Рішення № 69712507, 11.10.2017, Покровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/759/17

2/189/365/17

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.10.2017 року смт. Покровське Покровського району Дніпропетровської області,

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чорної О.В.,

за участі:

секретаря судового засідання Мотовілова М.О., Корхової М.Г.,

прокурора Литвиненко В.В.,

представника позивача - Мамонтової І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Покровське Покровського району Дніпропетровської області в залі суду цивільну справу за позовом керівника Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

До Покровського районного суду Дніпропетровської області з цивільним позовом звернулася Синельниківська місцева прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі позивача, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та повернення земельної ділянки.

У позовній заяві позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на право постійного користування земельною ділянкою, розташованою на території Вишнівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області площею 50 га, виданого на підставі рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11.11.2015р. по справі № 189/2482/15-ц на ім'я ОСОБА_2, а також зобов'язати ОСОБА_2 повернути за актом приймання-передачі державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області земельну ділянку для ведення фермерського господарства, розташовану на території Вишнівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області площею 50 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

Свою позицію позивач обґрунтував наступним.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11.11.2015 у справі № 189/2482/15-ц зобов'язано приватного нотаріуса Покровського нотаріального округу Головко М.Г. видати ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою, яка розташована на території Вишнівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області площею 50 га, кадастровий номер НОМЕР_3.

На підставі вказаного рішення приватний нотаріус Покровського нотаріального округу Головко М.Г. видала громадянину ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.04.2016 р. за результатами розгляду апеляційної скарги заступника прокурора Дніпропетровської області рішення суду першої інстанції було скасоване.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи викладене, на думку позивача, свідоцтво про право на спадщину за законом на право постійного користування земельною ділянкою, яка розташована на території Вишнівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, площею 50 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яке було видане приватним нотаріусом Покровського нотаріального округу Головко М.Г. громадянину ОСОБА_2 на підставі скасованого судового рішення підлягає визнанню недійсним.

При цьому, позивач, посилаючись на ст. ст. 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, позивач витребує майно (земельну ділянку) шляхом віндикації як безпідставно набуте майно, посилаючись на ч.1 ст. 1213 ЦК України, відповідно до якої набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Свою участь у процесі прокуратура обґрунтовує тим, що відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах своїх повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою, бере участь в розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У даному випадку інтереси держави полягають у набутті прав на земельні ділянки відповідно до вимог чинного законодавства України як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави, забезпеченні обігу майнових прав на земельні ділянки, додержання законодавчого порядку їх відчуження, а також у визнанні та захисту законних форм землекористування.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» визначено, що до земель державної власності відносяться всі землі за межами населених пунктів, окрім земель приватної власності та земель, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності у власність або у користування для всіх потреб.

Органом, який здійснює розпорядження земельними ділянками державної форми власності сільськогосподарського призначення на території Покровського району Дніпропетровської області є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 5 від 14.01.2015р. «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», наказу міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 14 від 03.02.2015р. «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру» наділене повноваженнями власника щодо розпорядженнями земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності та є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України.

У той же час, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не приймало участі у справі № 189/2482/15-ц, оскільки не було залучено до справи у якості відповідача чи третьої особи.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надало письмове пояснення, згідно з яким просило задовольнити позов на тих же підставах; з пояснень випливає, що відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 року № 308, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, відповідно до покладених на нього завдань, передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб у межах області, отже, дана юридична особа є належним позивачем у даній справі.

Позивач посилається на пункт 10 Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», згідно з яким відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Таким чином, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини крім тих, які носять договірний характер, між іншим право (можливість) користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Крім того, п.6 прикінцевих положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 року, громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. Отже, чинним законодавством не передбачено такої форми володіння землею, як довічне успадковане володіння та не визначений механізм успадкування права на земельні ділянки, які належали спадкодавцю на праві довічного успадкованого володіння, а визначений лише договірний порядок установлення емфітевзису, тобто кожна особа наділена правом звернення до власника земельної ділянки для оформлення своїх прав користування нею, яке посвідчується Державним актом на право користування земельною ділянкою, таке право користування припиняється у зв'язку зі смертю особи, тобто, право користування земельною ділянкою не може переходити спадкоємцю, оскільки діє лише доки особа наділена цивільно-правовою дієздатністю.

В судове засідання з'явився прокурор Литвиненко В.В., представник Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Мамонтова І.П., які підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явився, надав заяву відкласти розгляд справи для можливості надати заперечення та скористатися послугами адвоката; суддя кілька разів відкладав судове засідання у зв'язку з неявкою відповідача або його представника, після чого відповідач перестав отримувати повістки, які стали повертатися «за незапитом».

Третя особа надала суду письмову заяву з проханням розглядати справу без неї.

Суд, заслухавши представників позивача, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11.11.2015 року у справі № 189/2482/15-ц приватного нотаріуса Покровського нотаріального округу Головко М.Г. зобов'язано видати ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою (копія рішення суду, а.с. 93-94).

