Ухвала суду № 69709894, 17.10.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/18632/17

Головуючий у 1-й інстанції: Король О.П.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

17 жовтня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Приватного нотаріуса Нікітчук Наталії Анатоліївни про визнання дій незаконними (недбалими),

В С Т А Н О В И В :

Позивач в 01.09.2017 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом в якому просив: поновити філії - Вінницьке обласне управління АТ "Ощадбанк" строк на звернення до суду з адміністративним позовом; визнати дії приватного нотаріуса Іллінецького районного нотаріального округу Нікітчук Н.А. проведені шляхом усунення записів до Єдиних реєстрів, що діють в системі нотаріату, при посвідченні нею 12.01.2008 договору іпотеки укладеного між ВАТ "Ощадбанк" і громадянами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за №35 незаконними (недбалими); стягнути з відповідача витрати з оплати судового збору в сумі 1 600 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.09.2017 у відкритті провадження в адміністративній справі відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що незалежно від того, є нотаріус приватним чи працює у державній нотаріальній конторі, він не може вважатися суб'єктом владних повноважень. Тому, з урахуванням положень ст. 17 КАС суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства справ щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в |їх вчиненні. А отже, виходячи з положень ст. 15 ЦПК, такі справи повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 109 КАС України вказано, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Проте, законодавство не містить визначення термін "публічно-правовий спір". Для розгляду спору необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору потрібно враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, необхідно враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Cпір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції:

- понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України;

- визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України;

- встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України);

- встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України).

Статтею 3 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 № 3425-XII вказано, що нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Преамбулою Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV(далі - Закон №1952-IV) передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Згідно ч. 13 ст. 15 Закону №1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Зазначений Закон згідно зі статтею 1 регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1952-IV передбачено, що орган державної реєстрації прав, серед іншого, проводить державну реєстрацію прав та обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Аналогічні положення тим, які встановлені у пункті 1 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV, передбачені пунктом 12 Порядку державної реєстрації прав.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені Порядком державної реєстрації прав (пункти 7, 10).

Під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями та приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Відповідно до пункту 3 Порядку використання даних відомості Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна використовуються державним реєстратором для встановлення наявності (відсутності) записів про обтяження речових прав на нерухоме майно, у тому числі обтяжень податковою заставою, під час проведення державної реєстрації прав з метою їх перенесення до Державного реєстру прав та під час розгляду заяв про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, заяв/запитів на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно використовуються державним реєстратором для встановлення наявності (відсутності) записів про державну реєстрацію права власності або іншого речового права на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації прав та під час розгляду заяв про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, заяв/запитів на отримання інформації з Державного реєстру прав.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Основні доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій Відповідача, як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у недотриманні, на думку позивача нотаріусом вимог Закону № 1952-IV.

Тому, в даному випадку приватний нотаріус Іллінецького нотаріального округу Нікітчук Н.А. виступала в якості державного реєстратора при вчиненні реєстраційних дій, а саме:

- внесення запису 16.01.2008 в Державний реєстр іпотек, реєстраційний №16409343 про реєстрацію іпотеки на підставі договору іпотеки №35 від 12.01.2008;

- внесення запису 12.01.2008 в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний № 6388653.

Тобто, у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про те, що даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2017 року - скасувати.

Справу направити до Вінницького міського суду Вінницької області для продовження розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Мельник-Томенко Ж. М. Сторчак В. Ю.