Ухвала суду № 69709701, 17.10.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/9168/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Ніколіна В.В., Старунського Д.М.,

при секретарі судового засідання - Куціль С.І.,

за участі представників позивача - Богачука Я.О., Завгородньої І.Л., Федюри С.В.,

та відповідача - Грицишиної І.Л., Довгун Т.Г., Янчук Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Нововолинський ливарний завод» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Нововолинський ливарний завод» (далі - ПАТ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Управління) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 28.03.2017 №№0002351401, 0002381401. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки відсутні правові підстави для прийняття таких. Зокрема, вказує, що відповідачем протиправно застосовано 20% ставку податку на додану вартість (далі - ПДВ) до операцій з продажу продукції на експорт, оскільки такі оподатковуються за нульовою ставкою. Окрім цього, покликається на хибність висновків податкового органу, який безпідставно на думку позивача не врахував до складу витрат операції з реалізації продукції за ціною нижчою собівартості, операції з списання бракованої продукції. Наголошує на помилкову позицію контролюючого органу про безоплатне отримання позивачем товарів та не врахування їх вартості до складу прямих витрат, а також неправильне застосування методу вибуття запасів.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року у справі № 803/719/17 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням його оскаржив відповідач, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити. У поданій апеляційній посилається на неправильне застосування ПАТ методу вибуття запасів, завищення інших витрат (включення до витрат суми у розмірі 1225497 грн на списання браку, що не підтверджено належним чином оформленими документами, а також інших непідтверджених документами витрат на суму 346420 грн за 2015 рік, а також включення до складу витрат, що не пов'язані з господарською діяльністю платника в сумі 69777715,00 грн у 2014 році та завищення собівартості реалізованої продукції за рахунок врахування витрат, які не використані в господарській діяльності та реалізації продукції за заниженою ціною без належного економічного обґрунтування отримання податкової вигоди за період з 01.01.2015 по 30.09.2016 в сумі 23279528,00 грн. Окрім цього, звертає увагу суду на той факт, що позивачем не подано належного економічного обґрунтування щодо систематичного продажу готової продукції за заниженою ціною з оцінкою ризиків та плануванням витрат. Операції платника, які мають завідомо збитковий характер не породжують юридичних наслідків у податковому обліку такого та не можуть виступати підставою для отримання платником податкової вигоди.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не виконав обов'язку щодо доведення правомірності винесення оскаржуваних ППР. Такі прийняті без належних до того підстав, а відтак є протиправними та підлягають скасуванню.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 28.11.2016 по 12.01.2017 Управлінням проведено планову виїзну перевірку ПАТ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.09.2016, результати якої оформлені актом від 19.01.2017 №12/03-20-14-01/05799344 (далі - Акт; т.1 а.с.21-214).

Не погодившись із висновками, викладеними в Акті, позивач подав заперечення на даний Акт від 01.02.2017, за результатами розгляду якого контролюючим органом у період з 20.02.2017 по 03.03.2017 проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ з питань, що становлять предмет заперечення, результати якої оформлені актом від 16.03.2017 №593/03-20-14-01/05799344 (далі - Акт-1; т.2 а.с.1-136).

Позивач, із висновками, викладеними в Акті-1 не погодився, подав на такий письмові заперечення від 03.04.2017, яке відповідачем залишено без розгляду (т.2 а.с.143-145).

28.03.2017 відповідачем на підставі Акта-1 прийнято ППР:

№0002351401, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 42494294 грн;

№0002381401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 7445747,50 грн (основний платіж 5956598 грн, штрафні фінансові санкції (штрафи) 1489149,50 грн) (т.2 а.с.151-153).

Позивач з прийнятим ППР не погодився, оскаржив таке до ДФС України (т.2 а.с.154-172).

Рішенням ДФС України від 30.05.2017 №11623/6/99-99-11-01-01-25 «Про результати розгляду справи» ППР від 28.03.2017 №№0002351401, 0002381401 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення (т.2 а.с.173-179).

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Пунктом 44.1 ст.44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з п.135.1 ПК базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із ст.134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Так, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК визначено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з пп.140.4.2, 140.4.3 п.140.4 ст.140 ПК фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням п.3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу: на суму уцінки, врахованої у фінансовому результаті до оподаткування у поточному податковому (звітному) періоді на інструменти власного капіталу, перекласифіковані у фінансові зобов'язання відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

У поданій апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що виготовлена заводом продукція «валик підйомника», «замкотримач», «замок», «запобіжник замка», «підйомник замка» не було реалізовано, а тому їх виготовлення безпідставно включено до витрат. Проте, з представлених позивачем копій паперових та електронних накладних на реалізацію автозчепів, вбачається, що дана продукція була реалізована як готовий механізм - «автозчепка» (т.2 .с. 190- 260, т.4 а.с. 187-206). Так, з електронних накладних вбачається, що кожен готовий продукт містить відомості про складові запчастини, з яких він складається і які обліковуються на складі готової продукції. Наведені обставини підтверджуються документами складського обліку, наданими позивачем та наявними в матеріалах справи (т. 3 а.с.1-55) та довідкою про кількість та вагу виготовлених та реалізованих ПАТ окремих видів продукції (т.3 а.с.56).