На підставі цього рішення 25 листопада 2015 року приватний нотаріус Покровського нотаріального округу Головко М.Г. видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою, яка розташована на території Вишнівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області площею 50 га, кадастровий номер НОМЕР_3 (копія свідоцтва, а. с. 23/125).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.04.2016 р. за результатами розгляду апеляційної скарги заступника прокурора Дніпропетровської області рішення суду першої інстанції було скасоване, ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позову до приватного нотаріуса Головко М.Г. про визнання незаконною постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину (копія рішення, а. с. 95-97).

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що колегія суддів не знайшла порушень нотаріусом вимог закону при постановленні відмови у вчиненні нотаріальної дії. Відповідно до ст. 1225 ЦК України та ст. 131 ЗК України до спадкоємців на загальних підставах може перейти виключно право власності на земельну ділянку або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений житловий будинок, інші будівлі та споруди, на яке перейшло право власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 102-1 ЗК України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності, що виникло у особи на підставі державного акту або договору емфітевзису відчуженню не підлягає.

Частиною 1 статті 407 ЦК України та частиною 5 ст. 1021 ЗК України передбачений лише договірний порядок установлення емфітевзису та не передбачено судового порядку його встановлення. Наявність чи відсутність такого договору судом не встановлено.

Згідно ч.2 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьої цієї статті.

Частина 3 статті 407 ЦК України передбачає, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передану у заставу.

Відповідно до статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це безстрокове, не відчужуване та не успадковуване право володіння і користування земельною ділянкою державною або комунальною власності, яке виникає на підставі державного акту на право постійного користування.

Із вказаних норм закону випливає, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) підтверджується лише договором, а право постійного користування земельною ділянкою підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, і ці правовідносини є різними і регулюються різними нормами права.

З копії спадкової справи, наданої третьою особою, вбачається, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом за своїм дідом, ОСОБА_4 (а. с. 1/103). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 15.08.2015 року право користувачем на право постійного користування земельною ділянкою на той час був ОСОБА_4, підставою виникнення іншого речового права є державний акт на право постійного користування землею, виданий 11.04.2000 року Покровською районною радою народних депутатів Дніпропетровської області (а. с. 8/110), копія акту знаходиться у справі, а. с. 9/111.

05.11.2015 року приватний нотаріус Головко М.Г. видала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме, відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, яка була у постійному користуванні померлого ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що земельна ділянка не належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; не належить громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності, свідоцтво про право на спадщину за законом на майно фермерського господарства, у тому числі, на земельну ділянку, не може бути видане (а. с. 14/114).

25 листопада 2015 року приватний нотаріус Покровського нотаріального округу Головко М.Г. видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою, яка розташована на території Вишнівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області площею 50 га, кадастровий номер НОМЕР_3 (копія свідоцтва, а. с. 23/125).

Таким чином, судом встановлено, що 25.11.2015 року нотаріус видав зазначене свідоцтво, а 04.04.2016 р. рішення суду першої інстанції було скасоване. Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України, та частини другої статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особі лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач укладав будь-які договори щодо користування земельною ділянкою.

Суд приходить до висновку, що внаслідок скасування Апеляційним судом 04.04.2016 року рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11.11.2015 року у справі № 189/2482/15-ц, яким приватного нотаріуса Покровського нотаріального округу Головко М.Г. було зобов'язано видати ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою - зникла правова підстава для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою.

Проаналізувавши приписи чинного законодавства України, суд прийшов до висновку, що закон не дозволяє отримувати у спадщину право постійного користування земельною ділянкою, отже, позовні вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на право постійного користування земельною ділянкою підлягають задоволенню.

У той же час, суд прийшов до висновку, що в іншій частині позову, щодо зобов'язання відповідача повернути за актом приймання-передачі земельну ділянку державі, слід відмовити з наступних підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212

ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК добросовісність набувача презюмується.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав свідоцтво про право на спадщину у той час, коли рішення суду про неправомірну відмову нотаріуса у видачі такого свідоцтва було чинним. Наразі, поки рішення суду не набрало чинності, свідоцтво про право на спадщину є підставою для набування права, тому не можна вважати, що має місце безпідставно набуте майно.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, внаслідок чого вказана земельна ділянка автоматично набуває статус землі, яка знаходиться у державній власності.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 407, 1216, 1218, 1225, 1301 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 92, 131, пункту 6 Прикінцевих положень Земельного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 212 - 215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов керівника Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_2, третя особа: Приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та повернення земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на право постійного користування земельною ділянкою, розташованою на території Вишнівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області площею 50,000 га, виданого 25 листопада 2015 року приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області спадкоємцю ОСОБА_2 на підставі рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11.11.2015 року по справі № 189/2482/15-ц.

Стягнути на користь прокуратури Дніпропетровської області 49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38 (Банк - Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, розрахунковий рахунок 35217020000291, ЄДРПОУ 02909938, за кодом класифікації видатків бюджету (-2800) з відповідача, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, сплачений судовий збір у сумі 3200,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Покровський районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.В. Чорна