Ухвала суду № 69709689, 17.10.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/7809/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Гулида Р.М., Улицького В.З.,

за участю секретаря Мельничук Б.Б.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року про закриття провадження у справі № 813/5982/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича третя особа ПАТ «Дельта Банк» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача та згідно уточнених позовних вимог просить визнати протиправними (неправомірними, незаконними) дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Кадирова В. В. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про нікчемність договору банківського вкладу від 17.02.2015 № 003-13405-170215, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк»; зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Кадирова В. В. та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до переліку (реєстру) вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. виплатити ОСОБА_1 гарантовану Фондом суму відшкодування за договором банківського вкладу від 17.02.2015 № 003-13405-170215, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.06.2017 клопотання представника уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. задоволено.

Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ «Дельта Банк» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - закрито.

Роз'яснено позивачу, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням норм процесуального права та є незаконною, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

У апеляційні скарзі зазначає, що відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб шляхом здійснення повноважень, делегованих державою, щодо гарантування повернення вкладнику коштів. Відтак, вважає, що функції Фонду пов'язані з здійсненням владних управлінських повноважень. Вважає, що Фонд є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України, а спір підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства, оскільки має публічно-правовий характер.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що керуючись постановами Верховного Суду України від 16.02.2016 у справі № 21-4846а15 та від 15.06.2016 № 21-286а16, цей спір належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Проте, колегія суддів вважає, що даний висновок суду першої інстанції не можна визнати обґрунтованим.

З матеріалів справи слідує, що підставою для звернення позивача до суду стала не виплата Фондом гарантування вкладів фізичних осіб суми вкладу та нарахованих за користування ним процентів за договором №003-13405-170215 про банківський вклад (депозит) «Найкращий від Миколая» в іноземній валюті, укладеним між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», у зв'язку з початком процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк», та не включення ОСОБА_1 до переліку (реєстру) вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 171 та ч. 1 ст. 171-1 КАС України до юрисдикції адміністративних судів належить вирішення питання щодо законності (крім конституційності) підзаконних правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Отже спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Частиною 2 цієї статті визначено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 1 ст. 34 цього Закону Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Згідно із ч. 1 ст. 54 зазначеного Закону рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Після введення у банку тимчасової адміністрації, а також під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду реалізує свої повноваження, передбачені, зокрема, ст. 38 цього Закону, й діє як суб'єкт публічного права.

Відповідно до ст. 1 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Таким чином наведені норми права регламентують, що спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Окрім того, згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України від 14.05.1992 № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») в редакції від 30.10.2012 дія цього Закону не поширюється на банки. Питання неплатоспроможності та/або ліквідації банків вирішуються в порядку, визначеному законами України «Про банки і банківську діяльність» та Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В подальшому у цей закон внесено зміни, ч. 3 ст. 2 Закону України від 14.05.1992 № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 19.01.2013 визначено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Згідно із ч. 8 ст. 36 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який набрав чинності 21.03.2012, дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.

Таким чином, на думку суду як апеляційної так і касаційної інстанцій (висловленої касаційним судом в численних судових рішеннях в тому числі і в ухвалах ВАСУ від 13.07.2017 року по справі К/800/12970/16, від 31.05.2017 по справі №К/800/28164/16), норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ГПК України не можуть регламентувати іншу, ніж адміністративну, юрисдикцію аналогічних спорів даної справи.

Крім того, системний аналіз викладених вище норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» дає суду підстави дійти до висновку, що, у даному випадку, ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку у силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Зокрема, відповідно до ст. 7 цього Закону порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у рамках норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

В даному випадку, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України у рамках норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, у даному випадку, норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.

Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Отже, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.

Водночас, щодо покликання суду першої інстанції на правову позицію, викладену у постановах Верховного суду України від 16.02.2016 (№21-4846а15) та від 15.06.2016 (№21-286а16), то суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Висновок Верховного Суду України, викладений у постанові15.06.2016 (№21-286а16), ґрунтується лише на тому, що цим судом вже вирішувалося питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм права у подібних спорах з посиланням на постанову Верховного Суду України від 16.02.2016 №21-4846а15, у якій вказано, що виходячи із системного аналізу ч. 3 ст. 2 Закону України від 14.05.1992 № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 1 Закону України від 07.12.2000 № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», п. 6 ст. 2 Закону № 4452-VI та враховуючи положення ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При цьому цей правовий висновок згідно з постановою від 16.02.2016 № 21-4846а15 стосується спору між управлінням Пенсійного фонду України та банком, який не виконав свій обов'язок щодо перерахування бюджетних коштів за вимогою пенсійного органу. Тобто тлумачення норм права було здійснено щодо правовідносин, які не є подібними, і за інших обставин, ніж у справі, рішення суду в якій оскаржується.

Вказане узгоджується з позицією Верховного суду України, висловленою у постанові від 04.07.2017 (справа 818/3681/15).

Аналізуючи зміст наведених законодавчих норм та з урахуванням матеріалів справи, судом першої інстанції не враховано зазначені вище обставини та зроблено передчасний висновок про закриття провадження у справі з тих підстав, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, чим припустився порушень норм процесуального закону.

Стосовно ж вимоги позивача щодо прийняття судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення позовних вимог, то повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу, визначені ст. 199 КАС України, серед яких суд має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 204 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Відтак, з врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, оскільки винесена з порушенням норм процесуального права, що і призвело до неправильного вирішення справи по суті вимог, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи, як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 199 КАС України.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 199 п.3, 204, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року про закриття провадження у справі № 813/5982/15 скасувати та прийняти нову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Р. М. Гулид В. З. Улицький

Повний текст ухвали складено 23 жовтня 2017 року