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав, що надані документи підтверджують виготовлення товарно-матеріальних цінностей та відсутність їх безоплатного отримання, що в свою чергу, спростовує висновки про порушення вимог пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК в частині заниження позивачем сум інших витрат операційних доходів на 5306188,00 грн.

Відповідач також вказує, що позивачем до перевірки не надано усіх підтверджуючих первинних документів на відображення списання коштів в сумі 879077 грн, як витрати на списання браку. З матеріалів справи видно, що згідно акту від 30.12.2015 №10 було списано (як брак) непридатне для подальшої реалізації литво, що не відповідало діючій на той час технічній документації, а саме корпус ПМКП 110.00.00.002-01/л у кількості 1316 штук. Частина реалізованих раніше корпусів ПМКП була повернута позивачу як брак, так, зокрема, корпуси ПМКП в кількості 46 штук були повернуті позивачу ПАО «ВМЗ» згідно товарно-транспортної накладної від 22.09.2011 №341, в кількості 225 штук - ПАО «ВМЗ», згідно товарно-транспортної накладної від 19.11.2013 №125, згідно акту прийняття продукції (по якості) від 15.07.2010 покупцем ООО «Техметсбит» було виявлено брак у кількості 175 корпусів.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вищенаведені обставини підтверджуються належним чином оформленими первинним документами (актами списання, товарно-транспортними накладними на повернення товару, накладною на повернення, актами експертизи бракованої продукції (т.3 а.с.57-75). Відтак, висновки контролюючого органу про безпідставне включення у грудні 2015 року витрат на суму 879077,00 грн є безпідставними та необґрунтованими.

З Акту слідує, що відповідач вважає суму витрат, яка отримана як перевищення виробничої собівартості над доходами витратами поза межами господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для даних висновків контролюючого органу стало те, що позивачем реалізація товарів здійснювалась за ціною нижчою собівартості та за відсутності економічного обґрунтування щодо систематичного продажу готової продукції за заниженою ціною з оцінкою ризиків та плануванням витрат. Як зазначає відповідач, операції платника, які мають завідомо збитковий характер, не породжують юридичних наслідків та не можуть виступати підставою для отримання платником податкової вигоди.

Такі твердження апелянта, на думку суду апеляційної інстанції є надуманими та такими, що не заслуговують на увагу суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (далі - ГК) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність) (ч.2 ст.3 ГК).

Підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст.42 ГК).

Наведені норми права дають підстави вважати, що у зв'язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик.

Таким чином, при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний суд України у своїй постанові від 09.06.2015 у справі №21-289а15.

Відтак, збиткова діяльність суб`єктів підприємництва допускається та не заборонена чинним законодавством України. Важлива наявність економічних причин чи ділової мети такої діяльності.

Як видно з матеріалів справи підприємство до 2010 року було збитковим та внаслідок оптимізації та модернізації виробництва протягом 2010 - 2012 років отримало прибутки у розмірі 215,70 млн. грн, однак, протягом 2013 - 2016 років внаслідок скорочення виробництва вантажних вагонів та розриву економічних відносин та втрати ринків збуту на сході України та частково Росії, посилення цінової конкуренції на внутрішньому ринку підприємство вимушене реалізовувати вироблену продукцію за ціною нижчою собівартості з метою запобігання зупиненню виробництва, накопичення запасів, збереження висококваліфікованих працівників. Як неодноразово зазначалось представниками позивача, економічна мета збиткової діяльності в попередні роки полягала в необхідності залишитись на ринку з метою подальшого отримання прибутків.

За таких обставин підприємство як тимчасовий захід з метою запобігання зупинення виробництва реалізовувало виготовлену продукцію за ціною нижчою собівартості. Це обумовлено тим, що в результаті освоєння виробництва нової продукції ПАТ у 2017 року очікує збільшення обсягів виробництва та отримання прибутків.

В той же час пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК передбачає, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Цілком обґрунтованою є позиція суду першої інстанції, який зазначив, що не є обов'язковим, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому чи з об'єктивних причин не настане взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності. Поряд з цим обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

З огляду на вищевикладене, операції з придбання та подальшої реалізації товару безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, спрямовані на отримання прибутку.

Відповідачем помилково ототожнено господарський характер витрат платника на виготовлення продукції послуг з економічною ефективністю таких витрат. Висновки Акту податковим органом зроблені на основі припущень, норми ПК не містять положень, які визначають, що витрати, включені до складу собівартості продукції, що була реалізована за ціною нижчою собівартості є витратами, які не пов'язані з господарською діяльністю платника податків.

Власне ж ефективність використання платником капіталу шляхом оцінювання витрат платника у світлі їх доцільності не належить до повноважень податкового органу. Економічна ефективність витрат відображає лише ступінь умілості ведення господарської діяльності та є якісним показником. Для цілей оподаткування витрати визначаються такими, що понесені у рамках господарської діяльності платника, якщо вони спрямовані на отримання платником позитивного економічного ефекту, зумовлені виробничою необхідністю, є необхідними для забезпечення економічної діяльності платника з отримання прибутку.

Беручи до уваги обставини викладені вище, апеляційний суд вважає, що відповідачем протиправно, всупереч вимогам чинного законодавства прийняв оскаржувані ППР, які з огляду на їх безпідставність підлягають скасуванню.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС), суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя В. Я. Качмар судді В. В. Ніколін Д. М. Старунський Повний текст виготовлений 23 жовтня 2017 року.