Рішення № 69718533, 18.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2017 Справа №910/12869/17За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації

про усунення перешкод у користуванні приміщенням та відшкодування збитків

у розмірі 88 978,50 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 - по дов. №187 від 22.02.2017р.

ОСОБА_3 - по дов. №187 від 22.02.2017р.

Від відповідача: Палієнко О.А. - по дов. №105/01-532-10 від 28.02.2017р.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні приміщенням та відшкодування збитків у розмірі 88 978,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2017р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 04.09.2017р.

У судовому засіданні 04.09.2017р. суд перейшов до розгляду спору по суті; представники позивача підтримали позовні вимоги, представник відповідача заперечив проти задоволення позову та надав документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 04.10.2017р. згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 18.10.2017р.

Ухвалою від 04.09.2017р. строк розгляду справи продовжено на 15 календарних днів.

В судовому засіданні 18.10.2017р. представники позивача н6адали додаткові пояснення по суті позовних вимог.

Представник відповідача надав суду додаткові заперечення.

В судовому засіданні 18.10.2017р. на підставі приписів ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 11.01.2017р. між Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір №93/ПРДА про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, відповідно до умов п.1.1 якого орендодавець на підставі протоколу №5 засідання постійно діючої конкурсної комісії Печерської районної в місті Києві державної адміністрації з проведення конкурсу на право оренди майна територіальної громади міста Києва від 28.12.2016р., затвердженого розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації №1 від 05.01.2017р. «Про затвердження протоколів №4 від 23.12.2016р. та №5 від 28.12.2016р. засідань постійно діючої конкурсної комісії Печерської районної в місті Києві державної адміністрації з проведення конкурсу на право оренди майна територіальної громади міста Києва» передає в оренду, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину нежитлового приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (об'єкт), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 для розміщення на площі 1 кв.м - торговельного об'єкту з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, та на площі 2 кв.м - ксерокопіювальної техніки для надання населенню послуг із ксерокопіювання документів.

За умовами п.2.1 договору №93/ПРДА від 11.01.2017р. об'єктом оренди є частина нежитлового приміщення загальною площею 3 кв.м, розташованого на І поверсі будинку АДРЕСА_2 згідно з викопіюванням з поверхневого плану, що складає невід'ємну частину цього договору. Об'єкт оренди перебуває на балансовому утриманні Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

Згідно п.2.2 договору №93/ПРДА від 11.01.2017р. вартість об'єкта оренди, згідно з затвердженим 21.11.2016р. висновком про вартість майна, станом на 31.08.2016р. становить за 1 кв.м 36433,33 грн., всього 109 300 грн.

Орендна плата визначена за результатами конкурсу від 28.12.2015р. згідно протоколу №5 засідання постійно діючої конкурсної комісії Печерської районної в місті Києві державної адміністрації з проведення конкурсу на право оренди майна територіальної громади міста Києва від 28.12.2016р., затвердженого розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації №1 від 05.01.2017р. «Про затвердження протоколів №4 від 23.12.2016р. та №5 від 28.12.2016р. засідань постійно діючої конкурсної комісії Печерської районної в місті Києві державної адміністрації з проведення конкурсу на право оренди майна територіальної громади міста Києва» і становить без податку на додану вартість за базовий місяць грудень 2016р. 630 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, розрахований Державною службою статистики України, що розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (якщо інше не передбачено законодавством) (п.п.3.1, 3.2 договору №93/ПРДА від 11.01.2017р.).

У п.3.7 укладеного між сторонами правочину передбачено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 11.01.2017р. до 09.01.2020р. (п.9.1 договору №93/ПРДА від 11.01.2017р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №93/ПРДА від 11.01.2017р. про передачу майна територіальної громади міста Києва як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди майна територіальної громади міста Києва.

Відповідно до ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 ст.13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

За умовами п.2.4 договору №93/ПРДА від 11.01.2017р. орендар вступає в строкове платне користування об'єктом у термін, вказаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації цього договору) та акта приймання-передачі об'єкта.

Як свідчать матеріали справи, 01.02.2017р. орендодавцем було передано, а орендарем прийнято у строкове платне користування об'єкт оренди за договором №93/ПРДА від 11.01.2017р., про що контрагентами складено та підписано акт приймання-передачі об'єкта оренди та скріплено останній печатками контрагентів.

