Ухвала суду № 69713641, 18.10.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/2083/15

Провадження № 22-ц/779/24/2017

Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Сабадах Б.В. Б. В.

Суддя-доповідач Матківський

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів: Девляшевського В.А., Фединяка В.Д.

секретаря Капущак С.В.

з участю представника апелянта ОСОБА_1, правонаступника позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог: приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц Уляна Михайлівна, Старокутська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області про визнання незаконним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки з апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Косівського районного суду від 15 липня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із даним позовом та після уточнення позовних вимог її представника ОСОБА_2 просила визнати недійсним та скасувати договір дарування житлового будинку від 30 січня 2015 року та земельної ділянки площею 0,2187 га, кадастровий номер НОМЕР_1, посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. на користь ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №87 та повернути сторони договору до первісного стану.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовала тим, що проживає в АДРЕСА_1, який належав їй на праві власності. В зв'язку з тим, що вона є людиною похилого віку, постійно хворіє, не має дітей та близьких родичів, тому деякий час їй по господарству допомагав відповідач ОСОБА_5. Крім того, що відповідач допомагав по господарству, він почав здійснювати догляд за нею, оскільки через хворобу у неї бувають сильні болі, провали в пам'яті, піднімається артеріальний тиск і вона не здатна розуміти, що відбувається навколо. Відповідач почав обіцяти їй, що буде доглядати, утримувати, а взамін вони мають укласти договір довічного утримання в нотаріуса. В кінці січня 2015 року, відповідач відвіз її до нотаріуса і дав щось підписати. Що саме підписала, не знає, оскільки документ ніхто не зачитував та не давав читати. ОСОБА_5 тільки обіцяв її доглядати та утримувати, тому вважала що підписує договір довічного утримання. Приблизно в період з липня 2015 року по даний час, відповідач не приходить до неї, не доглядає, не забезпечує продуктами харчування та матеріально. Фактично була залишена без продуктів харчування та допомоги, а допомогу надавали сусіди.

Пізніше їй допомогли встановити, що між нею та ОСОБА_5, був укладений не договір довічного утримання, а договір дарування житлового будинку. Також довідалася, що відповідачу подарований не тільки житловий будинок, але й земельна ділянка площею 0,2187 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Цільове призначення цієї земельної ділянки не вказано. Позивачка договір вважає незаконним та таким, що підлягає до скасування, оскільки на меті вона мала укласти з відповідачем договір довічного утримання, а не договір дарування. З відповідачем вона не перебуває в родинних відносинах, він є сторонньою особою і наміру дарувати (відчужувати) безоплатно свій житловий будинок та земельну ділянку вона не мала та надалі продовжувала проживати у ньому. Не знала, не бажала і не розуміла, що нотаріусом вчиняється договір дарування. Відповідач ще заздалегідь до вчинення договору забрав без її відома та дозволу усі документи на будинок та земельну ділянку.

Рішенням Косівського районного суду від 15 липня 2016 року позовні вимоги задоволено.

На дане рішення відповідач ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про залишення договору дарування дійсним.

Вважає, що рішення підлягає скасуванню з наступних підстав.

Суд не взяв до уваги його доводи, що позивач сама звернулась до його батька з проханням допомагати їй по господарству, хоча він їй постійно допомагав протягом останніх 10 років. З 2011 року позивач вперто наполягала на оформленні за свої кошти договору дарування взамін на капітальний ремонт будинку без догляду, просила швидше оформити дарування, щоб майно не отримав її співжитель після її смерті чи хвороби.

При складанні договору дарування позивачу нотаріусом було роз'яснено всі її обов'язки та наслідки після підписання договору дарування, перевірено, чи вона не перебуває на стаціонарному лікуванні, текст договору було прочитано позивачу декілька разів; підпис на договорі позивач ставила особисто, без всякого фізичного чи морального впливу.

Представник позивачки стверджує, що на момент підписання договору вона була тяжко хвора, однак жодного підтверджуючого доказу нею не було подано. Також за поясненнями представника ОСОБА_4 з 07.12. 2015 року хворіла та не розуміла значення своїх дій, що додатково підтверджує, що під час вчинення договору дарування у січні 2015 року вона була здоровою. Постійно проживає та зареєстрований у подарованому будинку, та не порушив жодної умови договору.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який вимоги скарги підтримав, правонаступника позивача та її представника, які вимоги скарги заперечили, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що волевиявлення ОСОБА_4, на укладення договору дарування власного будинку та земельної ділянки не було вільним і не відповідало її волевиявленню. Позивач на час укладення правочину вважала, що укладає договір довічного утримання у зв»язку з фактичним наданням сім»єю відповідача їй допомоги якої потребувала за станом здоров»я та віком. Враховуючи похилий вік позивача, потребу в догляді та те, що будинок є її єдиним житлом, відсутність фактичної передачі, продовження проживання позивача у спірному будинку після укладення договору, є підстави для визнання договору дарування недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що згідно копії заповіту від 11 вересня 2013 року (а.с.60), на випадок своєї смерті ОСОБА_4 зробила таке розпорядження: все її майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, а також все те, на що вона за законом буде мати право заповіла ОСОБА_7, на якого покладено обов'язок надати ОСОБА_8, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Старі Кути, право довічного безкоштовного проживання в належному їй житловому будинку АДРЕСА_1.

