Постанова № 69708744, 19.10.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2017 р. справа № 820/3610/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мороко А.С.,

суддів - Волошина Д.А., Панова М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Кікояна Г.О.,

представника ДМС України та Головного управління ДМС України в Харківській області - Кусти Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування наказу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати п. 15 (п.п. 15.1 - 15.3) наказу Державної міграційної служби України № 149 від 08.06.2017 про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Державною міграційною службою України прийнято п. 15 (п.п. 15.1 - 15.3) наказу Державної міграційної служби України № 149 від 08.06.2017 про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та просить скасувати його.

Позивач в судове засідання не прибув, подав до суду клопотання, в якому просить суд розглянути справу без його участі.

Представник відповідача та третьої особи - Головного управління ДМС України в Харківській області, в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав, викладених у письмових запереченнях, та зазначив, що оскаржуваний наказ є обґрунтованим та законним, а отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в судове засідання представника не направило, хоча належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд встановив наступне.

Судом встановлено громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 у 1987 році прибула до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 та була працевлаштована на шкіряному заводі у м. Житомир, на якому працювала в період по квітень 1994 року.

У 1994 році шкіряний завод у м. Житомир припинив свою діяльність, у зв'язку з чим позивач переїхала до міста Одеса та залишилася на постійне проживання в Україні.

30 вересня 2001 року ОСОБА_2 звернулася до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою щодо залишення в Україні на постійне проживання.

18 лютого 2002 року ВГПІС УМВС України в Одеській області прийнято рішення про залишення на постійне проживання громадянки В'єтнаму ОСОБА_2 та документовано її посвідкою на постійне проживання.

З матеріалів справи вбачається, що 16.03.2017 до ГУ ДМС України в Одеській області надійшов запит з ГУ ДМС України в Харківській області щодо перевірки законності підстав документування посвідкою на постійне проживання громадянки В'єтнаму ОСОБА_2.

У ході перевірки встановлено, що будь-які документи які підтверджують факт професійного навчання або роботи на підприємствах і в організаціях СРСР в особовій справі відсутні, на підставі чого п. 15 (п.п. 15.1 - 15.3) наказу Державної міграційної служби України № 149 від 08.06.2017 скасовано рішення про видачу посвідки на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

За змістом ч.15 ст.4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно п.18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі - Порядок), посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Так, згідно п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Судом встановлено, що у 2002 році позивачка отримала посвідку на постійне проживання в Україні на підставі п. 4 розд. V Закону України "Про імміграцію", якою передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 р. за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р., залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

За вказаною нормою посвідка на постійне проживання видається за заявами заінтересованих осіб без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність ст. 12-15 Закону України "Про імміграцію".

Суд зазначає, що позивачці не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки вона прибула до України у 1998 році, а Закон України "Про імміграцію", прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Таким чином, підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є рішення компетентного органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.

Відповідно до п.п. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМ України від 26.12.2002р., дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держкомкордон.

Отже, наведені вище вимоги Закону України "Про імміграцію" положення Порядку № 1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

Щодо посилань відповідача на те, що в особовій справі позивача документи які підтверджують факт професійного навчання або роботи на підприємствах і в організаціях СРСР відсутні, а отже рішення про видачу посвідки на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 підлягає скасуванню, суд зазначає, що висновком ВГПІС УМВС України в Одеській області про залишення на постійне мешкання в Україні від 18.02.2002 встановлено, що позивачка з 1988 року по 1994 рік працювала на Житомирському шкіряному заводі.

Таким чином, при наданні 18.02.2002 позивачці посвідки на постійне місце проживання в Україні УМВС України в Одеській області проводило перевірку законності залишення її на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що пункт 15 (підпункти 15.1 - 15.3) наказу Державної міграційної служби України № 149 від 08.06.2017 про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнятий без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Перевіряючи правомірність такого рішення, суд відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України повинен перевірити, чи прийняте воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуваний пункт 15 (підпункти 15.1 - 15.3) наказу Державної міграційної служби України № 149 від 08.06.2017 є необґрунтованим та безпідставним, а відтак підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_2 - підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування наказу - задовольнити.

Скасувати пункт 15 (підпункти 15.1 - 15.3) наказу Державної міграційної служби України № 149 від 08.06.2017 про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) на користь громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (61105, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 23 жовтня 2017 року.

Головуючий суддя А.С. Мороко

Судді Д.А. Волошин

М.М. Панов