Рішення № 697130, 08.05.2007, Господарський суд Тернопільської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2007 р.

Справа № 7/25-1526

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Стадник М.С.

Розглянув справу

за позовом: Державної податкової інспекції у Теребовлянському районі, м. Теребовля, вул. Шевченка, 26, Тернопільської області, 48100

до відповідача 1: Приватного підприємства „Украгроресурси”, м. Скалат, вул. Чорновола, 22, Підволочиського району, Тернопільської, 47851

до відповідача 2: Приватно –орендного підприємства „Іванівське”, с. Іванівна, Теребовлянського району, Тернопільської області, 48137

За участю представників сторін:

Позивача: Сененький Михайло Богданович –довіреність № 1/10 від 02.01.07р.;

Відповідача 2: Палюх Михайло Петрович –довіреність № 4 від 22.01.07р..

Суть справи:

Державна податкова інспекція у Теребовлянському районі звернулася з позовом про визнання недійсними господарських зобов’язань з передачі кукурудзи та отрутохімікатів , які виникли на підставі усних договорів купівлі –продажу укладених між Приватним підприємством „Украгроресурси” та Приватно – орендним підприємством „Іванівське” ", оформлених податковими накладними №21 від 29.01.2004р., №73 від 31.03. 2004р. та №166 від14.09.2004р., на загальну суму 63800 грн. як такі, що суперечать інтересам держави і суспільства та стягнути з сторін договору в доход державного бюджету по 63800 грн. з кожного.

Сторони, відповідно до ст. 64. ГПК України, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Учасникам судового процесу роз’яснено права і обов’язки передбачені ст. 22 ГПК України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що сторони договору уклали його без наміру настання правових наслідків, а з метою формування податкового кредиту та зменшення сум податкового зобов’язання, а тому такий договір є фіктивним. На підтвердження своїх доводів посилається на те, що ПП „Украгроресурси” не являлося власником проданої продукції, так як при проведенні зустрічної перевірки цього підприємства, згідно даних руху коштів на банківському рахунку та інформації пошуково довідкової системи ДПА України, не знайшов документального підтвердження факт перерахування до бюджету сум ПДВ контрагентами ПП „Украгроресурси” за відпущену покупцю продукцію, а також за даними декларації з податку на прибуток у останнього не значаться залишки запасів та основних фондів, що свідчить про відсутність таких; не проведена оплата продавцем за отримані хімікати; відсутність товарно –транспортних документів , що підтверджують перевезення продукції.

Приватно –орендне підприємство „Іванівське” проти позову заперечує, посилаючись на те, що жодних підстав для визнання недійсним договорів не має, так як виконання зобов’язань сторонами підтверджуються накладними, платіжними дорученнями та податковими накладними, які є документами бухгалтерського обліку і на момент укладення та виконання угоди сторони діяли відповідно до чинного законодавства. Також просить суд врахувати, що рішенням господарського суду № 10/223-4332 податкове повідомлення –рішення № 0000372301/0 від 17.05.2006р. яким до ПОП „Іванівське” застосовано штрафні санкції в сумі 30064 грн. по даній операції скасовано, і на даний час воно вступило в законну силу.

ПП „Украгроресурси” відзив на позов не подало, участь повноважного представника в засіданні не забезпечило.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 75. ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача 2, встановлено:

- згідно усної домовленості Приватне підприємство „Украгроресурси” зобов’язалося поставити Приватному орендному підприємству "Іванівське" насіння кукурудзи та отрутохімікати, а підприємство відповідно прийняти їх та оплатити;

- виконання господарських зобов’язань передбачених усною домовленістю з боку Продавця та Покупця підтверджується: накладними № 21 від 29.01.2004р., № 73 від 31.03.2004р. та № 16 від 15.09.2004р. підписаними представниками сторін без заперечень, згідно яких Покупцю поставлені товарно-матеріальні цінності, вартість яких складає 63800,01 грн. в тому числі 10633,04 грн. ПДВ; податковими накладними № 21 від 29.01.2004р., № 73 від 31.03.2004р. та № 166 від 14.09.2004р.; платіжними дорученнями: № 641 від 03.02.2004р., № 73 від 31.03.2004р. та № 1348 від 22.09.2004р..;

- факт виконання сторонами господарських зобов’язань, засвідчено актом про результати позапланової виїзної перевірки № 66/2300-00953668 від 03.05.2006р. проведеної з питань взаєморозрахунків ПОП „Іванівське” з ПП „Багро”, ПП „Украгроресурси”, УПП „Укртехмаш” та ТзОВ „Західенерго” за січень, березень, травень, вересень 2004р., червень 2005р. та січень 2006р..

