернувся із позовом про визнання вказаного договору недійсним та зобов'язання Приватного підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку загальною площею 146,8126 га. Львівській обласній державній адміністрації, оскільки при укладенні договору оренди земельної ділянки нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності не проводилася, а тому договір оренди в цій частині суперечить приписам чинного законодавства.

За таких обставин, оспорюваний договір оренди суперечить вимогам статті 13 Закону України «Про оцінку земель», приписам статті 15 Закону України «Про оренду землі», просить суд позов задоволити повністю, з підстав зазначених в позовній заяві та письмових поясненнях до неї, крім того, свої позовні вимоги обґрунтовує також тим, що прокурору про відсутність проведеної нормативно - грошової оцінки, стало відомо у липні 2017 році, після надходження відповіді із Сокальського міськрайонного управління Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, з огляду на наступне.

Земельні правовідносини, зокрема пов'язані із виникненням, припиненням права користування землею, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими Законами України, постановами Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених законом.

Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинної на момент укладення спірного договору) передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 19 Земельного кодексу визначено, що Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на певні категорії, зокрема землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка, станом на день прийняття розпорядження голови Сокальської райдержадміністрації №6 від 12.01.2004 р. знаходилася на території Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області і надана орендарю для рибогосподарського використання.

У п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" зазначено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (ч.1 ст. 17 Земельного кодексу України).

Частина 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Суд зазначає, що станом на момент прийняття розпорядження, повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам в орендне користування регулювалися положеннями ст.124 ЗК України.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Приписами ст. 125, ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Як зазначалося вище, на підставі розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації №6 від 12.01.2004 р., між Сокальською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ПП ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 25 років.

Як вбачається з Договору оренди землі від 02.02.2004р., його посвідчено ОСОБА_5, державним нотаріусом Сокальської державної нотаріального контори та зареєстровано в реєстрі за № 2-114.

Вказаний Договір оренди землі 29.03.2004 р. зареєстровано у Сокальській райдержадміністрації за №040446100015. Даній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер: НОМЕР_1.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. №197 «Про форму договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин, вбачається, що договір оренди повинен містити, зокрема, плату за землю (п. 2.1. Розділу 2 «Плата за землю».

Проаналізувавши умови спірного договору оренди земельної ділянки від 02.02.2004р., суд зазначає, що даний договір не місить умови про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, проте п.2.3. договору визначено орендну плату за користування об'єктом оренди в розмірі 3 670,32 грн в рік.

Згідно п. 1 Договору грошова оцінка земельної ділянки становить 36 912,65 грн.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель (ст.2 Закону України "Про плату за землю" в редакції чинної на момент укладення спірного договору).

Статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції чинної на момент укладення договору оренду) визначено підстави обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Зокрема, ч.1 наведеної статті передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Тобто, вказаною матеріальною нормою регламентовано саме процедуру визначення розміру орендної плати, а не зміст договору оренди землі.

Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (ч.1 ст. 15 Закону України "Про оцінку землі").

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують, зокрема виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня.

Тобто, суд вважає, що в даному випадку, укладаючи з ПП ОСОБА_1 оспорюваний договір на підставі свого розпорядження №6 від 12.01.2004р., саме Сокальська РДА повинна була забезпечити, щоб при укладенні вказаного правочину були дотримані вимоги ч.1 ст. 15, ст. 21 Закону України "Про оренду землі", ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", та відповідати за свою діяльність.

Разом з тим, ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що прокурор, як на підставу визнання недійсним спірного договору, вказує на те, що при укладенні між Сакальською РДА та ПП ОСОБА_1 договору від 02.02.2004 р. не була проведена нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки для визначення розміру орендної плати за користування нею.

Тобто, має місце порушення власне самої процедури визначення розміру орендної плати, а не невідповідність змісту договору від 02.02.2004р. вказаним вище вимогам земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін (ст. 15 Закону України "Про оренду землі" в редакції чинної на момент укладення спірного договору).

Прокурор стверджує, що порушення інтересів держави у даному випадку є те, що використання орендарем земельної ділянки без проведення нормативної грошової оцінки у порядку встановленому законодавством, порушує економічні інтереси держави внаслідок заниженої орендної плати, ненадходження платежів з орендної плати до місцевого бюджету у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового врегулювання.

З матеріалів справи вбачається, що орендар під час дії договору оренди землі належним чином виконував обов'язки, які слідують з його умов, відповідач-2 отримував та отримує узгоджену з відповідачем-1 орендну плату за земельну ділянку.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики " суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини особливу увагу звертає на важливості застосування принципу "належного урядування" у правовідносинах, що виникають з державними органами. Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010р., "Тошкуце та інші проти Румунії", заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008р.) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (зокрема рішення у справі "Беєлер проти Італії", п. 119). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 73).

Так, за обставинами справи "Стретч проти Сполученого Королівства", вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 24.06.2003 відзначив, що особа, на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Судом встановлено, що відповідач-1 дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, тобто, відповідач-1 може вважатись таким, що набув права "правомірного очікування".

Відтак, суд вважає, що оскільки ПП ОСОБА_1, укладаючи договір від 02.02.2004 р. з державою, в особі Сокальської РДА, як місцевого органу виконавчої влади, що входить до системи органів виконавчої влади, на підставі розпорядження від 12.01.2004 р., прийнятого цим же державним органом, сподівався на легітимність добросовісних дій державного органу та не порушував жодних положень законодавства, то він не може нести відповідальності та негативних юридичних наслідків від допущеної цим державним органом помилки щодо процедури визначення розміру орендної плати.

Беручи до уваги встановлені судом обставини справи, вищенаведені норма права, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання договору оренди земельної ділянки від 02.02.2004 р. недійсним є необґрунтованими, відтак до задоволення не підлягають.

Щодо позовних вимог про зобов'язання ПП ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку до земель державної власності в особі Львівської обласної державної адміністрації, суд зазначає наступне.

Суд погоджується з твердженнями прокурора, що в зв'язку з внесеними змінами до статті 122 Земельного кодексу України (Законом України від 16.09.2008 р. № 509-ІУ) з 14.10.2008 року розпоряджатися землями водного фонду, зокрема, для рибогосподарських потреб, належить до повноважень обласних державних адміністрацій.

Проте, до матеріалів справи Червноградською місцевою прокуратурою долучено інформацію про те, що прокуратурі стало відомо про порушення інтересів держави лише після самостійного виявлення таких місцевою прокуратурою, зокрема 14.07.2017 р. після надходження відповіді із Сокальського міськрайонного управління Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

З наведеного вбачається, що прокурор заявив позов до власника - Сокальської РДА та правокористувача - ФОП ОСОБА_7 в інтересах Львівської обласної державної адміністрації, яка не має жодного правового статусу по відношенню до спірної земельної ділянки.

Главою 29 ЦК України передбачено способи захисту права власності, зокрема, статтями 387, 388, 391 ЦК України визначено право на витребування майна.

Відтак, суд приходить до висновку, що прокурором обрано не вірний спосіб захисту про зобов'язання ПП ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку, тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід також відмовити.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-1 у відзиві на позов заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р., №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до ст. 267 ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

З огляду на викладене, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності, оскільки в позові слід відмовити в зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 49 ГПК України встановлює, що судовий збір при відмові в позові покладається на позивача.

Керуючись 3,4,41,42,43,44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,49,82,84,85 ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 23.10.2017 р.

Суддя Синчук М.М.