Ухвала суду № 69709577, 19.10.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16134/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А. В. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

19 жовтня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Грибан І. О., Губської О. А.

за участю секретаря: Присяжної Д. В.

представника позивача Мотузки І. В., представника відповідача Гайдая В. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2017 року у справі за позовом приватного підприємства «Тріо Груп» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними дій щодо складання акта перевірки, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ПП «Тріо Груп» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними дій щодо складання акта перевірки від 02.03.2015 р. № 12/26-53-22-02-26-35727689; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.03.2015 р. № 0001192202 та від 25.03.2015 р. № 0001202202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 25.03.2015 р. № 0001192202 та від 25.03.2015 р. № 0001202202.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та постановити нову в цій частині, якою позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст. 195 КАС України справа переглядається в межах доводів апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем на підставі п. 78.1.11 ПК України проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Тріо Груп» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Магірус ЛТД» за період з 29.10.2010 р. по 30.06.2014 р.

Перевіркою встановлено порушення ПП «Тріо Груп» пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за 1 квартал 2012 року у сумі 46998, 00 грн. та пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у березні 2012 року у сумі 16560, 00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 02.03.2015 р. № 12/26-53-22-02-26-35727689 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 25.03.2015 р. № 0001192202, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 58748, 00 грн., у тому числі: 46998, 00 грн. - основний платіж, 11750, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- від 25.03.2015 р. № 0001202202, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20700, 00 грн., у тому числі 16560, 00 грн. - основний платіж, 4140, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів дотримується позиції, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних, документів або сплати грошових коштів а також брати участь у формування податку на прибуток.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Магірус ЛТД» було укладено усні договори щодо надання послуг з підготовки документів для митного оформлення.

З акту перевірки вбачається, що при проведенні перевірки відповідачем досліджувались рахунки-фактури, додатки до рахунків-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, картка рахунку 37, що також наявні в матеріалах справи у повному обсязі.

Крім того, з додатків до рахунків - фактур вбачається повна назва поставленого товару, номер міжнародної ТТН та її дата, а також вартість кожної одиниці товару.

В матеріалах справи наявні копії митних декларацій, які засвідчують факт митного оформлення товару, переліченого в додатках до рахунків-фактур.

В той же час, з акту перевірки вбачається, що висновки відповідачем про заниження ПДВ та податку на прибуток приватних підприємств викладені без обґрунтування невідповідності первинних документів вимогам щодо їх належності або наведення достатніх підстав вважати такі документи формально складеними.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що ОСОБА_4 (бухгалтер контрагента позивача) та ОСОБА_5 (директор контрагента позивача) були організаторами «конвертаційного центру», з огляду на що, діяльність контрагента позивача не мала ознак реальності.

Натомість, вказані твердження відповідача належними та допустимими доказами, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, не підтверджені, що призводить до висновку суду апеляційної інстанції про їх необґрунтованість.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Крім того, відповідачу було відстрочено сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги, відтак, вирішенню підлягає питання про стягнення на користь Державного бюджету України відстроченого судового збору в порядку ст. ст. 88, 94 КАС України.

Так у відповідності до п. п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. № 3674-VI (в редакції, чинній на дату подання апеляційної скарги) за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно п. п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на дату подання позову: 07.08.2015 р.) за подання до адміністративного суду позову майнового характеру юридичною особою ставка судового збору становить 2 відсотка розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати, немайнового характеру - 0,06 розміру мінімальної заробітної плати

Так позивачем 07.08.2015 року подано позов, предметом якого є 2 вимоги майнового характеру на загальну суму 79448, 00 грн. та 1 немайнова вимога.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2015 р. становив 1218, 00 грн.

Відтак, при поданні позову сплаті підлягав судовий збір у розмірі 79448, 00 грн.х2 %=1588, 96 грн. (але не менше 1827, 00 грн. за кожну позовну вимогу), та 0, 06 х 1218, 00 грн. = 73, 08 грн.

Відповідно, стягненню з апелянта судового збору за розгляд апеляційної скарги підлягатиме: (1827, 00 х 2+73,08)*110 %=4099, 79 грн.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2017 року у справі за позовом приватного підприємства «Тріо Груп» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними дій щодо складання акта перевірки, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві (ЄДРПОУ 39469994) на користь Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України, р/р 31215256700001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, код класифікації доходів бюджету: 22030106) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 4099, 79 гривень (чотири тисячі дев'яносто дев'ять гривень 79 копійок).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя І. О. ГрибанСуддя О. А. Губська

(Повний текст ухвали виготовлено 23.10.2017 р.)