Суд, на підставі ст. 43 ГПК України, давши оцінку поданим сторонами доказам та наведеним доводам, прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При цьому суд виходив із наступного:

- відповідно до ст. 173-175 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. (далі Кодекс), ст. 509 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. (далі ЦК України), господарське зобов'язання (зобов'язання), виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Такі зобов'язання регулюються нормами ЦК України з урахуванням особливостей Кодексу;

- згідно ст. 11. ЦК України, ст. 174. Кодексу, підставою для виникнення таких зобов'язань є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності договору (правочину), передбачені ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України та ст.ст. 179, 181 Кодексу, відповідно до яких, такими умовами укладення договорів, що породжують господарські зобов’язання є вільне волевиявлення осіб, які мають необхідний обсяг цивільної правоздатності та дієздатності, дії яких вчинені у формі встановленій законом на виконання договору та спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, до яких застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори та умови яких не суперечать законодавству.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 207 Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права та інтересу, а органи державної влади за захистом інтересу держави і суспільства, у спосіб визначеним даними нормами закону, одним з яких є визнання договору (господарського зобов'язання) недійсним.

Правом захисту інтересів держави і суспільства, наділені органи державної податкової служби згідно п. 10. ст. 11. Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, відповідно до якої ними подаються позови про визнання недійсними угод (господарських зобов’язань) та стягнення в доход держави коштів одержаних сторонами за такими угодами (зобов’язаннями). Норми ЦК України не містять такої санкції, як стягнення в доход держави коштів одержаних сторонами за угодами укладеними з метою суперечною інтересам держави, такі санкції передбачені ч. 1. ст. 208 Кодексу.

Отже, подаючи позов, позивач повинен довести належними та допустимими доказами, в порядку ст.ст. 33., 34. ГПК України, що господарське зобов’язання вчинено сторонами з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки заявлені позивачем правові наслідки (стягнення в дохід держави з відповідачів одержаних коштів) залежать від наявності умислу сторін та виконання ними зобов’язань (ч. 1. ст. 208. Кодексу).

Податкова інспекція в заявленому позові просить визнати недійсним господарське зобов’язання, яке виникло між сторонами на підставі виписаних податкових накладних №21 від 29.01.2004р., №73 від 31.03. 2004р. та №166 від14.09.2004р..

Так, відповідно до пп. 7.2.3., 7.2.4. п. 7.2. ст.. 7. Закону України „Про податок на додану вартість" (далі Закон про ПДВ), право на складання податкових накладних надається виключно особам зареєстрованим як платники податку на додану вартість і складаються у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Датою виникнення податкових зобов'язань продавця з продажу продукції, згідно пп. 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 Закону про ПДВ вважається дата яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь - яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата за продукцію , або дата відвантаження продукції.

Матеріалами справи: актом перевірки № 66/2300-00953668 від 03.05.2006р., довідками головного управління статистики в Тернопільській області, первинними документами, що засвідчують виконання зобов’язання, підтверджено, що:

- станом на момент укладення угоди та виконання кожною з сторін господарського зобов’язання по угоді, а саме січень –вересень 2004 року, ПП „Украгроресурси” мало обсяг цивільної правоздатності (дата державної реєстрації –02.04.2001р.) та дієздатності (документи, що підтверджують виконання господарського зобов’язання, підписані повноважною особою, директором підприємства Лесів В.С.), ПОП „Іванівське” (дата реєстрації 28.02.2000р.), а отже сторони договору набули цивільних прав та обов’язків в порядку передбаченому нормами ЦК України;

- укладена між сторонами домовленість за своєю правовою природою є договором купівлі –продажу, порядок укладення та виконання якого регулюється главою 54 ЦК України. За договором купівлі – продажу, згідно ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати товар у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу у відповідності до вимог ст.ст. 655, 656 ЦК України може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений, придбаний, набутий продавцем у майбутньому. Дані норми, спростовують твердження позивача, про протиправність домовленості сторін про продаж насіння кукурудзи та хімікатів , які не були в наявності у продавця на момент такої домовленості. Крім того, дані висновки спростовуються актом перевірки, в якому інспекція, з посиланням на дані руху коштів по поточному рахунку та інформації пошуково довідкової системи ДПА України, підтверджує придбання ним кукурудзи та проведення за неї розрахунків. Що стосується розрахунків за хімікати , то документами , що характеризують фінансово - господарську діяльність підприємства такий факт не підтверджений, а посилання на дані руху коштів не спростовують можливості проведення бартерної операції, що чинним законодавством не заборонено.

Передбачені сторонами умови домовленості не суперечать чинному законодавству, а виконані зобов’язання не є такими, що порушують інтереси держави, так як позивач не довів належними доказами, що сторони договору не мали права здійснювати такий вид діяльності, як реалізація та придбання продукції передбаченої договором, тобто були обмежені в таких правах згідно норм Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Разом з тим, норми даного закону, передбачають види відповідальності такого суб’єкта підприємницького діяльності за його порушення, а саме стягнення санкцій та відшкодування шкоди, при цьому укладений договір на підставі якого виконане господарське зобов’язання не визнається недійсним.