З матеріалів справи вбачається, що Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією було направлено на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заяву-попередження №105/01-637/В-04 від 03.03.2017р., в якому орендодавцем заявлено про припинення договору №93/ПРДА від 11.01.2017р. на підставі п.9.4 вказаного правочину у зв'язку з недотриманням орендарем умов договору щодо використання об'єкту оренди за цільовим призначенням. У вказаному листі орендодавцем також заявлено вимогу про повернення об'єкту оренди по акту приймання-передачі.

Листом від 09.03.2017р. Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було повідомлено відповідача про безпідставність вимог, викладених у заяві-попередженні №105/01-637/В-04 від 03.03.2017р.

Листом №105/01-1206/1 від 20.03.2017р. відповідачем повторно повідомлено позивача про припинення договору №93/ПРДА від 11.01.2017р. та необхідність повернення об'єкта оренди.

14.03.2017р. представником відповідача направлено позивачу акт приймання-передачі об'єкта з оренди.

Проте, за поясненнями сторін, вказаний акт з боку орендаря підписано не було, приміщення з оренди не повернуто.

Одночасно, за твердженнями позивача, які з боку відповідача під час розгляду справи не заперечувались, з 10.03.2017р. Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією було обмежено доступ орендаря до об'єкта оренди та здійснено відключення копіювального пристрою, встановленого в орендованому приміщенні, від електромережі.

За поясненнями позивача, вказані дії відповідача фактично свідчать невиконання орендодавцем своїх обов'язків за договором №93/ПРДА від 11.01.2017р. щодо не вчинення дій, які б перешкоджали орендарю користуватись об'єктом оренди на умовах цього договору, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем наголошено, що договір №93/ПРДА від 11.01.2017р. є припиненим з 14.03.2017р. на підставі п.9.4 вказаного правочину у зв'язку з недотриманням орендарем умов договору щодо використання об'єкту оренди за цільовим призначенням. Зокрема, відповідачем наголошено на тому, що орендарем частина приміщення площею 1 кв.м не використовується для продажу поліграфічної продукції та канцтоварів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання Печерської районної в місті Києві державної адміністрації усунути перешкоди у користуванні частиною нежитлового приміщення площею 3 кв.м, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до договору оренди №93/ПРДА від 11.01.2017р. шляхом надання фактичного доступу до вказаного приміщення підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Примусове виконання обов'язку в натурі застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Таку позицію наведено у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України.

Одночасно, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, як спосіб захисту цивільних прав, підлягає застосуванню у випадку, якщо певним законодавчим актом чи договором передбачено обов'язок учасника господарських правовідносин виконати певну дію на користь іншої особи, яку у добровільному порядку виконано не було.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Отже, виходячи з наведеного вище, при зверненні до суду з позовними вимогами про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні об'єктом оренди позивачем повинно бути доведено наявність права оренди (користування) на нерухоме майно й вчинення перешкод у здійсненні його користування з боку відповідача.

Як було встановлено вище, 11.01.2017р. між Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір №93/ПРДА про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, відповідно умов п.1.1 якого орендодавець на підставі протоколу №5 засідання постійно діючої конкурсної комісії Печерської районної в місті Києві державної адміністрації з проведення конкурсу на право оренди майна територіальної громади міста Києва від 28.12.2016р., затвердженого розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації №1 від 05.01.2017р. «Про затвердження протоколів №4 від 23.12.2016р. та №5 від 28.12.2016р. засідань постійно діючої конкурсної комісії Печерської районної в місті Києві державної адміністрації з проведення конкурсу на право оренди майна територіальної громади міста Києва» передає в оренду, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину нежитлового приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (об'єкт), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, для розміщення на площі 1 кв.м - торговельного об'єкту з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, та на площі 2 кв.м - ксерокопію вальної техніки для надання населенню послуг із ксерокопіювання документів.

01.02.2017р. орендодавцем було передано, а орендарем прийнято у строкове платне користування об'єкт оренди за договором №93/ПРДА від 11.01.2017р., про що контрагентами складено та підписано акт приймання-передачі об'єкта оренди та скріплено останній печатками контрагентів.

Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією було направлено на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заяву-попередження №105/01-637/В-04 від 03.03.2017р., в якому орендодавцем було заявлено про припинення договору №93/ПРДА від 11.01.2017р. на підставі п.9.4 вказаного правочину у зв'язку з недотриманням орендарем умов договору щодо цільового використання об'єкту оренди. У вказаному листі орендодавцем також заявлено вимогу про повернення об'єкту оренди по акту приймання-передачі.

