Рішення № 69704599, 19.09.2017, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/17556/16-ц

Провадження №2/521/2242/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2017 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Плавича І.В.,

при секретарі Дукіній Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Будинкоуправління №2 Одеської КЕЧ району до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Юрієвича про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом Будинкоуправління №2 Одеської КЕЧ району до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Юрієвича про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування власної позиції та пояснюючи підстави звернення в суд, представник позивача вказував, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 проживають та зареєстровані в квартирі №29 в будинку №61 корп.2 по вулиці Бреуса у місті Одесі. У звязку із нерегулярною оплатою наданих житлово-комунальних послуг в осіб утворилась певна заборгованість перед управлінням.

Виходячи з викладеного, представник Будинкоуправління №2 Одеської КЕЧ району звернувся до суду з даним позовом, в якому, уточнивши первісні вимоги, остаточно просив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь управління суму заборгованості за житлово-комунальними послугами з урахуванням інфляційних у загальному розмірі 55346,53 гривень та судові витрати.

Представник Будинкоуправління №2 Одеської КЕЧ району у відкрите судове засідання не зявився, але від особи надійшла заява про підтримання заявлених позовних вимог з клопотанням про розгляд справи за відсутності сторони в порядку ст. 158 ч.2 ЦПК України.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у відкрите судове засідання не зявились, повідомлялись судом про розгляд даної цивільної справи, причини неявки суду не відомі, але представник ОСОБА_1 брав участь у засіданнях по справі, від сторони надходили письмові заперечення проти позову у повному обсязі.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін за суттю спору, надавши належну правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами по справі, проаналізувавши представлені письмові докази, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зареєстровані в квартирі №29 в будинку №61 корп.2 по вулиці Бреуса у місті Одесі, яка належить ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 лютого 1998 року, виданого КЕВ Одеського району, під реєстровим №3-11512, а також свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 жовтня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори, під реєстровим №1-4506.

Вказаний будинок знаходиться на балансі та обслуговується Будинкоуправлінням №2 Одеської КЕЧ району, особовий рахунок відкрито на ОСОБА_2 Вказані обставини були визнані сторонами по справі, що виключило необхідність їх доказування (ст. 61 ЦПК України).

Однак як свідчать розрахункові документи, з травня 2014 року по квартирі нерегулярно оплачувались комунальні та інші послуги. Станом на 31 березня 2017 року заборгованість по квартирі становить 21064,02 + 17321,32 = 38385,34 гривень.

Сторона відповідача ОСОБА_1 вказаної заборгованості не визнає та свідчить про відсутність укладеного договору між сторонами.

У звязку з тим, що сторона відповідачів заперечує факт укладення відповідного договору, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

В силу ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобовязаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі Типового договору.

Згідно ст. 68 Житлового кодексу УРСР, Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями, затверджених Кабінетом Міністрів України від 08 жовтня 1992 року, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обовязок споживача комунальних послуг щомісячно вносити плату за комунальні послуги.

На підставі ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обовязок виконавця послуг підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг із визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

При цьому, обовязок власника квартири укласти договір про надання житлово-комунальних послуг та оплачувати надані послуги передбачено також п.7 Правил користування приміщенням житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №572 від 08 жовтня 1992 року.

Виходячи з викладеного, відмова або зволікання з укладенням вищезазначеного договору та несплата за надані послуги є порушенням законодавства. Необхідність укладення договору передбачена законом і його укладення визначено як обовязок, а не право сторін. Даний висновок підтверджується також ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (справа №6-6651св.12), де зазначено, що відсутність письмового договору не може бути підставою для звільнення від сплати вартості отриманих послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року за №529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», затверджено типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Як передбачає ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно ст. 319 ч.ч.1,2,4,5 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обовязків власник зобовязаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобовязує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

При цьому, згідно ст. 322 ч.1 ЦК України, власник зобовязаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з викладеного, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зобовязані утримувати відповідне майно, що включає в тому числі і оплату комунальних послуг.

Згідно ст. 67 ЖК УРСР, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

В силу ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ч.1 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ч.1 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як наводить ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, в силу ст. 625 ч.ч.1,2 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявляючи вимоги про стягнення з боржників інфляційних та трьох процентів річних за відповідний період прострочення виконання зобовязання з травня 2014 року по березень 2017 року, позивач представив суду відповідні розрахунки, згідно яких: загальна сума інфляційних становить 14889,25 + 1595,96 = 16485,21 гривен, загальна сума трьох процентів річних становить 475,98 гривень. Суд погоджується із вірністю та обґрунтованістю даних розрахунків.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Як встановлює ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як зазначалось, загальна сума боргу первісно розрахована позивачем починаючи з 01 травня 2014 року по 31 березня 2017 року, в той час як повноважна особа Будинкоуправління №2 Одеської КЕЧ району первісно звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу в травні 2016 року. Згідно ухвали Малиновського районного суду міста Одеси від 14 травня 2016 року, за заявою боржників судовий наказ від 16 травня 2016 року був скасований. З даним позовом управління звернулось в жовтні 2016 року.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що в даному випадку позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки позивачем дотримані строки звернення до суду та стягненню з відповідачів підлягає сума боргу в загальному розмірі: 38385,34 + 16485,21 + 475,98 = 55346,53 гривень.

Згідно ст. 88 ч.ч.1-4 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

У звязку із задоволенням позову, але ураховуючи, що ОСОБА_2 звільнено від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд вважає обґрунтованим стягнути в рівних частках з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Будинкоуправління №2 Одеської КЕЧ району понесені судові витрати, а саме: суму оплаченого судового збору у розмірі 1450,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 61, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Будинкоуправління №2 Одеської КЕЧ району до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Юрієвича про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Юрієвича на користь Будинкоуправління №2 Одеської КЕЧ району суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з урахуванням інфляційних та трьох процентів річних в загальному розмірі 55346,53 гривень.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Юрієвича на користь Будинкоуправління №2 Одеської КЕЧ району суму оплаченого судового збору в розмірі 1450,00 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: