Рішення № 6971460, 30.11.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

30 листопада 2009 р.           Справа 7/219-09

за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", м. Вінниця

до: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці Західного територіального квартирно- експлуатаційного управління Міністерства оборони України, м. Вінниця

про стягнення 401920,48 грн. заборгованості.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

          позивача : Рибаченко І.В. - юрисконсульт, довіреність № 02/791 від 01.09.2009 року.

          відповідача : Остапчук А.М. - юрисконсульт, довіреність № 10 від 13.03.2009 року.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", м. Вінниця про стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, м. Вінниця 401920,48 грн. заборгованості за надані послуги з теплопостачання, з яких 164531,27 грн. основного боргу, 221007,09 грн. пені, 13275,35 грн. інфляційних втрат, 3106,78 грн. 3 % річних.

Ухвалою від 09.10.2009 року за вказаним позовом було порушено провадження у справі № 7/219-09 та призначено до розгляду на 10.11.2009 року.

Одночасно ухвалою від 09.10.2009 року було відхилено заяву позивача, яка міститься в п. 4 прохальної частини позовної заяви № 02/535 від 26.09.2009 року про накладення арешту на усі рахунки на майно відповідача.

З метою надання сторонами додаткових доказів необхідних для вирішення спору в судовому засіданні 10.11.2009 року оголошувались перерви до 16.11.2009 року та 30.11.2009 року.

Під час судового розгляду справи не застосовуються технічні засоби звукозапису в зв'язку з тим, що учасниками судового процесу не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.

Заслухавши доводи представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

03.01.2006 року між КП ВМП "Вінницяміськтеплоенерго" (Постачальник), Вінницьким обласним військовим комісаріатом (Споживач) та квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниці Західного квартирно-експлуатаційного управління (Платник) укладено договір на постачання та споживання теплової енергії № 897.

12.03.2008 року та 01.01.2009 року договір за тим же номером, предметом та тими ж сторонами переукладався в новій редакції.

За умовами вказаних договорів Постачальник бере на себе зобов'язання постачати Споживачу теплову енергію в договірних обсягах, а Платник зобов'язується оплатити використану теплову енергію Споживачем за встановленими тарифами в терміни передбачені цими договорами.

Згідно п.7.1 Договору від 03.01.2006 року № 897 та п.7.3 Договору від 12.03.2008 року та від 01.01.2009 року розрахунковим періодом є календарний місяць

Відповідно до п.7.1 Договору від 03.01.2006 року № 897 та п.7.7 Договору від 12.03.2008 року та від 01.01.2009 року остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію повинен був бути проведений Платником не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим та до 15 числа місяця наступного за розрахунковим відповідно.

Позивач взяті на себе зобов'язання за договорами про постачання теплової енергії виконував належним чином та за період з жовтня 2007 року по 01.08.2009 року надав Споживачу послуг по наданню теплової енергії на загальну суму 329713,23 грн..

В підтвердження наведеного позивач надав суду рахунки на оплату за спожиту теплову енергію, акти здачі-приймання виконаних робіт надання послуг за вказаний період.

Однак за посиланням позивача КЕВ м. Вінниці західного територіального квартирно-експлуатаційного управління МОУ провело лише частковий розрахунок за надані Споживачу послуги всього на суму 173581,49 грн..

В результаті виникла заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 164531,27 грн. що спонукало останнього звернутись до суду з відповідним позовом про стягнення боргу.

Слід вказати, що нарахування відповідачу грошових коштів належних до сплати та проведення останнім розрахунків відображено також в актах звірки взаємних розрахунків, які підписані між сторонами і надані суду.

Враховуючи викладене суд зазначає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Разом з тим, як встановлено судом після порушення провадження у справі відповідач повністю погасив заборгованість перед позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 1038, № 1049, № 1050 та № 1051 від 14.10.2009 року, які були надані відповідачем 16.11.2009 року. З вказаних платіжних доручень вбачається, що відповідач сплатив позивачу 172517,87 грн., що повністю перекриває суму боргу, яка існувала на час звернення позивача до суду.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 164531,27 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги щодо стягнення пені, які на момент прийняття рішення у справі становлять згідно розрахунку позивача 221007,09 грн..