Підприємства зареєстровані платниками ПДВ, на що їм видані свідоцтва: ПП „Украгроресурси” № 26578189 від 24.01.2001р. та присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ 309158819121; ПОП "Іванівське" № 26606199 від 23.03.2000р. та присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ 009536619145, а отже підприємство мало право на нарахування ПП та складання податкових накладних, які є розрахунковими документами, а ПОП на включення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту.

Як випливає з акту перевірки, суми сплаченої вартості матеріальних цінностей та ПДВ зазначені в податкових накладних виписаних ПП „Украгроресурси” знайшли відображення при формуванні податкових зобов’язань ПОП „Іванівське”, дані цінності проведені по бухгалтерському обліку і наявність їх не оспорюється інспекцією. Щодо правильності формування податкових зобов’язань продавця продукції та сплати ним сум ПДВ одержаних у його вартості до бюджету, то неможливість довести даний факт належними доказами інспекція підтверджує в акті перевірки, зазначаючи про неможливість вставлення місцезнаходження ПП „Украгроресурси”.

Приймаючи до уваги, що процесуальну дієздатність підприємство набуває через свої органи та посадові особи, що його представляють (ст. 92. ЦК України, ст. 89. Кодексу), а тому доказом того, що договір укладений керівниками підприємств з умислом є вирок суду щодо доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків, оскільки відповідно до ст. 62. Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Позивач таких доказів суду не надав, а отже не довів факт ухилення від сплати податків та умисел в діях керівників відповідачів при укладені договору.

Також, слід зазначити, що чинне законодавство, що регулює порядок укладання та виконання договорів (право чинів), не ставить в залежність їх дійсність від порушення сторонами податкового законодавства, якщо податковий орган не доведе зловмисної домовленості сторін (сторони) на укладення угоди спрямованої на його порушення. Подані позивачем докази не підтверджують такої домовленості з боку відповідачів, а можуть бути предметом перевірки правильності формування ними податкових зобов’язань та податкового кредиту, що не є предметом даного спору. Правомірність формування податкового кредиту по зазначених податкових накладних було предметом спору у справі № 10/223-4332 за позовом ПОП „Іванівське” до Державної податкової інспекції у Теребовлянському районі про скасування податкового повідомлення –рішення № 0000372301/0 від 17.05.2006р., яке постановою господарського суду Тернопільської області від 20.12.2006р. скасовано.

Не приймаються судом до уваги доводи інспекції про те, що необхідним первинним документом для підтвердження факту поставки матеріальних цінностей, а отже і дійсності договору, є товарно –транспортна накладна, ведення якої передбачено п. 2. наказу Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України № 488/346 від 29.12.1995р. „Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля” та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в України (далі Правила), оскільки:

- актом перевірки не встановлено факту віднесення до валових витрат покупця витрат пов’язаних з перевезенням придбаних матеріальних цінностей, а також, не підтверджується обов’язок покупця щодо проведення оплати вартості перевезення первинними документами, які були об’єктом перевірки, а тому необхідності в оформлені товаротранспортних документів при виконанні продавцем товару зобов’язання по договору, який не є спеціалізованим підприємством по наданню послуг по перевезенню вантажів, не було.

Крім того, відповідно до п. 11.1. Правил, форма і порядок заповнення товарно –транспортної накладної визначаються відповідними нормативними актами. Таким актом є наказ № 488/346, яким затверджено форму товарно –транспортної накладної та визнано обов’язковим її застосування всіма суб’єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності, який не набрав чинності згідно п. 3 Указу Президента „Про державну реєстрацію нормативно –правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” від 03.10.1992р. № 493/92, так як не пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції. Другим актом є наказ Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України № 228/253 від 07.08.1996р. „Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи”, дію якого зупинено від 07.03.2000р. Повідомленням Державного Комітету з питань розвитку підприємництва на підставі ст. 28 Закону України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” опублікованого в газеті „Урядовий кур’єр” № 43 від 07.03.2000р., а Міністерством юстиції, на підставі висновку від 15.05.2006р. № 464/2006 та повторного Повідомлення Держкомітету від 28.04.2006р. опублікованого в газеті „Урядовий кур’єр” № 81 від 28.04.2006р. скасована його державна реєстрація та 31.05.2006р. даний наказ виключено з Державного реєстру нормативно –правових актів.

При таких обставинах, позивач не довів належними та допустимими доказами правомірність заявлених вимог, а тому в позові відмовляється.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 43.,82., 84. ГПК України господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

Суддя М.С. Стадник