Наразі, твердження відповідача про припинення договору №93/ПРДА від 11.01.2017р. суд вважає безпідставними та такими, що не нівелюють права позивача на користування об'єктом оренди у відповідності до умов укладеного між сторонами правочину. При цьому, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, за своєю правовою природою між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення, що належить до комунальної власності, тому до спірних правовідносин слід застосувати спеціальні норми права, які передбачені Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма містяться в положеннях ст. 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно ст. 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 784 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі; 2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Згідно п. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно п. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 188 Господарського кодексу України визначає порядок зміни та розірвання господарських договорів, зокрема в п. 2 зазначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (п 4 ст. 188 Господарського кодексу України).

Статтею 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено;приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 11.01.2017р. до 09.01.2020р. (п.9.1 договору №93/ПРДА від 11.01.2017р.).

За умовами п.9.3 укладеного між сторонами правочину одностороння відмова від договору не допускається, крім випадку, передбаченого п.5.1.3 цього договору. Лист з відмовою від договору направляється поштою з повідомленням про вручення за місцем знаходження орендаря, вказаним в договорі. Договір є розірваним з дати одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору або з дати повернення орендодавцю відмови від договору з відміткою відділення зв'язку зв'язку про відсутність орендаря за вказаною адресою.

Відповідно до п.9.4 договору №93/ПРДА від 11.01.2017р. останній припиняється в разі: ліквідації орендодавця або орендаря; невиконання або систематичного неналежного виконання істотних умов договору; закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою Сторін або за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.

На вимогу однієї зі сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України (п.9.6 договору №93/ПРДА від 11.01.2017р.).

Наразі, суд зазначає, що за своєю правовою природою заява-попередження №105/01-637/В-04 від 03.03.2017р. є односторонньою відмовою орендодавця від договору №93/ПРДА від 11.01.2017р., що суперечить умовам п.9.3 вказаного правочину та ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»

У даному випадку посилання відповідача на те, що фактично орендарем порушено істотні умови договору оренди №93/ПРДА від 11.01.2017р. є юридично неспроможними, оскільки, сторонами у договорі досягнуто згоди щодо припинення договору у разі невиконання або систематичного неналежного виконання саме істотних умов договору.

Істотними умовами договору оренди, як вказувалось вище, згідно ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

У п.8.3 договору №93/ПРДА від 11.01.2017р. вказано, що об'єкт повинен використовуватись орендарем тільки за цільовим призначенням, обмовленими п.1.1 цього договору.

Тобто, з системного аналізу вказаної умови договору вбачається, що остання не є істотною у розумінні вимог чинного законодавства, а отже, порушення цього пункту договору у будь-якому випадку не може бути підставою для припинення правочину згідно п.9.4 договору №93/ПРДА від 11.01.2017р.

Станом на момент вирішення спору по суті, належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів невиконання або систематичного неналежного виконання орендарем інших умов договору, які у відповідності до ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» є істотними, матеріали справи не містять.

При цьому, суд зазначає, що посилання відповідача на невиконання орендарем п.8.3 договору №93/ПРДА від 11.01.2017р., суд також вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на те, що у п.1.1 укладеного між сторонами паровичну вказано, що об'єкт оренди, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 передається в оренду для розміщення на площі 1 кв.м - торговельного об'єкту з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, та на площі 2 кв.м - ксерокопіювальної техніки для надання населенню послуг із ксерокопіювання документів.

Контрагентами погоджено, що об'єкт повинен використовуватись б орендарем тільки за цільовим призначенням, обмовленими п.1.1 цього договору.

Наразі, судом прийнято до уваги пояснення представників учасників судового процесу, що частина орендованого майна площею 1 кв.м дійсно використовувалась орендарем для розміщення ксерокопіювальної техніки для надання населенню послуг із ксерокопіювання документів, а торговельний об'єкт з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів станом на 03.03.2017р. (дата направлення заяви-попередження №105/01-637/В-04 від 03.03.2017р.) встановлено не було.

Проте, суд зауважує, що у даному випадку порушення орендарем умов договору щодо використання об'єкта оренди тільки за цільовим призначенням, може полягати у використанні орендованого приміщення для цілей, що не відповідають (є відмінними) визначеним в укладеному між сторонами договорі, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена правочином, проте, ніяким чином не фактичне не використання чистини об'єкта оренди. Аналогічну правову позицію з приводу змісту категорії «нецільове використання» наведено у постанові від 23.08.2017р. Вищого господарського суду України по справі №922/3395/16.

До того ж, матеріали справи також не містять доказів розірвання вказаного правочину у порядку, що визначений вимогами чинного законодавства та умовами договору №93/ПРДА від 11.01.2017р.