Разом з тим стосовно вимог про стягнення пені суд враховує наступне.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п.8.3.1 договорів від 18.03.2008 року та від 01.01.2009 року сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію, Платник сплачує пеню в розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, якщо інше не передбачено законодавством.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того представник відповідача заявив усне клопотання про зменшення розміру суми пені заявленої позивачем вказуючи на відсутність вини у простроченні грошових зобов'язань.

При цьому представник відповідача посилається на те, що джерелом формування майна і фінансових ресурсів КЕВ м. Вінниці є фінансування з Державного бюджету.

Як встановлено судом, згідно п. 2.1. ст. 2 Положення КЕВ м. Вінниці установа створена з метою:

- керівництва квартирно-експлуатаційними службами військових частин та установ, які дислокуються на територіях Вінницького, Барського, Могилів-Подільського, Гайсинського гарнізонів;

- забезпечення військових частин та установ казармено-житловим фондом, обладнанням, інвентарем та комунальними послугами;

- організація та здійснення контролю за експлуатацією та своєчасним проведенням ремонтів закріпленого казармено-житлового фонду.

В п.п. 4.2, 4.3. ст. 4 Положення про КЕВ м. Вінниці зазначено, що майно установи є державною власністю і закріплюються за нею на праві оперативного управління, а джерелом формування майна і фінансових ресурсів установи, крім іншого, є фінансування з Державного бюджету.

З врахуванням встановлених обставин суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги те, що фактично під час розгляду справи відповідачем було погашено борг перед позивачем в повному обсязі, а причиною прострочення за отримані послуги з теплопостачання є неналежне фінансування відповідача з Державного бюджету.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір пені до 100,00 грн..

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 13275,35 грн. інфляційних втрат, 3106,78 грн. 3 % річних в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства.

Провівши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних судом виявлено помилки допущені позивачем при обрахунку, які полягають у неврахуванні правил математичного заокруглення та того, що в 2008 році кількість днів дорівнювала 366.

Крім того, позивачем при обчисленні інфляційних втрат не враховано рекомендацій вказаним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" виходячи з яких при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; таким чином умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідно місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається із слідуючого місяця.

Провівши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних із врахуванням виявлених помилок вказаних вище, судом отримано наступні значення - 10458,50 грн. - інфляційних втрат та 2773,61 грн. 3 % річних.

Оскільки отримані в результаті перерахунку судом суми є меншими від тих, які заявлено позивачем суд відмовляє в стягнені 2816,85 грн. інфляційних втрат та 333,17 грн. 3 % річних.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 09.10.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) за винятком згаданих раніше.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні інфляційних втрат і 3 % річних та припинення провадження в частині стягнення основного боргу.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також суд враховує п.6.3 даного роз'яснення в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Керуючись, ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.1 ст.546, ст.549, ч.1 ст.550, ч.3 ст.551, ст.ст. 553, 554, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 627, 628, 629, 631, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ст.230, ч.4 ст.231, ст. 233 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, п.11 ч.1 ст.80. ст. 82, п.3 ч.1 ст.83, ст.ст. 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 100 грн. 00 коп..

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниці Західного територіального управління Міністерства оборони України, вул. Червоноармійська, 87, м.Вінниця, 21011 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 08320218) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", вул. 600-річчя, 13, м. Вінниця, 21100 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33126849) - 100 грн. 00 коп. - пені, 10458 грн. 50 коп. - інфляційних втрат, 2773 грн. 61 коп. - 3 % річних, 3987 грн. 71 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 237 грн. 86 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. В стягненні 2816 грн. 85 коп. інфляційних втрат та 333 грн. 17 коп. 3 % річних відмовити.

6. Провадження в частині стягнення основного боргу припинити відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

7. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 07 грудня 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу- вул. 600-річчя,13, м. Вінниця, 21100.

3 - відповідачу- вул.Червоноармійська, 87, м. Вінниця, 21011.