Згідно копії договору дарування житлового будинку від 30 січня 2015 року зареєстрованого в реєстрі за № 87 (а.с.5-6), ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв в дар належний ОСОБА_4 на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що дарується, розташований на земельній ділянці площею 0,2187 га., кадастровий номер НОМЕР_1, яка дарується одночасно з даруванням житлового будинку.

27 жовтня 2016 року ОСОБА_2 подала заяву про заміну сторони по справі, зазначивши, що позивачем була її двоюрідна сестра ОСОБА_4, інтереси якої представляла в суді першої інстанції. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. За життя ОСОБА_4 залишила заповітне розпорядження, яким на її користь заповіла все майно, яке буде їй належати на день смерті, тому вона є спадкоємцем за заповітом після її смерті і проситла замінити сторону позивача по справі та визнати її позивачем по справі.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2016 року апеляційне провадження по справі зупинено до залучення у справі правонаступника ОСОБА_4

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2017 року апеляційне провадження відновлено та залучено ОСОБА_2 до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_4

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2017 року накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, який зареєстрований на даний час за ОСОБА_5, придбаного на підставі договору дарування від 30 січня 2015 року та зобов'язано відповідача ОСОБА_5 не вчиняти будь-яких дій щодо будинку та розміщеного в ньому спадкового майна.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2017 року апеляційне провадження по справі зупинено до залучення у справі правонаступників ОСОБА_4 Направлено приватному нотаріусу Косівського районного нотаріального округу запит про надання інформації, хто із спадкоємців ОСОБА_4 у встановленому законом порядку, крім ОСОБА_2 прийняв спадщину.

Згідно відповіді нотаріуса, 26 жовтня 2016 року відкрита спадкова справа щодо спадкового майна ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2. Від імені ОСОБА_4 нотаріусом 24 листопада 2015 року за реєстром №640 посвідчено заповіт, за яким вона все своє майно заповіла ОСОБА_2, яка 26 жовтня 2016 року подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 згідно цього заповіту. Згідно матеріалів спадкової справи єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_2

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2017 року провадження у справі за позовом ОСОБА_4 відновлено.

В порядку ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно довідки, виданої Старокутською сільською радою №3058 ОСОБА_4, померла ІНФОРМАЦІЯ_2, постійно проживала з 1945 року по день смерті в житловому будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1. Суспільна група господарства - колгоспники, станом на 1991 рік зареєстрована і проживала одна. Склад сім'ї на день смерті: ОСОБА_5 - 1995 року народження, голова господарства. Заповіт від імені ОСОБА_4 у виконкомі Старокутської сільської ради не посвідчувався (а.с. 234).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з статтями 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року справа № 6-372цс16, яка відповідно до положень частини першої статті 3607 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

Копією амбулаторної картки Кутської міської поліклініки Косівського району відносно ОСОБА_4 (а.с.7-16), довідкою Кутської міської лікарні від 07 грудня 2015 року № 248 (а.с.42) підтверджується той факт, що позивачка часто хворіла та потребувала стороннього догляду.

Довідкою виданою Косівським територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Косівської РДА від 09 лютого 2016 року № 119 (а.с.92), підтверджується той факт, що ОСОБА_4 знаходилась на обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги вдома Косівського територіального центру соціального обслуговування з 09 листопада 2015 року.

Колегія суддів вважає, що дарувальник ОСОБА_4 за оспорюваним договором на час його укладення за станом здоров»я та віком потребувала сторонньої допомоги та догляду, такий догляд їй фактично надавався сім»єю відповідача і для цього у період їх відсутності наймалась сусід ОСОБА_9

У запереченнях на позов відповідач ОСОБА_5 а.с. 58 підтвердив, що його батько ОСОБА_7 з 2011 року допомагав ОСОБА_4 у ремонті будинку і вона пропонувала йому проводити за нею догляд. Батьки найняли для позивача жінку, якій оплачували за догляд і вона погодилась. На протязі2013-2015 років батьком та ним за його кошти було зроблено багато робіт біля житлового будинку і у самому будинку, які за необхідності можуть бути перераховані. Також відповідач підтверджує, що на час дарування будинку та земельної ділянки ОСОБА_4 дійсно хворіла і думала, що буде помирати, але була дієздатна.

Зазначені обставини є підтвердженням доводів позивача ОСОБА_4, що на момент вчинення правочину вважала, що підписувала договір довічного утримання, а не договір дарування. На підставі допустимих і достовірних доказів встановлено, що позивач розраховувала на виконання прав і обов»язків, які випливають з договору довічного утримання, а не договору дарування. Тобто помилилася щодо правової природи правочину, прав і обов»язків, які виникають після його укладення із відповідачем.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що позивач за своїм фізичним станом, віком не мала повного уявлення щодо правових наслідків вчиненого правочину, і те, що вона цим позбавляється єдиного наявного в неї житла, а тому наведене вказує на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і ця помилка дійсно була і має істотне значення, а тому суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

При вирішенні позовних вимог судом, на думку колегії суддів, правильно визначено характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами; вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

Доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Косівського районного суду від 15 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді В.А. Девляшевський

В.Д. Фединяк