За таких обставин, виходячи з наведеного вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо безпідставності тверджень відповідача про припинення договору №93/ПРДА від 11.01.2017р., а отже, наявні сит у позивача права користування частиною нежитлового приміщення загальною площею 3 кв.м, розташованого на І поверсі будинку АДРЕСА_2, дійсність обов'язку орендодавця, який передбачено п.4.1.2, а саме не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватись об'єктом оренди на умовах цього договору.

Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, виходячи з обставин недопущення орендодавцем орендаря до об'єкту оренди, з огляду на безпідставність посилань відповідача на припинення договору №93/ПРДА від 11.01.2017р., а отже, і наявність у орендаря права оренди (користування) частиною нежитлового приміщення загальною площею 3 кв.м, розташованого на І поверсі будинку АДРЕСА_2 у орендодавця обов'язку не чинити перешкоди орендарю в користуванні орендованим майном, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості та наявності підстав для задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Печерської районної в місті Києві державна адміністрація про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні приміщенням.

При цьому, суд вважає за доцільне зауважити, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За приписами ст.84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому.

Частиною 2 ст.84 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються: найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення.

У п.9.1 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» зазначено, що у рішеннях суд повинен вказати найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.

Отже, з огляду на наведене вище, господарський суд дійшов висновку про необхідність зазначення у резолютивній частині рішення по справі строку для усунення перешкод в користуванні частиною нежитлового приміщення на першому поверсі адміністративної будівлі АДРЕСА_2 загальною площею 3 кв.м, відповідно до договору оренди частини нежитлового приміщення №93/ПРДА від 11.01.2017р. шляхом надання фактичного доступу до вказаного приміщення не пізніше, ніж п'ять календарних днів.

Виходячи з принципів повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача збитків в сумі 75 289,50 грн. (неотриманий прибуток від надання послуг з копіювання) та в розмірі 13689 грн. (неотриманий прибуток від реалізації поліграфічної продукції та канцтоварів) підлягають залишенню без задоволення з урахуванням наступного.

Судом вказувалось, що згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Упущена вигода - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення. Аналогічну позицію наведено у постановах від 03.03.2014р., від 25.02.2016р. Вищого господарського суду України по справах №922/2961/13, №910/16253/15.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Одночасно, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання зазначених приміщень. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Наразі, суд зазначає, що за приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з позовом про відшкодування збитків (упущеної вигоди) заявником повинно бути доведено, протиправність поведінки відповідача; наявність заподіяних відповідачу діями позивача збитків в заявленому до стягнення розмірі. У даному випадку позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.; причинно-наслідковий зв'язок між ними. При цьому, суд зазначає, що вина у відповідності до приписів чинного законодавства презюмується.

Проте, наразі, заявником не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що за період з 10.03.2017р. тривалістю у 117 днів останнім повинно було бути отримано прибуток від надання послуг з копіювання саме у розмірі 75 289,50 грн.

При цьому, у даному випадку, суд зауважує, що фактичне отримання прибутку за період з 01.03.2017р. по 09.03.2017р. від надання послуг з копіювання в розмірі 371 грн. не може бути достеменним свідченням того, що такий самий, а не менше прибуток було б отримано Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 і у подальшому (з розрахунку кількості копій на день). Тобто, заявником не було доведено, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

До того ж, вимоги в частині стягнення з відповідача неотриманого прибутку від реалізації поліграфічної продукції та канцтоварів також не підтверджені заявником належними та допустимими доказами.

З цього приводу судом враховано пояснення відповідача стосовно невлаштування заявником на об'єкті оренди торговельного об'єкту з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Таким чином, фактично твердження заявника стосовно завдання відповідачем збитків, що за своєю правовою природою є упущеною вигодою, є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування, що вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації в частині стягнення збитків.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Таким чином, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Зобов'язати Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію (01010, м.Київ, вул.Михайла Омеляновича-Павленка, будинок 15, ЄДРПОУ 37401206) у строк не пізніше 5 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили усунути перешкоди в користуванні частиною нежитлового приміщення на першому поверсі адміністративної будівлі АДРЕСА_2 загальною площею 3 кв.м, відповідно до договору оренди частини нежитлового приміщення №93/ПРДА від 11.01.2017р. шляхом надання фактичного доступу до вказаного приміщення.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (01010, м.Київ, вул.Михайла Омеляновича-Павленка, будинок 15, ЄДРПОУ 37401206) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 індивідуальний код платника податків НОМЕР_1) судовий збір в сумі 1600 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.10.2017р.

Суддя Трофименко Т.Ю.